Чому я не люблю Новий рік

Я не люблю Новий рік.

Ні, не так.

Новий рік — не моє свято.

Цей висновок я сформулював і зміг визнати собі це страшне відкриття лише цього року.

Раніше я думав, що проблема в мені.

У дитинстві Новий рік завжди залишав післясмак розчарування, а замість святкового настрою навівав тугу і депресію. Мабуть, кожна дитина чекає двох днів у році: Нового року і дня народження.

Мас-медіа, маркетологи і Голлівуд возвеличують Новий рік до рівня культу, і ось ти сам чекаєш нарядну ялинку, Діда Мороза, подарунки у святкових упаковках і святковий настрій. З колонок грає Френк Сінатра, а по телевізору показують «Один удома»: миліше сімейної комедії не вигадати. Зрештою цей день настає і... це такий самий день, як і всі інші.

Криза завищених очікувань при зіткненні з реальністю.

Кожен зустрічає Новий рік так, як хоче (і, відверто кажучи, усі шаблонні варіанти звучать малопривабливо): хтось увесь день стоїть у черзі в магазині, готує страви на кухні, щоб о 00:00 подивитися звернення президента і об'їстися за новорічним столом з родиною.

Хтось за пів року починає шукати квартири і заміські будинки, щоб збиратися з друзями і напитися до втрати відчуття простору і часу.

Інші користуються дворічними вихідними,  йдуть у новорічну відпустку і подорожують за кордон, вирушаючи в теплі краї, щоб зустріти Новий рік подалі від одноплемінників. 

У «голодні студентські роки» останні дратували особливо: катайтеся по своїх Європах, щасливі пики в Інстаграмі (зрозуміло, що дратували не люди, а «голодні студентські роки»).

І ось 31 грудня закінчується, на дворі 1 січня, ти прокидаєшся по обіді (привіт, збитий графік сну), до наступного Нового року знову 365 днів, а поки — треба помити посуд з новорічного столу, а ввечері доїсти те, що залишилося з учора. Миска олів'є на наступні кілька днів стає сніданком, обідом і вечерею.

І хіба це свято?!

Особливий дискомфорт — це подарунки на Новий рік. 

Хто мене близько знає, підтвердить: я людина, яка ОБОЖНЮЄ дарувати подарунки. Це приносить мені безмежну радість. Мені подобається робити людей щасливими. Можливо, це навіть мій смисл життя, бо майже головний стимул заробляти більше грошей для мене полягає в тому, щоб мати можливість більше дарувати: не знаю чому так, але це непогана тема для розмови з психологом.

Однак коли дарувати подарунки тебе змушує не бажання і настрій, а РОЗКЛАД у календарі, кожному терміново треба щось придумати, організувати, витратити час, купити і обов'язково запакувати (відстоявши ще одну кілометрову чергу на пакування подарунка), а в магазинах скупчуються натовпи черг із таких самих Дідів Морозів на кожній касі — найприємніший процес перетворюється на справжнє катування.

А що робити з тими людьми, яким у тебе немає бажання дарувати подарунки, але доведеться? Дарувати, щоб не образити, і натягувати на обличчя посмішку? Фальшиве свято!

Але найбільше я не люблю Новий рік за те, що світ навколо зупиняється.

«Давайте після свят», «повернемося до цього після нового року» і ще сотня варіацій цих фраз, які ми починаємо чути ще в листопаді. Вони гальмують роботу, бізнес і проєкти — найчастіше абсолютно безпідставно. Який біс?!

Кожен сам обирає, як жити і як зустрічати свята. Для мене справжня свобода полягає в тому, щоб влаштовувати свята і дарувати подарунки тоді, коли цього вимагає настрій, а не коли настає дежурна дата в календарі.

Я не люблю Новий рік. 

І я радий, що собі в цьому зізнався.