Мігрант з Конго, який брав участь у будівництві Шулявського мосту, попросив Кличка і Зеленського допомогти з документами

Його звати Бен. Він приїхав з Конго і хоче легально працювати в Україні.

Темношкірий будівельник на ім'я Бен, який прибув в Україну нелегально з Конго та брав участь у будівництві Шулявського шляхопроводу, став зіркою соцмереж після публікації фотографа Олександра Гусєва. Тепер Бен звернувся до мера Києва Віталія Кличка і президента Володимира Зеленського з проханням допомогти отримати документи, які дозволять легально працювати на території України.

Свою історію 36-річний Бен розповів в інтерв'ю журналісту «Страни» Владиславу Бовтруку. 

Про те, чому виїхав з Конго

Там дуже погано. Там немає роботи. Рішення поїхати я ухвалив після того, як у 2011 році чинний президент Жозеф Кабіла був переобраний на другий термін. Ця людина пролила дуже багато крові. Я і мої батьки були в опозиції до його влади. Конго — дуже красива країна. Там дуже гарна й різноманітна природа: дуже великі тропічні ліси, кілька величезних національних парків. Конго — це дуже багата країна, там є золото, алмази, там добрі люди, але дуже погана влада. Влада Конго дуже жорстока, вона вбиває людей. Влада нічого не робить для людей, вона тільки краде. Там не будують дороги, з транспортом великі проблеми. Практично ніде немає інтернету. Неможливо купити нормальні продукти. Більшість людей безробітні. У Конго в мене молодший брат. Його звати Мо, і сестра Мар'ям. Батьки померли 5 років тому. Спочатку помер батько, а через рік померла мати. Вони хворіли. У Конго такі закони, що якщо ти хворієш і звертаєшся до лікарні, але в тебе немає грошей, тебе не будуть лікувати. У них не було грошей, щоб купити ліки чи таблетки. 

Про те, чим займався в Конго

Я працював електриком. За освітою я електрик. Лагодив електропроводку в будинках. Працював на будівництвах. Але в Конго за мою роботу платили дуже мало, я заробляв один долар на день. У моїх батьків не було освіти. Вони були простими робітниками, підпрацьовували на різних роботах. У Конго дуже важко знайти роботу. Там дуже багато охочих працювати, а роботи немає.  

Про те, як потрапив в Україну

У мого батька був брат, який виїхав до Парижа, його звати Абіг, він теж працює там електриком. Він допомагав нам грошима, за рахунок цього наша родина і виживала. Я назбирав 1500 євро з тих грошей, які присилав Абіг. Ми відмовляли собі в їжі, щоб назбирати ці гроші. Мати казала мені, що коли я почну заробляти в Європі, то буду допомагати їм грошима. Я хотів поїхати в Париж до Абіга, він би мені допоміг з роботою. У Конго є люди, які допомагають дістатися до Європи.  З Конго ми випливли на кораблі в Росію. Нас була група з 15 людей. Нам сказали, що з Росії на автобусі нас довезуть до Парижа. Але привезли в Україну. Це було у 2011 році. До Росії ми плили на вантажному кораблі. У нижньому відділенні корабля була обладнана кімната, в якій ми жили. Там стояли двоярусні ліжка з матрацами. Вночі нам дозволяли підніматися на палубу, щоб ми могли трохи по ній погуляти. Вдень ми сиділи в каюті, нам забороняли виходити. Коли ми приплили, наша група розділилася. У вісьмох був свій маршрут і свої пункти призначення. Решту сім людей, серед яких був і я, зустрів російський чоловік, з яким був хлопець з Конго. Вони попросили наші паспорти. Сказали, що вони потрібні, щоб купити нам квитки на автобус. Нас посадили в автобус, на якому повезли до кордону. Я не розумів, куди нас везуть. Біля кордону нас висадили з автобуса і повели в ліс. Ми пройшли кілометрів 10 і опинилися на іншому боці кордону. Вони перевели нас через кордон і передали іншому чоловікові, який посадив нас у мікроавтобус.  Я взагалі не знав, де я. Я думав, що це такий маршрут до Парижа через ліс. Тим більше що наші документи залишилися у того росіянина, який зустрів нас по приїзді в Росію. Документи вкрали. Водій автобуса не розумів французьку. Він привіз нас до Києва на Шулявський ринок до африканців. Він знав, що там торгують африканці. І просто за кольором шкіри визначив, що ми зможемо поговорити з ними. Коли ми побачили темношкірих, ми підійшли до них і почали розпитувати, де ми. Там було кілька хлопців, які розуміли французьку. Вони пояснили нам, що ми в Україні. У мене було з собою трохи грошей. Я попросив, щоб мені допомогли з місцем, де я міг пожити перший час, поки знайду роботу.  

Про життя і роботу в Києві

  Це було дуже важко. Я не знав російської мови. Хлопець, з яким я жив, допоміг мені з роботою. Вантажник на пластиковому заводі на  Виноградарі — моє перше місце роботи. Платили по 200 гривень на день. Мені цього вистачало, щоб заплатити за житло і на їжу. Жив я тоді з другом Марісом. Потім пішов, коли Марис звідти пішов. Після заводу з виготовлення пластику я працював вантажником у Білогородці, на овочевій базі. Туди ж влаштувався Марис і покликав мене до себе. Я не поїхав до Парижа, бо в мене немає документів. Нелегально дуже дорого. І в мене немає надійних людей, які могли б це влаштувати. До того ж в Україні я мав роботу. І це дозволяло мені якось жити. У мене завжди були з цим проблеми. І зараз у мене з цим проблеми. Щоразу, коли приїжджала перевірка на ті підприємства, де я працював, мене ховали. Я хочу дати це інтерв’ю з надією, що його побачать або Кличко, або Зеленський, і вони допоможуть мені вирішити мої проблеми з документами. Мене кілька разів відвозили до міграційної служби, де я платив штрафи. У міграційній службі мене оформили як біженця, але до 2015 року. Коли закінчився строк дії документів, мене знову затримали, мені ще раз продовжили документи до 2017 року. Потім мене затримали ще раз і знову продовжили документи до 2018 року. Зараз я вже більше року ходжу без документів. За цей час я дуже багато разів давав хабарі поліцейським, щоб вони мене не відвозили до міграційної служби, бо в мене не було грошей, щоб заплатити штраф. Щоразу, коли у мене спливав строк дії документа біженця, я платив штраф. 1500 гривень. У мене немає паспорта. Я хотів зробити паспорт, але в міграційному відділі мені сказали, що це мої проблеми. Я ж сам сюди приїхав, і маю сам вирішувати свої проблеми.  Посольства Конго в Україні немає, мені нікуди звернутися. Тому я сподіваюся, що мені допоможуть люди, які зараз при владі. У мене є руки, ноги, я дуже хочу працювати в Україні. Мені не потрібен Париж, Україна — це Європа. Але я не можу нормально працювати без документів.  

Я вже майже рік працюю в компанії ТОВ «Сучасна транспортна інфраструктура», яка займається ремонтом доріг у Києві.  Я роблю все, що мені скажуть. Переважно я укладаю бордюри і кладу асфальт на тротуарах. Мені платять 100 гривень на годину. Кожного дня я працюю по-різному. Іноді можу працювати 8 годин, іноді 10. Мені вистачає цього на життя. Кличка бачив лише двічі. Я хотів підійти до нього і розповісти про свою проблему з документами, щоб він допоміг мені. Але мої начальники сказали, щоб я цього не робив. Працюю я в цій компанії неофіційно, і мене можуть одразу відправити до міграційного відділу. Так мені сказали. 

Про те, чи хотів би повернутися в Конго

Я б хотів відвідати могилу своїх батьків, я там ніколи не був. Звісно, трохи сумую за Конго, але там немає роботи, там не можна купити нормальні продукти. А тут я заробляю гроші і можу допомагати своєму братові та сестрі, які залишилися там, у Конго.  Я пересилаю їм частину того, що заробляю. У мене є люди, які за 100 гривень допомагають мені це зробити.

Про бажання на Новий рік

Я вже дуже дорослий для таких казок. Але в мене є прохання до президента. Я якось побачив його інтерв'ю. Зеленський казав, що готовий надати громадянство всім, хто хоче працювати в Україні. Я дуже хочу тут працювати, я люблю цю країну і не хочу нікуди їхати. Тому, якщо в новому році я отримаю паспорт України — моє найбільше бажання збудеться.

Повне інтерв'ю можна прочитати за посиланням.