Ілля Кива: Аваков навчив мене мислити на кілька ходів наперед

Інтерв'ю з народним депутатом Верховної Ради IX скликання Іллею Кивою.

Ілля Кива — народний депутат, якому не потрібні додаткові представлення. Його політична кар'єра здається такою ж суперечливою, як і він сам: сьогодні Кива є членом партії Віктора Медведчука, раніше був радником міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, ще раніше — довіреною особою лідера «Правого сектору» Дмитра Яроша на президентських виборах 2014 року. 

Політик регулярно опиняється в епіцентрі скандалів. Тиждень тому журналісти TK Media зафіксували, як нардеп листувався у Верховній Раді з нібито Володимиром Жириновським, раніше — як нардеп розглядав надіслані еротичні фото та дивний відеоролик. Сам Кива періодично тролить журналістів, а шанувальниць публічно просив надсилати йому інтимні фото в неробочий час.

Кива легко погоджується на зустріч, наголошуючи, що відкритий до спілкування з будь-якими журналістами, а на його сторінці у Facebook  навіть вказано особистий номер телефону. 

«Бачите?», — показує Кива на екрані смартфона опис своєї сторінки у Facebook. Біля номера телефону вказано напис «Тільки я», — звертає увагу депутата фотограф, — значок із налаштувань конфіденційності, який свідчить, що номер не бачить ніхто, крім самого народного депутата. «Так?», — здивовано перевіряє нардеп. «А я думав, що всі бачать мій номер телефону».

TK Media зустрілися з Іллею Кивою в його кабінеті в комітеті Верховної Ради з питань правоохоронної політики та поговорили про те, навіщо народний депутат постійно потрапляє в схожі скандали з листуванням у Верховній Раді, у яких стосунках перебуває сьогодні з Арсеном Аваковим, як познайомився з Коломойським, чому вступив до ОПЗЖ, а також про конфлікт з активістом Майманом і війну з експ-нардепом Артуром Палатним.

— Сьогодні ви повідомили, що в Полтаві підпалили офіс партії ОПЗЖ. Що там сталося?

— Це продовження ідіотських піар-кампаній. Просто два довбо*оби націоналістичної спрямованості, які перебувають у партії «Свобода», вирішили використати свою безкарність. Їм же зараз потрібно будь-яким способом залишатися хоча б в інформаційній стрічці. Ось вони й нападають ідіотськими методами. 

Давайте об'єктивно. Рейтинги влади падають. Рейтинги націоналістичних організацій і партій не зростають. У фаворитах сьогодні за набором і підтримкою населення, за динамікою підтримки населення — це «Опозиційна платформа — За життя». Її може подобатися комусь, може не подобатися комусь, але це факт. 

[Підпал офісу] — це повторна історія. Вперше ми хотіли їх пробачити, списати на несвідомість. Вдруге ми їх зловили і передали в руки поліції. Тому що підпалювати офіс у житловому будинку — це щонайменше наражати на небезпеку хоча б просто людей-мешканців. Вперше вони побили нам вікна і облили фарбою, вдруге вони хочуть нас підпалити, а втретє почнуть кидати гранати. 

— А ви курируєте Полтавську область?

— Я наразі є головою Полтавської міської організації ОПЗЖ. Ну, Полтава ж — моя мала батьківщина.

— Я так розумію, що вам не чужа й Херсонська область.

— (Сміється) Там, де служив. Служив у Донецьку, служив у Луганську, служив у Херсонській області. Так, Херсонська область, вважаю, ще один форпост у нашій країні, який заслуговує окрему увагу і де потрібно наводити системно по-ря-док.

— Ви балотувалися ще до Верховної Ради у 2016 році в Херсонській області. Але не пройшли.

— Не пройшов.

— Можете розповісти про цю історію детальніше?

— Про те, як не пройшов?

— Наскільки пам'ятаю, ваша участь була явним домовленим варіантом із БПП. БПП тоді нікого не висунув, а ви…

— Все-то ви майже знаєте. Я вас трохи поправлю. Я зайшов у цю кампанію за два тижні до виборів. За. Два. Тижні. До виборів. Бюджет у мене був невеликий у прямому значенні цього слова порівняно з тими, хто брав участь разом зі мною, наприклад, Одарченко від БЮТ… Я їх всіх пам'ятаю. І Путілов. Рідкісної масті пид*рас, губернатор Херсонської області. Там тато все життя був губернатором, потім свого сина зробив губернатором. І ось у них була така історія, що він іде на вибори, а на його місце приходить його юрист — Гордєєв.

А чому? Тому що коли я був заступником начальника Херсонської області, я ж цього пид*раса і скинув. Ми зловили в Залізному Порту на хабарі його людей. Там ціла історія була, яка стала досить публічною, я говорив про те, що цій гниді все-таки «накину зашморг на шию», тому що вважав його непорядною людиною, замішаною в корупції.

— Гордєєв — фігурант справи Гандзюк, який?

— Так, Гордєєв був його юристом. Він став губернатором після Путілова. Я Путілова притис викриттям його в корупційних діях — і тоді вони вирішили зіграти в гру. Путілову обіцяють округ і дають йому можливість поставити свого юриста — Гордєєва. Який на сьогодні проходить у справі Гандзюк. Ой, там дуже цікава ситуація, я вам її розповім, бо я теж її трохи знав.

— Давайте.

— Путілов мав за всіма домовленостями стати народним депутатом. Але з'являється такий кандидат у народні депутати за два тижні, як Кива Ілля Володимирович. Вкрай незручна фігура, тому що на той момент мене вже люди в Херсонській області знали як принципову людину. 

Я почав досить агресивну виборчу кампанію… ви ж розумієте, я сильно там по сторонах не озираюся і в кишеню за словом не лізу, називаю речі своїми іменами. За тиждень, якщо чесно, так я б їх усіх і переміг. По-чесному. Просто за тиждень до кінця кампанії, скажімо так, мої на той момент близькі соратники попросили мене дати все-таки можливість… Так, ви правильно кажете, що це був чистий договірняк. І я зупинив кампанію. І це правда. 

І найцікавіше, що цей поц Путілов виявився таким бездарним, що коли я знявся, він програв Одарченку, і безглуздий латентний Одарченко заїхав до Верховної Ради. Щоб ви зрозуміли, він переміг з відривом у 500 голосів, а для того, щоб заїхати до Верховної Ради, їм вистачило 5000 голосів. Тому Путілова злили, Гордєєва поставили, і він став керувати Херсонською областю. Одарченко поїхав до Верховної Ради, а Кива став радником міністра внутрішніх справ. Ось така історія. Херсонська історія.

— А що за «цікава ситуація» з Гандзюк?

— Щодо Катерини Гандзюк (довга пауза — ред.). Дуже спірна ситуація. У цій історії замішана СБУ. Що б там не говорили, це все ще випливе, «рукописи не горять». Те, що сьогодні ще намагаються утримати від інформаційного поля і від розслідування правоохоронних структур, — це поки що. Тільки нещодавно змінився режим, багато зацікавлених осіб ще залишилися на своїх місцях.

Я заявляв неодноразово і буду заявляти, що Катерина Гандзюк, царство їй небесне, безпосередньо курувалася Доценком (начальником департаменту захисту національної державності СБУ, — ред.). Це офіцер СБУ, який курує націоналістичні групи. Він курував Правий сектор у свій час, потім його перевели до Херсона. Він почав курувати там окремих активістів. Це була частина роботи з вербування активістів і їх супроводу. 

Свого часу у мене справді були конфліктні ситуації з Гандзюк. Ну, Бог з нею. І мене запрошували співробітники СБУ. І мені казали: не ходіть ви в цю сторону, Ілля Володимирович, ну не треба, це наші люди. І я можу про це свідчити. У мене були зустрічі з Доценком. Він мені дзвонив по телефону. 

Щоб було зрозуміло, Херсонська область — вона ніби на відшибі. Я завжди казав, що це південний форпост. А там безвладдя, у прямому значенні цього слова. Там найголовніша людина — це сьогодні експ-нардеп, на той момент він був навіть заступником голови комітету з правоохоронної діяльності.

—  Хто саме?

— Паламарчук. Генерал-полковник. Весь такий у медалях, з ніг до голови. Рідкісної масті пид*рас. Більш гниди в погонах я в своєму житті не бачив. Чому? А я вам скажу чому. Все браконьєрство — Паламарчук. Контролює і розставив своїх людей. Вирубка лісу — Паламарчук. Отримання повій — Паламарчук. А хто проти Паламарчука щось скаже погане? Коли він цілий генерал-полковник. Коли він цілий заступник голови комітету з правоохоронної діяльності. Складно ж з такими боротися. Розумієте, складно. Вся область була паразитована цим негідником. Найцікавіше знаєте що? Дивіться, вони закінчили, а ми ж тільки почали. А я якраз той, хто нікому нічого не пробачає. Нікому. Хоча я і християнин. Пробачити таким — це дати їм можливість зробити це ще раз. 

З Паламарчука треба зняти погони, позбавити всіх звань і посадити до в'язниці за його злочини. Бо екосистема Херсонської області вбита цим любителем грошей оборотнем у погонах. Через його дії мені тоді довелося ініціювати створення водної поліції. Адже це моя історія — водна поліція. Почалася з Херсона. І керувати цією херсонською поліцією став керівник батальйону «Херсон» Жарков — принциповий і чистий хлопець. 

Тому Паламарчук тоді правильно інтегрувався в групу Кличка. Кличко, Палатний, Паламарчук — така була партія «Удар». Пам'ятаєте? Ось там вони присіли в БПП. І отримали квоту безкарності. Він одурів від ейфорії безкарності. Тому те, що сьогодні вийшли на його помічника Павловського в замовленні щодо Катерини Гандзюк, — я взагалі не дивуюся. 

Бо хто його соратники? Подивіться, хто — Палатний Артур. 

— Останнім часом ви постійно згадуєте Артура Палатного, а на своїй сторінці у Фейсбуці навіть оголосили йому війну. У вас особистий конфлікт?

— Який особистий? У мене конфлікт через те, що він у цьому житті налаштував стільки публічних будинків, що він продавав телиць за кордон, що він поширює наркотики.

Хто такий Палатний? Колишній голова комітету молоді та спорту. Найближчий соратник і друг, і кум, і родич нашого мера міста Києва Кличка. Що дає йому можливість що робити? Обліпити весь Київ публічними будинками, де продаються наркотики, де продаються жінки. Скільки тисяч разів я звертався до всіх інстанцій правоохоронних структур. Їм було мало «Ріо» на Богдана Хмельницького, вони ще поруч відкрили й «Тутсі». Публічні будинки в нашій країні сьогодні — це норма.

— А ви були в закладах Артура Палатного?

— Я надто добре виховані. 

— Ви з ним знайомі?

— З Палатним? Ну звісно знайомий. Він же до мене приїхав, коли я прийшов з війни і став начальником департаменту з протидії наркозлочинності, і сказав: «Привіт, брате». Який я тобі брат? Я, бл*дь, з окопа вилізаю, а ти з пи*ди живеш. Ти що, охренів? Та між нами така прірва.

Мені п'ять років слова не давали сказати. А зараз з мене намордник зняли, і я побіг. Через ці публічні будинки ламаються душі, адже вони затягують. Я ж у цій системі розібрався до міліметра. 

— У Києві багато клубів: «Гарем», «Доллс» — вони всі працюють відкрито.

— «Доллс», «Гарем»-х-*йня, «Ріо»-шміо, «Тутсі» — це все публічні будинки. Тільки не треба тут «а що там такого». Я вам скажу, що там такого. Подивіться на рекламу, яка сьогодні показується в злиденній країні. «Ми надаємо зарплату, навчання і можливість». Люди з районів, люди з периферії, які приїжджають до Києва, опиняються в безвихідній іноді ситуації. І молоді дівчата, яким 18–19 років, ведуться на ці оголошення. Їх туди втягують, їх підсаджують на наркотики, їх змушують працювати, а вискочити з цього кола майже неможливо.

19-річна дівчина, яка минулого року в квітні померла. Працівниця клубу «Ріо». Вони ж хотіли приховати цей факт. Вона працювала проституткою, її забрали клієнти, її привели в сусідній готель, там вона вжила наркотики, і в неї зупинилося серце. Ось весь цей ланцюжок — чому її ніхто не розслідує? Я пишу і в ДБР, я розповідаю, що там відбувається. Артур Палатний — відомий сутенер. Головний сутенер нашої країни. І весь цей час йому безкарно дозволяли залишатися. Хлопці, це правда.

— Серед клієнтів клубів напевно можуть бути й вищі чиновники та керівники правоохоронних структур, зокрема поліції.

— Справді є поліцейські офіцери, а є мусора. Так ось ці мусора якраз і є любителями безкоштовних по*бушок від Артура Палатного. У прямому значенні цього слова. Він їм накриває столи, він їм підганяє телиць, і це також співробітники Генеральної прокуратури. Бо рука руку миє. Ось така історія. І щоб переламати цей хребет, одного Киви тут дуже мало. Учора в парламенті у них була ціла партія, яка дозволяла їм розставляти на ключові посади своїх людей. Так, у них ослабли позиції, але впливу вони не втратили. 

Дивіться на вірного пса… Віктор Чумак. Який, сука, гребе, гнида. Ось командний диванний генералішка. А хто він? Жодного дня не працював у прокуратурі, цей грантоїд тепер залізе… Сьогодні він вершитель доль. І щоб перемогти всю цю історію, навіть позицій цілої моєї фракції мало.

— Цікаво простежити ваш життєвий шлях за основними точками. Як ви познайомилися з Арсеном Аваковим?

— Нас познайомив Коломойський.

 — Давайте тоді спочатку: як ви познайомилися з Коломойським?

— Це був чотирнадцятий рік. Ми (майданівці) приїхали до Дніпра, нас близько 400. Мене викликали до ІВК. Він питає: «Ти готовий поїхати в один бік?». Кажу: так, готовий. «Є ще люди, готові в один бік?». Таких виявилося 60 людей. «Вези сюди». Приїхали в ОДА, а ІВК пригнав броньовики Привата, прямо на площі зривали наклейки. Я кажу: куди поїдемо? Він: «Та тобі не пох*й куди? Сказав же, в один бік». У кожній ОДА є запаси зброї на випадок надзвичайних ситуацій, це я вже потім дізнався. Ми з Філатовим зірвали пломби, розкидали, завантажилися. Пістолети, автомати. Що бачили. «Наїлися». Спрацювала сигналізація, приїхала «Альфа». Ми вже з автоматами, автобуси вже стоять: кажемо, хлопці, куди ви смикаєтесь, ми все одно незрозуміло куди їдемо. Сіли, поїхали, виїхали за місто, вже в посадку, почали дивитися, що ми взагалі набрали на цьому складі. Виявилося, все взяли. А патрони забули (сміється).

Виявилося, що в нас на 60 людей було 600 патронів. Потім, правда, «беркута» нам зі своїх на блокпостах поодстібали по 10–20 штук. Це вже потім ми дізналися, що для атаки має бути не менше 600 патронів. А в нас по 20 штук на кожного.

Приїхали в Красноармійськ, розділилися. Я поїхав до міськвідділу, хлопці поїхали на площу, де проходив референдум. Ми заблокували міськвідділ, повісили український прапор, бо там уже висів прапор «ДНР». І трьома автобусами, в яких нікого не було, їздили містом, створюючи ілюзію присутності армії. І через добу, коли пройшов референдум, Турчинов поставив завдання ввести в Красноармійськ війська. Красноармійськ у результаті залишився під контролем українських влад.

— Вас тоді пов'язували з Дмитром Ярошем. Ви зараз з Ярошем у яких стосунках?

— Ні в яких. Я трохи не розумію його гри. У прямому значенні цього слова. Я, в принципі, і розійшовся з ними тоді, тому що в їхніх діях з'явилася комерція. А це мені неприйнятно, ось і все.

— Ви повернулися до Дніпра і познайомилися з Аваковим?

— Так ось, коли я виконав поставлене завдання і повернувся до Дніпра… Тоді на сьомому поверсі ОДА були Яценюк, Турчинов, Аваков, було заслуховування ситуації, що склалася. І ось за це ІВК дякую. Він смикнув мене. І Авакову мене дослівно представив: «Ось цей хлопець хоче померти за Батьківщину. Я тебе прошу, Арсене, дай йому можливість померти хоча б на законних підставах». Аваков подивився і каже: є досвід? Кажу: є. А ми доповідали щодо Красноармійська, що ми там зробили, то-то-то. Він каже: приїдеш наступного тижня до Києва, зрозумів? Кажу: зрозумів.

Я приїхав до Києва, зайшов, і він каже: яка в тебе освіта? Кажу: дві вищі. Він: дуже добре. Ранг державного службовця є? Я кажу: я держслужбовець, так, є. «Який?» Четвертий. «У нас четвертий ранг під час війни до якого звання прирівнюється?» «До майора». Каже: «Добре, раз їдеш на війну, будеш майором». У прямому значенні. Звідки я отримав майора? Тому що в мене був четвертий ранг державного службовця. 

Він каже: там у мене батальйон у Полтаві, ти ж сам начебто полтавець? «Ось іди його забирай і йди воювати».

Мій підрозділ у зоні АТО — і це теж правда — отримав першими танки. Тому що ми були найпідготовленішими. У мене були люди, які пройшли курси. Ми отримали десять танків: п'ять танків від Нацгвардії, п'ять від ЗСУ, які розташувалися на ділянці, що перекривала напрямок на Бердянськ.

Я почитав історію, як оточувався Маріуполь спочатку німцями, потім радянськими військами. Я знайшов ті самі рубежі. Найцікавіше — я знайшов німецьку карту 43-го року, де були позначені основні опорні пункти. Я не п*здець який охрений військовий, але я просто непогано, скажімо так, орієнтуюся і намагаюся розібратися.

Я взяв другу історію, коли наступали російські, тому що німці у війні були більш системні. Вони створили навколо Маріуполя системи оборонних споруд. Я читаю історію: вони, російські війська, рухалися з Донецька в бік Бердянська, що дозволяло відрізати Маріуполь. І мені потрібно було зрозуміти, де німці на той момент розташували свої позиції. Їх не так багато. Я, коротше, по карті знайшов ці оборонні споруди. Оборонні споруди були на головних висотах. Ландшафт же він, в принципі, залишився. Два тижні я полазив на животі, але через два тижні я надав план командуванню: повністю підготовлені, пробетоновані окопи разом з майданчиками під танки. Німці — системні люди, вони окопи робили бетонними. Коли ми залізли на одну, другу, третю висоту: почали тупо копати. У прямому значенні цього слова. Я знайшов повну оборонну систему, мало того, зі штабами, які йдуть на чотири поверхи вниз.

Тоді до мене особисто прилітав Муженко. До мене, маленької людини, прилітав Муженко!

— А ви тоді в якому статусі були?

— Командир добровольчого батальйону «Полтавщина», який дислокувався в секторі «М» і якому поставили завдання зайняти позицію та запобігти оточенню Маріуполя на Бердянському напрямку. Ми під Волновахою там розгорнулися. 

Він до мене тоді прилетів, вони всі пройшли, а в мене всі бійці були вилизані, вичищені. Я був жорсткий. У мене ні пиятики, нічого не було. Він прийшов і сказав: це ж геніально. І з цього слова «геніально» почався ріст моєї кар'єри. Мене одразу викликають до штабу АТО, потім мене відправляють до Києва до Муженка, потім під мене створюють 148-й десантно-штурмовий батальйон.

Я приїжджаю до Муженка. «Ким ти у нас за званням?» Кажу: майор. «Добре, подумайте, як йому натягнути на підполковника». Зараз дослівно кажу. Він каже: «Мені ця історія зрозуміла. Я так розумію, ти воювати хочеш?» Я кажу: так. Він каже: «Я бачу, ти вмієш». Я: «Учуся». Він: «А на хрена тобі мусора потрібні?» Я кажу: «Та в принципі не потрібні». Він: «У мене ідея зробити 128-й розвідбатальйон — оснастити і викинути в гарячу точку і зробити з вас героїв». Я кажу: «Загалом підходить».

Він каже: «Твоя родовід влаштовує. Онук героя СРСР». Ну, їм же потрібні були барвисті історії. Я кажу: «Так, все, добре».

— А про кримінальне переслідування вони не знали або їм це було нормально?

— Я був чистий перед законом. Кримінальні переслідування — це була історія протистояння мене і оборотнів у погонах. Ось і все. 

Насправді всім було пох*й. Важливо, щоб ти добре виконував свою роботу. Подивіться на цих бл*дей типу Семена Семенченка. На їхньому тлі можна було бути ракетою. Кажу: «Перепрошую, але зараз на службі перебуваю в міністерстві внутрішніх справ». Він: «Дивись, давай так, їдь у МВС, а я тебе о пів на четверту тут чекаю, і ми починаємо вже тебе…».

Я приїжджаю до міністра внутрішніх справ, в приймальні сідаю, починаю м'ятися. Оскільки я начебто приїхав з фронту, то зрозуміло, що мене приймали без черги. Я прийшов до міністра і кажу: «Арсене Борисовичу, перепрошую, але, якщо чесно, мені б таки воювати. Ось Муженко, він мене о пів на четверту чекає». «Що ти в руці тримаєш?». Кажу: «Рапорт». «Куди ти зібрався?». «В армію». Він каже: «Так, добре, іди, посидь півгодини в приймальні, я зараз тебе покличу».

Я пішов у приймальню, сів, сиджу в цих кирзових, поглядаю, тому що мені о пів на четверту до Муженка треба. Він сказав: «З рапортом приїдеш, ми зараз тебе почнемо оформлювати, часу немає». Я сиджу в приймальні, і мені кажуть: «Вас кличе міністр». Я заходжу і бачу, що сидять Чеботар, Пасхал, Амброськін сидить. Чеботар був страшний такий чоловік. Хто там ще був? А, Антоша був. Я їх нікого не знав.

І міністр тоді каже: я хочу вас відволікти на секунду, заходь. Я заходжу, він каже: «Ось цей хлопець… Прізвище твоє як?». «Кива». «Ось цей хлопець Кива, В'ячеславе Васильовичу, буде вам у допомогу». Я дивлюся на Амброськіна, він на мене. А Амброськіна тоді призначили начальником Донецької області. 

— Вас поставили перед фактом?

А я стою з рапортом. Він каже: «Товаришу заступнику начальника Донецької області, у вас є питання?». «Жодних». «Ну так їдьте виконувати поставлене перед вами завдання». І я нічого не розумію… наказ, виявляється, вже підписаний, я виходжу з кабінету міністра, мені вручають наказ про призначення мене заступником начальника Донецької області. Я беру цей наказ і їду до Муженка.

Мені він: «Заходь, тра-та-та. Сідай. Голодний?». «Та ні, нормально все». Це зараз я розкидався, а тоді для мене це були якісь великі космічні люди. І я в усьому цьому пізд*вороті перебуваю. Кажу: я перепрошую. Він каже: давай рапорт! Я кажу: та це не рапорт. Він: що таке, що сталося?

Я йому відкриваю, він каже: «Як це? Та ти що, охренів?». Я кажу: «Я перепрошую, звісно, але мені вручили, мене послали. Там мене нах*й послали, тут мене нах*й послали. Навіщо ви мене на цю розтяжку ставите? Я взагалі воювати хочу. Це був хід Авакова. Я вам щиро це кажу. Ось така була ситуація. Потім мене відрядили, і я став заступником начальника координаційного центру при штабі АТО. Ось і все. Така історія.

— Як ви тоді згодом опинилися начальником департаменту з протидії наркозлочинності в Києві?

— Майдан, війна, система, а потім я вже тут з'явився в Києві на посаді начальника департаменту протидії наркозлочинності. Ось тоді я й почав формувати свою позицію. Тоді було і закриття клубу Closer. Це була робота. Це не може бути відкрито. Ти продаєш наркотики, ти маєш розуміти, що станеш ціллю системи, бо це протизаконно. Я сказав принципово: «Ви хочете торгувати наркотиками і робити вигляд, що нічого не відбувається? Так не буває. Ви хочете бути білими й пухнастими, х*йня гівняна? Не вийде». Це було безкінечне протистояння.

Чому з [експ-начальником Нацполіції Хатією] Деканоїдзе я зайшов у зашквар? Closer — це була моя розминка. Я дізнався, знайшов, напав, ми його закрили. Вони через суди відкрилися. Ми закрили — вони через суди відкрилися. Потім піднялися Лещенки, Найєми, ця вся пи*дота. Я ж на той момент ще не вмів працювати зі ЗМІ, для мене це був світ, що починався. Потім я зайшов далі. Я знайшов історію, яку вважаю найстрашнішою в моїй країні. Це історія продажу кодеїновмісних препаратів. З мене зробили, звісно, ідіота і опудало, коли я показав в прямому ефірі, як з одного блістера витягнути півтора куба дезоморфіну. Мені ж ніхто не вірив.

Я бачив стільки покалічених дітей, з висипом, глухих. Дезоморфін — найстрашніший і найсильніший наркотик у світі. І коли мені директори «Інтерхіму», який є монополістом, казали, мовляв, «що ви таке говорите?», я відповідав, що дезоморфін — це крокодил, його роблять із шести таблеток. Я зібрав людей, посадив у міністерстві внутрішніх справ, і там два наркомани вперше зварили дезоморфін. Показати, що я не дурний. Вдруге я його зварив у МОЗ, щоб показати: 6 таблеток — це доза, 6 таблеток коштують 28 гривень. Потім я це зробив у прямому ефірі. І що ви думаєте? Ця моя війна з «Інтерхімом» закінчилася моєю відставкою.

— Сьогодні ви є членом команди Арсена Авакова?

— Що таке член команди? У нього в МВС є ціла група осіб, які на нього орієнтовані. Я вважаю його своїм наставником і другом. У вас є друг? 

— Так.

— Ось у мене є друг. Так, я готовий його захищати. Ми можемо десь із ним розходитися. Він не щасливий від моєї позиції в «ОПЗЖ», ви ж бачите, що в нього більш проєвропейська позиція. 

Аваков навчив мене мислити на кілька ходів наперед. Зараз я мислю на два-чотири ходи. Раніше я мислив на один хід. «Побачив булку — з'їв». І все. Аваков мислить на 8 ходів.

— Чому ОПЗЖ?

— Історія моєї сьогоднішньої позиції дуже проста. Сьогодні Захід несе набагато більше небезпек для нашої країни. Сьогодні з двох зол вибираючи менше, я хочу сказати, що в 14-му році нас системно зливали. Хоча з Турчиновим я досить добре знайомий і ставлюся до нього з повагою, але я вважаю, що Крим здали свідомо, щоб їм дали можливість легалізуватися. 

Я думаю, що був договірняк: спокійно здаєте Крим, а ми заплющуємо очі на ваш переворот. Росія ніколи не могла допустити, щоб кримська військово-морська база дісталася в руки НАТО, бо вони втратили б контроль над Чорним морем. Це стратегічні точки їхньої безпеки. Вони проковтнули переворот, але зберегли за собою стратегічну базу в Криму. 

Ти можеш вести самостійну гру, коли маєш достатньо сил. А якщо сил недостатньо, то ти мусиш враховувати позицію і своїх гравців поруч. Бо, перевертаючись у бік Заходу, ми мали прорахувати — а це стратегія — відповідну реакцію Росії. Якщо тобі пох*й на цю відповідну реакцію, тоді сиди, де сидиш. Але коли ми зіграли в цю гру, ми втратили Крим і частину Донбасу — це безглузда стратегія. Так, Росія вміло відпрацьовує свою позицію: Придністров'я, Абхазія, Україна. Вони захищають свій кордон. Так, порушуючи наш суверенітет, але ми перестали грати за правилами, за раніше складеними домовленостями. І сьогодні зайшла група людей, яка системно знищує нашу країну. І я в цьому повністю впевнений. 

Продаж землі — це останній акорд. Подивіться на уряд. Нівелювання влади і знищення економіки. Тому я сьогодні й кажу, що в нас немає іншого шляху, крім як відновлення взаємин. Це дасть можливість досягти миру і відновити економіку. У нас же люди вмирають у прямому значенні. Тому історія в «ОПЗЖ» — це свідома історія. 

Ближчого до можливості досягнення миру, ніж Медведчук, не існує.

— Нещодавно в закладі «Мокко» у вас сталася сутичка з одним з активістів, за результатами якої ви написали на нього заяву в поліцію. А Генеральний прокурор зареєстрував кримінальне провадження вже щодо вас. Що відбувається з цим кримінальним провадженням? Вас викликали на допит?

— Це системна якраз робота з моєї дискредитації. Заради об'єктивності. Так, я досить імпульсивна людина. І як мене можна, у прямому значенні, збити? Послабити, збити. Майна немає. Бізнесу немає. За що мене вхопити? За мою, скажімо, однокімнатну квартиру, яку я переписав на свою доньку? Ну як, наприклад, вони зарядили в «Бігус.інфо». Така страшна передача. Три місяці вони за мною їздили, максимум що знайшли… Що я раніше був судимий? Так я про це чесно й щиро сам розповів. Про те, що в мене була друга група інвалідності? Так, вона була. Ну і що? Я пішов, і з мене її зняли. Живий і здоровий. Вилікувався. Волею Господа нашого. Адже все в руках Господа нашого, Ісуса Христа. Тому мене намагалися спровокувати таким чином. 

— Низка ЗМІ написала, що ви в тому закладі зустрічалися з кримінальним авторитетом, неким «Бельмондо». Це правда?

— У тому закладі я зустрічався з хлопцями, які якраз приїхали з Кіровоградської області і привезли мені грамоту, бо я допоміг їм з організацією спортивного клубу. Цей, як його називають, «кримінальний авторитет Бельмондо» — ця людина Володимир Брайченко, керівник благодійного фонду. З Дніпропетровська. Жодного разу не судимий, не притягувався, був помічником голови облради Кіровоградської області. І сидів ще один айтішник, який разом з ними й приїхав. Вони мені приїхали вручати грамоту.

Насправді вся ця історія, знову ж таки, відбувається під чутливим керівництвом наших окремих офіцерів СБУ, які вже за останні п'ять років навчилися провокаціям. 

У Маймана зараз стрілянина по Київгорстрою з гранатомета, у Маймана мародерство в АТО, у Маймана торгівля важкими наркотиками. Це те, що лежить, для того, щоб ним можна було маніпулювати. Його засилають, він заходить, приїжджають на машинах з охороною — та бог з ним, це неважливо. Він заходить, він мене провокує. Я розумію прекрасно, що вони чекають — вони чекають, що, по великому рахунку, будучи досить, можливо, не завжди стриманою людиною, на подібні «нах*й», «зах*й», «пид*р» і «сидр» має що?

Відповісти. СБУшники швидко злизали це відео з серверів і розкидали його по мережі. Але сталася системна помилка. Згідно з їхнім планом, я мав його там «відпрацювати», і це дало б можливість вимкнути мене з історії наших протистоянь із владою. 

Але Майман слабохарактерна людина, яка взяла і вивалилася в прямий ефір. Де в нього і ніс не зламаний, і обличчя не деформоване. Він їде до ДБР, і ДБР, не знайшовши нічого розумного, під чутким керівництвом Віктора Чумака вносить до ЄРДР відомості про заподіяння мною Майману тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Це без судово-медичної експертизи, що вже є порушенням.

Тобто мають бути якісь переломи і втрата працездатності на 21 день без судово-медичної експертизи, з порушенням усіх законів. Але вони дебіли. Вони рухаються за раніше прописаним шаблоном. Був шаблон дискредитації. Ось вони за ним і рухаються. Майман мав створити конфлікт, Кива мав його переїбати, Майман мав потрапити в лікарню, і було б порушено кримінальне провадження.

Вони все так і зробили, просто Кива його не пере*бав. І в них немає висновку судово-медичної експертизи. Вони ніяк не розуміють, як її сьогодні натягнути. Тому всі свідчення, які були зібрані, говорять про протилежне: що Майман прийшов, почав провокувати, говорив гидоти і в кінцевому підсумку завдав удару народному депутату. А це, між іншим, стаття. І Майман про це знає.

А знаєте, що знає Майман? Майман знає, що коли він потрапить до СІЗО, у нього там розв'яжеться язик, і тоді ми дізнаємося про історію в цій історії про Артура Палатного. Ми дізнаємося про історію окремих співробітників СБУ. І в цій історії ми дізнаємося про Віктора Чумака, який фактично все це й заварив. Правда ж завжди одна, а Майман мовчати не буде. Хлопці, ви не на того, бл*дь, поставили. Майман така брудна повія, що він вас швидше продасть десять разів. Бо йому потрібно вживати наркотики, бо він боїться труднощів. Така історія.

Вони там сьогодні, звісно, шаленіють. Намагаються робити якісь прес-конференції, звинувачувати мене в якихось несусвітніх гріхах, але ось я тут, і я готовий нести будь-яку відповідальність і давати свідчення. Те, що я незручний Палатному, — так. Те, що я підриваю його майбутню кампанію соратника Кличка, — так. Чому? Тому що, ну вибачте мене, будь ласка, що ж це за кум, який дає можливість публічним будинкам процвітати в нашій країні. В нашій столиці. Чи захочуть кияни такої столиці? Я — ні. Я буду голосувати проти. Чому? Тому що мені достатньо зіпсували життя. Хлопці, ось така історія. Вона надто складна.

Чи хоче сісти Паламарчук у в'язницю? Ні. А йому доведеться сідати. Чи робитиме він усе, щоб не сісти? Робитиме. Тому я вивіз дітей. Бо єдина слабка точка — це були діти. Ці, бл*дь, мерзоти, які ні перед чим не зупиняться. Я вивіз своїх дітей за кордон, у мене розв'язані руки, тому я цих гадів душитиму. Так, у межах закону, не переживайте. Але душитиму. І не мене вдарили, а я дав себе вдарити. Щоб однією мерзотою, такою як Майман, стало менше. Бо Майман для мене, мої дорогі, — це цінний свідок, який, опинившись у СІЗО, розповість про тих, хто його, коли його, і кого він. Бо досягнення істини і покарання винних — це головна історія мого життя.

— На відео видно, що ви першим підійшли до активіста і хотіли головою його вдарити.

— Це була свідома дія. Коли тебе публічно на весь заклад у присутності твоїх знайомих ображають, то це робить людина з чіткою метою, правильно? Я ж його знаю, він боязкий. Коли раптом дозволяє самому Киві кричати «пидор, пидор, пидор, та я твого сина виб*ю». Я перепрошую, я йому сказав: моєму синові сім років. «Значить, я його вибʼю в рот». Будь-який нормальний чоловік після цього відреагує. Правда?

І це все є в свідченнях. Тому, звісно, я встав, підійшов до нього і різко нахилився. А оскільки він поц був напружений від свого страху, він узяв і ляснув мене по обличчю. І цей факт зафіксовано — судово-медичною експертизою насамперед. Бо в даному випадку я їх зламав. Ось і все.

 А далі в нас є буква закону. І ніби за заподіяння легких тілесних ушкоджень народному депутату — це від 3 до 7 років позбавлення волі. А поки Майман перебуватиме під контролем правоохоронної системи, ми за цей час покажемо ті історії, де Майман вбивав, ґвалтував, грабував і торгував наркотиками. 

Є злочин. Є злочинці, які бояться покарання. Уся ця ситуація — це бажання уникнути цього покарання. Але. А хто сказав, що процес досягнення істини легкий? Ні, не легкий. Тому наше життя — боротьба. Я народився в боротьбі.

— Багато хто помітив, що ваші співрозмовники, які були в закладі, ніяк не відреагували на ситуацію, а продовжували спокійно їсти салат. 

— Знаєте, це, напевно, витримка. Усі люди, які зі мною, вони досить дисципліновані. Я розумію, про кого ви говорите, там сидів чоловік і спокійно їв салатик. А що він мав зробити в цей момент?

— Ви знайомі з Володимиром Жириновським?

— Ні.

— Ви з ним колись спілкувалися?

— Це було один раз у телеефірі, здається, «60 хвилин». Це є в інтернеті, де він намагався щось мені сказати, я парирував його доводи щодо України і взагалі ситуації, що склалася в нашій країні.

— У 2017 році ви давали коментар «Страні», де розповідали про те, як відправили Володимиру Жириновському футболку. 

— (Сміється). Це був ще один хайп. А бачили потім фотожабу, адже був знайдений оригінал фотографії, де він з Трампом. А це [футболка з Кивою] була фотожабою.

— Після публікації листування у вас брали кілька коментарів, і ваша позиція змінювалася.

— Не змінювалася — вона уточнювалася. Послухайте, ну по-чесному. Ви купилися?

— Звісно.

— А я підіграв.

— Давайте візьмемо ваші перші два коментарі ЗМІ. Це був Павловський і була дівчина з «Радіо Свобода». Наскільки я розумію, ви дізналися про публікацію листування від журналіста Павловського, це видно на відеозаписі. 

— Друже мій. Про листування я дізнався в той момент, коли ви зависли наді мною з камерою. Я підійшов до зручного для вас місця, там, де вам буде дуже зручно мене знімати. Бо я знаю, де ви перебуваєте, у нас з вами не перша ця історія. Казати, що я не вмію логічно мислити, — це сказати нічого. Ви звисали з балкона і полювали. Я підійшов, став на своє місце, відкрив телефон, швиденько переписав свого друга під «Жирик Володимир». Показав вам телефон, прийшов цей ідіот прем'єр-міністр, написав скандальне повідомлення… 

Знаєте, що мені прикро? Я іноді роблю, як мені здається, такі прикольні речі, а їх якось суспільство не оцінює. У мене там із Петром Олексійовичем давній конфлікт, з Порошенком. Ще після Дебальцевого. Ось ви зараз будете номером один, круто, круто. Це як, наприклад, про Жириновського. Дивіться, хлопці. Пам'ятаєте історію «Порошенко мудак, Донбас рулить»? 

Усі говорили: Кива, негідник, напав на жінку, на продавчиню. Скажіть, будь ласка, чи знаєте ви хоча б одну людину в нашій країні, яка змогла публічно через ЗМІ раз 500 повторити «Порошенко мудак, Донбас рулить»? 

Адже це розійшлося по всіх ЗМІ. Це показували всі канали. «Порошенко — мудак». Так, я задовольняв своє самолюбство, тому що вважаю його негідником. А де я міг так публічно назвати Порошенка мудаком? Прикольно? Прикольно. Це щодо всієї відомої історії. Тому тут прийшла людина, до якої я відчуваю вкрай негативне ставлення. Не як до людини. Як до прем'єр-міністра нашої країни. Бо вважаю його дійсно дебілом. Або профаном, як він себе там називає. Я вважаю його злом, який безглуздо сьогодні готовий виконати будь-яку волю своїх господарів.

— Завдяки листуванню всі побачили вашу думку про Гончарука?

— Так, усі ж прочитали, що я написав. Про кого? Ви скажіть мені, що мені це нічого робити, другу писати? «Прийшов прем'єр-міністр».  З другом можна про що завгодно. Я написав «Прийшов пид*р», бо вважаю його і він ним є. Пид*рський уряд, профукали нашу країну, і це був месидж нашому народу, який читає це повідомлення. А ви мені допомагаєте поширювати ці месиджі. Але для того, щоб ви це надрукували, мені потрібно було написати в заголовку «Жирик Володимир Вольф». Далі ви самі все вигадали. Мої дорогі хлопці, ви чомусь вирішили, що «Жирик Володимир Вольф» — це Жириновський. 

Я дав той месидж, який вам зручний. Адже ви на цій історії виросли не менше, ніж вона була потрібна мені. Чому? Тому що ви лежали в основі, стали першоджерелом. Звісно, ви підвищуєте мою популярність. Я підвищую рейтинги вашого сайту. Ви полюєте на мене, а я дозволяю вам полювати на себе. Все ж дуже просто. Розумієте як? Тому що мені зручне ваше полювання. Тому що якби не було вас, то мені б вас треба було вигадати. У прямому значенні цього слова. 

Але. У чому наша з вами позиція? Тому що будь-який інший для вас не цікавий, бо він нудний. Правда? У нас люди реагують на яскраві історії. Які яскраві історії в нашій країні? Сиськи, попи… Що в нас ще? Жириновський. Узагалі зайшло на раз-два. Тому я вийшов і спокійно сказав: так, а що тут страшного? Навіть якби я листувався з ним — що, це злочин? Я розвинув цю історію.

— Ви тоді відзначили журналістам, що готові спілкуватися з парламентарями різних країн. 

— Готовий.  

— Ви казали, що спілкуєтеся з деякими депутатами Держдуми на тему конфлікту на Донбасі. З ким?

Давайте зараз відійдемо від хайпу, від напівжартівливого оформлення вашого інтерв'ю для кращої читабельності. Хочу сказати: це моя «свідома позиція», що потрібно шукати компроміс і відновлювати діалог. Я говорю як солдат, як людина, яка знає про війну не з чуток. Моя думка: ми зобов'язані. Я готовий переступати через себе в прямому значенні і виходити на діалог, який дасть можливість вирішити ті питання, які протягом шести років знищують життя людей. Я дуже багато бачив смерті у своєму житті, тому, можливо, так сильно борюся за життя. 

Володимир Коваль