Динамо на тлі Барселони: терпіти і розвивати молодь

Якщо Барса залишилася Барсою, то в статусі Динамо, якщо не помітили, дещо змінилося.

Вчора ввечері, поступившись Барселоні на «Олімпійському», Динамо остаточно втратило шанси на вихід до плей-офф Ліги чемпіонів. З каталонцями, хоч і дещо кризовими, та «Ювентусом» як суперниками, сенсацією дострокова концентрація зусиль на боротьбі за 3-тє місце не стала. Але загалом осад, якщо дивитися на громадську реакцію збоку, залишився.

Завищені очікування? Куди ж без них. Варто послухати лише передматчеві розмови — особливо після оголошення стартових складів, коли стало зрозуміло, що в старті Барси не так уже й багато прізвищ, пов'язаних із перемогами клубу. Ні Мессі, ні Альби з Бускетсом, ні навіть Гризманна з Дембеле. Ось вона — можливість зачепитися за очки і забезпечити собі перевагу над Ференцварошем.

Якось підсвідомо відкидався убік той факт, що Барса зараз переживає період перебудови, а Рональд Куман лише визначається з тим, хто складатиме кістяк нової Барселони. Тому чого-чого, а бажання проявити себе у молоді та футболістів із невизначеним статусом у каталонській команді було вдосталь. А з майстерністю у них завжди все гаразд — Ла Масія й досі функціонує і досі постачає великих талантів першій команді, та й на ринку, як і раніше, витрачаються десятки і сотні мільйонів.

А якщо у Барселони склад був більш ніж бойовим, то в Динамо, навпаки, половина команди була тимчасово виведена з ладу пандемією COVID-19, що лютувала по всій країні. Про силу цієї команди з урахуванням кадрової кризи говорить хоча б те, що найкращим у ній майже відразу після повернення з орендного вигнання стає Денис Гармаш — футболіст хай і великого таланту, але, здавалося, списаний після від'їзду в турецький чемпіонат.

Неготовність протистояти Барсі розумів і Мірча Луческу — Динамо з перших хвилин стало, як часто кажуть шановані футбольні люди, «терпіти»: зачинилося в межах власного штрафного майданчика (якщо сказати «низький блок» — звучатиме круто?) і сподівалося вискочити в контратаку за рахунок вдалого пасу на чужій половині поля. Віддавши м'яч і відмовившись від пресингу за відміткою 30 метрів від власних воріт, Динамо 52 хвилини цілком було в грі і могло розраховувати на якісь очки, але це справді був матч до першого пропущеного.

Зрештою з пропущеними Динамо, звісно, перестаралося, але якщо говорити про гру, претензій до команди небагато. Прикро лише те, що психологічно не витримали тиску після голу Серджіньйо Деста і опустили руки. Насамперед молодь: на тлі першого тайму, в якому Міколенко, Забарний, Шапаренко показали дуже пристойну ігрову дисципліну, у другому ж таймі вони разом із Поповим, який вийшов на заміну, пропустили непристойно багато.

Але для клубу на кшталт Динамо, клубу, який уже не купує і ще не продає, така поразка — це нормально. Просто треба змиритися з тим, що боротьба з Ференцварошем за весну в Лізі Європи і з Шахтарем, що перебудовується, в УПЛ — на даний момент це максимум, на який здатне Динамо. Якщо ж комусь хочеться більшого, то для наступного конкретного кроку в розвитку цієї команди необхідне підсилення. А от його-то якраз узимку чекати і не варто — серйозні покупки в зимове трансферне вікно в Динамо не заплановані.

Тому єдиний вихід — розвиток молоді, яка хоч і надто рано почала порівнювати себе з Серхіо Рамосами та відлякувати цінниками Болонью, але має чудову можливість розвиватися. І тут керівництво Динамо знайшло для себе підходящого тренера, адже при всіх застереженнях Мірча Луческу — все ж таки гарний фахівець, який здатен вибудовувати гру, що відповідає рівню команди, і розкривати талановитих футболістів.

Шапаренко, якщо відкинути вимушений перехід вправо в півзахист і, як наслідок, не найкращий перфоманс проти Барси, від роботи з Луческу явно виграє, Забарного вже можна називати головним відкриттям року в українському футболі, а про Міколенка й говорити нічого — його від'їзд до Європи неминучий уже найближчим рік-півтора. Щоб усе ж таки здійснити своє бажане перетрансфері до Європи, ще один невеликий крок має зробити Циганков, Попову ж належить навчитися адекватно оцінювати ризики, але все це з часом.

Але тут інше питання — наскільки все це цікаво Луческу?