Газ, нафта і велика політика: що відбувається в конфлікті між Грецією і Туреччиною

Усе, що треба знати про напруження у відносинах між двома країнами НАТО.

У багатолітній історії ворожнечі між Грецією і Туреччиною намітився новий етап протистояння: чи не головна увага обох країн, позбавлених мільйонів туристів через пандемію коронавірусу, зараз прикута до суперечок одна з одною. Суперечок настільки гарячих, що і Греція, і Туреччина вже оголосили про проведення військових навчань у східній частині Середземного моря, а збройні сили обох країн приведено в стан повної бойової готовності.

У Європі намагаються погасити конфлікт, однак напруження, як і кількість військових кораблів у регіоні, лише зростає. Настільки, що главі німецького МЗС Гайко Маасу доводиться нагадувати, що «одна маленька іскра може призвести до катастрофи». У чому ж суть розбіжностей між двома членами НАТО?

Що призвело до ескалації у відносинах між Грецією і Туреччиною?

Загострення в напруженій ситуації між давно ворогуючими країнами сталося на початку серпня, коли турецьке геологорозвідувальне судно «Оруч Рейс» (Oruc Reis) за підтримки 5 бойових кораблів вирушило на дослідження Східного Середземномор'я — у зону спірних територіальних вод у районі грецького острова Кастелоризо.

Греція, яка за підтримки Євросоюзу неодноразово застерігала Туреччину від досліджень цих вод, була змушена реагувати, що призвело до невеликого зіткнення на морі та переслідування одна одної на винищувачах у небі. До відкриття вогню справа не дійшла, однак ситуація накалена до краю. Винні в усьому — вуглеводні.

Передісторія

На початку 2019 року американська компанія «ЕксонМобіл» (ExxonMobil) виявила найбільше родовище природного газу у Східному Середземномор'ї на свердловині Glaucus-1 на шельфі Кіпру. Обсяг запасів цього родовища становить приблизно 120 млрд кубометрів, що оцінюється в 30–40 млрд доларів. Після виявлення родовища Афродіта у 2011 році подібна знахідка стала ще одним підтвердженням того, що на шельфі Середземного моря містяться великі поклади газу.

Для невеликого Кіпру такі обсяги природних ресурсів — забагато, тому вони одразу долучилися до переговорів з Європою, внаслідок чого за розробку нового родовища взялися французька Total та італійська Eni. Кіпр також уклав угоду з Грецією та Ізраїлем про будівництво газопроводу, здатного покрити 4% попиту на газ на європейському ринку. Самопроголошену Турецьку Республіку Північного Кіпру, яка розраховувала на частку в проєкті, залишили осторонь, що остаточно розлютило Анкару і змусило її знову вступити в суперечку з Афінами щодо меж територіальних вод і нагадувати про свої претензії.

Згідно з Конвенцією ООН з морського права, усі острови Греції (а їх тисячі, включно з Кастелоризо) мають свій континентальний шельф з ексклюзивними правами на розробку. Попри те, що Кастелоризо знаходиться за кілька кілометрів від південного узбережжя Туреччини, Анкару неодноразово застерігали від дослідження вод, де потенційно також є родовища з великими запасами газу і нафти, і навіть вводили санкції.

Своєю чергою Туреччина, фактично виключена з регіонального співробітництва, підписала угоду про делімітацію морського кордону з визнаним ООН урядом Лівії, згідно з якою вона отримує права на низку територій у Східному Середземномор'ї та ті води, через які планують прокласти газопровід до Європи.

Яке тут відношення має Лівія?

Для збереження позицій на енергетичному фронті Туреччина «влізла» в лівійський конфлікт і ввела війська для протистояння з верховним головнокомандувачем Лівійської національної армії Хафтаром Халіфою, якого підтримують Росія, Франція, а також ОАЕ і Єгипет.

Усі вони, звісно, зараз дуже незадоволені президентом Туреччини Реджепом Ердоганом: Емманюель Макрон назвав втручання турецької сторони в громадянську війну в Лівії «злочинним», Єгипет згодом підписав з Грецією пакт про розвиток спільної морської економічної зони, а ОАЕ відправили на Крит сучасні винищувачі F-16 Block 60.

Що ускладнює ситуацію ще більше?

Напружені відносини між Туреччиною і Грецією проявляються не лише на морі, а й на суші. Туреччина, на території якої перебувають близько 4 млн сирійських біженців згідно з угодою з Євросоюзом від 2016 року, використовує мігрантів як засіб тиску. Так, у лютому Туреччина в односторонньому порядку відкрила для них кордон із Грецією, змусивши сусідню країну, зокрема, застосовувати силу проти біженців, які прагнуть потрапити до Європи.

Крім того, 24 липня стамбульська Айя-Софія, яка майже тисячу років була одним із найвідоміших кафедральних соборів усього християнського світу, знову відкрила свої двері для мусульман як мечеть. Реконверсія однієї з найвідоміших візантійських споруд стала вкрай болісним ударом для Греції, але водночас популярним рішенням серед турецьких громадян. Ердоган і тут, як і у випадку з претензіями на ресурси в Середземному морі, йде проти Європи, але в ногу з виборцем.

Внутрішньополітична підоплека

Туреччині поки вдається уникнути економічної кризи завдяки недавньому кредиту в 15 млрд доларів від Катару, однак бюджетний дефіцит зростає, а удар по туристичній галузі у зв'язку з пандемією COVID-19 лише погіршив і без того не райдужну ситуацію.

Граючи на націоналістичних настроях виборців, Ердоган намагається повернути популярність усе ще правлячій у країні Партії справедливості та розвитку (ПСР), але яка втратила рейтинги та контроль над усіма великими містами країни.

Головна надія — на дипломатію

3 вересня генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що владі Греції та Туреччини домовилися провести переговори за участю інших членів альянсу «з метою зниження ризику інцидентів і аварій у Східному Середземномор'ї». Однак говорити про перемир'я поки не доводиться — останнім часом між ними лунали лише загрози та звинувачення.

А поки навчання: у Греції — із збройними силами Кіпру, Франції та Італії, у Туреччини — із США, які офіційно не підтримують морських претензій Анкари, але... у Лівії також виступають на боці базованого в Tripoli Уряду національної згоди (ПНЗ) на чолі з Фаєзом Сарраджем.

Василь Обараз, TK Media