Нобелівську премію миру отримали журналісти: хто були головними претендентами і чому це спірна премія

Премію присудили головному редактору російської «Новой газеты» та філіппінській журналістці.

Нобелівську премію миру за 2021 рік присуджено головному редактору російської «Новой газеты» Дмитру Муратову та філіппінській журналістці, керівниці опозиційного сайту Rappler, Марії Ресі.

Журналістів нагородили за «зусилля щодо збереження свободи вираження думок, що є обов’язковою умовою для демократії та миру». 

У 2020 році лауреатом Нобелівської премії стала Всесвітня продовольча програма — найбільша гуманітарна організація, що бореться з голодом. 

На Нобелівську премію миру було безліч претендентів — 329 кандидатів (234 особи та 95 організацій). Це третій показник за всю історію премії. Серед фаворитів — Грета Тунберг, Олексій Навальний і Світлана Тихановська. 

Ще одним фаворитом була Всесвітня організація охорони здоров’я. Номінацію їй принес глобальний проєкт COVAX, спрямований на «забезпечення швидкого та справедливого доступу до вакцин проти коронавірусу для всіх країн, незалежно від рівня доходів» через допомогу у виробництві та поставках.

До кінця 2021 року в межах проєкту COVAX планують поставити близько 2 млрд доз різних вакцин, більше половини з яких — до 92 країн з низьким рівнем доходів. Наступними у списку фаворитів були «Репортери без кордонів». 

До кінця 2021 року за проєктом COVAX планують поставити близько 2 млрд доз різних вакцин, більше половини з яких — у 92 країни з низьким рівнем доходів. Наступними у списку фаворитів були «Репортери без кордонів». 

Однак не всі погоджувалися з тим, що ВООЗ може отримати нагороду. Була думка, що ВООЗ, яку колишній президент США Дональд Трамп звинуватив у надто тісних зв’язках з Китаєм, не отримає нагороди, «оскільки її роль залишається спірною». Що стосується вакцин, для цього існує Нобелівська премія з медицини. 

Свобода ЗМІ або видатний журналіст (або й те, й інше) можуть стати гарним вибором. Але я б поставив зміни клімату вище за це через актуальність. Вважаю, що найімовірнішою і дуже бажаною перспективою є вручення цієї нагороди молодим активістам боротьби зі зміною клімату (включно з Гретою Тунберг, але лише як одній із багатьох) з усього світу. 

Ден Сміт
директор Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру

Свобода ЗМІ або видатний журналіст (або і те, і інше) можуть стати хорошим вибором. Але я б поставив зміни клімату вище за це через актуальність. Я вважаю, що найімовірнішою і дуже бажаною перспективою є вручення цієї нагороди молодим активістам боротьби зі змінами клімату (включно з Гретою Тунберг, але лише як однією з багатьох) з усього світу. 

Згідно із заповітом Альфреда Нобеля, премія присуджується особі або організації, «яка найбільше і найкраще працювала для зміцнення братерства між народами, для того, щоб розпустити або скоротити армії, або тому, хто сприяв проведенню мирних переговорів». 

Сама премія та деякі її лауреати не раз викликали суперечливу реакцію. Наприклад, у 2018 році Нобелівську премію миру вручили прем’єр-міністру Ефіопії Абію Ахмеду Алі за врегулювання конфлікту з сусідньою Еритреєю, але через два роки в Ефіопії почався кривавий конфлікт у Тиграї. 

Сама премія та деякі її лауреати не раз викликали суперечливу реакцію. Наприклад, у 2018 році Нобелівську премію миру вручили прем'єр-міністру Ефіопії Абію Ахмеду Алі за врегулювання конфлікту з сусідньою Еритреєю, але через два роки в Ефіопії почався кривавий конфлікт у Тиграї. 

У 1994 році лідер Організації визволення Палестини Ясір Арафат розділив премію з прем'єр-міністром Ізраїлю Іцхаком Рабіном і міністром закордонних справ Ізраїлю Шимоном Пересом. Один із членів норвезького Нобелівського комітету подав у відставку на знак протесту проти нагородження Арафата. 

У 2009 році лауреатом премії миру став Барак Обама, який незадовго до того став президентом США. Його нагородили авансом, визнавши його «зусилля для досягнення світової гармонії», а не конкретні досягнення. 

Однією з найбільш суперечливих стала премія миру 1973 року, яку отримали державний секретар США Генрі Кіссінджер і північновʼєтнамський політик Ле Дик Тхо за досягнення Паризької угоди про завершення війни у В'єтнамі. Війна закінчилася лише через два роки, а Ле Дик Тхо відмовився від премії.