Трамп, ракета, два іранці: що сталося в Іраку і чому весь світ говорить про майбутню війну на Близькому Сході?

У ніч із 2 на 3 січня, о першій годині ночі за місцевим часом, американський ударний безпілотник, що кружляв у нічному небі Іраку, здійснив два повітряні удари по території міжнародного аеропорту Багдада. Цілями авіаударів були два броньованих автомобілі, які якраз від’їжджали від терміналу прильоту. Обидві машини були знищені внаслідок бомбардування, а всі люди, що перебували там, загинули.

Усього було вбито 11 людей, ще кілька отримали важкі поранення. Ось повний список:

1. Генерал Касем Сулеймані – командувач спеціального підрозділу «Аль-Кудс» Корпусу стражів ісламської революції (КСІР) в Ірані.
2. Генерал Хусейн Джаафарі Найя – військовий офіцер «Аль-Кудс» КСІР в Ірані.  
3. Полковник Шахруд Муззаффарі – військовий офіцер «Аль-Кудс» КСІР в Ірані.  
   
4. Майор Хаді Тамрі – військовий офіцер «Аль-Кудс» КСІР в Ірані.  
   
5. Капітан Вахід Заманьян – військовий офіцер «Аль-Кудс» КСІР в Ірані.  
   
6. Мухаммед Реза Аль-Джабарі – керівник пресслужби спеціальних бригад «Сили народної мобілізації» ЗС Іраку.  
   
7. Абу Магді Аль-Мугандес – заступник головнокомандувача спеціальних бригад «Сили народної мобілізації» ЗС Іраку.  
   
8. Самер Абдалла – боєць спеціальних бригад «Сили народної мобілізації» ЗС Іраку, швагер убитого у 2008 році засновника «Хезболли» Імада Мугнії.  
   
9. ХассанАбдельГаді – боєць спеціальних бригад «Сили народної мобілізації» ЗС Іраку.  
   
10. Хайдар Алі – боєць спеціальних бригад «Сили народної мобілізації» ЗС Іраку.  
    
11. Мухаммед Аш-Шібані – боєць спеціальних бригад «Сили народної мобілізації» ЗС Іраку.  
    

Серед загиблих найбільший міжнародний резонанс викликала смерть двох: генерала Касема Сулеймані і Абу Магді Аль-Мугандеса. Що насправді сталося, ким були вбиті і чим це загрожує США, Ірану, Іраку та Близькому Сходу загалом?

Хто такий Касем Сулеймані?

Генерал Касем Сулеймані – командувач спеціальним підрозділом «Аль-Кудс» у структурі Корпусу стражів ісламської революції (КСІР) в Ірані. Це підрозділ – єдиний серед силових структур Ірану, який займається проведенням спеціальних операцій за кордоном.

Переважно це стосується стеження за опозицією, викрадення даних, формування агентурних мереж, логістичної підтримки, інформаційних операцій, диверсійно-підривних дій, актів саботажу, організації вибухів і політичних убивств, акцій залякування і тиску, виявлення та ліквідації іноземних агентів і шпигунів. «Аль-Кудс» займаються практично всім, чим займається будь-яка спецслужба або служба зовнішньої розвідки будь-якої іншої країни.

Корпус стражів ісламської революції (КСІР) – елітні підрозділи Збройних сил Ірану, створені з найближчих прихильників великого аятоли Ірану Рухолли Хомейні після ісламської революції в Ірані 1979 року. По суті, КСІР – це військова еліта Ірану, напівавтономні від решти сухопутних військ підрозділи, що мають широкі повноваження. Іншими словами, це щось на кшталт спеціальної гвардії, яка займається охороною керівництва держави і виконує найскладніші завдання. 

Касем Сулеймані – воістину легендарна особа в Ірані, ідол тисяч людей, живий пам’ятник і майже міф, що має безліч прізвиськ, звань, титулів, реальних і вигаданих. Через свою непублічність, таємничість і делікатність діяльності (адже йдеться про шпигунські та розвідувальні дії в інших країнах), особа Сулеймані протягом десятиліть обросла цілою плеядою легенд і казок. 

Кар’єра Касема Сулеймані почалася в 1980-х роках у роки кривавої ірано-іракської війни (1980-1988). Не маючи особливої освіти, Сулеймані добровольцем пішов на фронт, де швидко почав своє сходження кар’єрними сходинками, відзначившись у кількох боях проти іракських військ. В одному з них загін Сулеймані навіть потрапив під удар ракет із хімічною зброєю, яку тоді з лихвою використовували іракці за підтримки США і Британії. Уже до 30 років Сулеймані став комбатом і отримав репутацію ефективного й талановитого військового командира. Після війни його відправили ганяти контрабандистів на кордоні з Афганістаном і придушувати курдські повстання в північно-західних гірських районах Ірану. 

Він очолив бригади «Аль-Кудс» у 1997 році, і відтоді зумів досягти приголомшливих успіхів у вибудовуванні диверсійно-агентурних, військово-організаційних мереж по всьому регіону. Його першою бойовою операцією стала боротьба з «Талібаном» в Афганістані. Після вторгнення США в Ірак і повалення Саддама Гусейна Сулеймані остаточно переконався в тому, що навіть країна, яка добровільно відмовляється від ядерної програми, не може бути в безпеці, а гарантії США нічого не варті. Тоді ж Сулеймані й почав вибудовувати всю регіональну військово-політичну архітектуру, загострену на протистояння зі США, яка існує сьогодні.

Генерал Сулеймані справді зробив для КСІР дуже багато. Саме він був однією з ключових фігур у створенні проіранських антиамериканських бригад у пост-саддамівському Іраку. Їхня партизанська війна проти американських окупаційних сил зрештою змусила Штати передати владу місцевим політикам. Ще одним проєктом Сулеймані та КСІР стало зміцнення впливу шиїтського руху «Хезболла» в Лівані, де він створив політичну партію, що користується популярністю в значної частини населення. Наприклад, вони перемогли на останніх виборах у травні 2018 року. Нарешті, Сулеймані доклав руку й до формування сирійського проурядового ополчення «Сили національної оборони» (СНО), які допомагали регулярній армії утримувати території, взяті в боях під час військових кампаній 2013-2017 років.

У самому Ірані популярність Касема Сулеймані, на якому трималася зовнішня військово-розвідувальна діяльність держави, межувала з певним ритуально-фанатичним поклонінням. Навіть сам верховний аятола Ірану Алі Хаменеї називав його «живим шахідом (мучеником)», а після його смерті сьогодні він особисто прийшов до родини Сулеймані висловити свої співчуття – настільки важливою для іранського керівництва була ця людина.  

У самому Ірані популярність Касема Сулеймані, на якому трималася зовнішня військово-розвідувальна діяльність держави, межувала з певним ритуально-фанатичним поклонінням. Навіть сам верховний аятола Ірану Алі Хаменеї називав його «живим шахідом (мучеником)», а після його смерті сьогодні він особисто прийшов до родини Сулеймані висловити свої співчуття – настільки важливою для іранського керівництва була ця людина.  

Хто такий Абу Магді Аль-Мугандес?

Абу Магді Аль-Мугандес (справжнє ім'я – Джамаль Джаафар Мухаммед) – заступник командувача спеціальних бригад «Сили народної мобілізації» (арабською «Хашд Аш-Шаабі») у структурі Збройних сил Іраку. «Сили народної мобілізації» – коаліція різних збройних бригад, сформованих з добровольців у 2014 році у відповідь на заклик духовного лідера Іраку, верховного аятоли Алі Ас-Систані, для боротьби з «Ісламською державою», які якраз готувалися захопити Багдад.

Аль-Мугандес вперше повернувся на батьківщину, в Ірак, уже після повалення Саддама Гусейна в 2003 році. Він одразу ж став радником з питань безпеки першого прем’єр-міністра Ібрагіма Джаафарі. У 2005 році він обрався депутатом парламенту від партії «Дава». Однак уже через 2 роки, коли США спробували переконати керівництво Іраку видати його як організатора вибухів 1983 року, Аль-Мугандес знову втік до Ірану. 

Повернувся він уже в 2011 році після виведення основних американських військ з Іраку за розпорядженням президента Барака Обами. КСІР призначили його командувачем «Катаїб Хезболла» – проіранських військизованих бригад, що посилювали вплив Ірану і водночас стримували суніткі екстремістські угруповання на півночі та північному заході. Коли ж повстання суунітів трансформувалося в «Ісламську державу», Аль-Мугандеса перекинули до щойно сформованих «Сил народної мобілізації». На цій посаді він залишався до сьогоднішньої загибелі.

Командуючи бригадами СНМ, Абу Магді Аль-Мугандес пройшов практично всі основні бойові битви з терористами «ІД», від Багдада до Фаллуджі та до Мосула. Нерідко йому доводилося співпрацювати з тими самими американцями, з якими він воював усе своє життя. Після розгрому «ІД» у 2018 році відносини зі США знову напружилися, а СНМ набули неймовірної популярності як «герої війни» та «визволителі від «ІД». Сам Аль-Мугандес став одним із найпопулярніших борців з тероризмом в Іраку.

У 2017-2019 роках Аль-Мугандес тісно співпрацював з Касемом Сулеймані з питань стримування США, «ІД», Саудівської Аравії та інших сторін, ворожих Ірану. Він був сполучною ланкою між Сулеймані та керівництвом СНМ в Іраку.

У 2017–2019 роках Аль-Мугандес тісно співпрацював з Касемом Сулеймані щодо стримування США, «ІД», Саудівської Аравії та інших ворожих Ірану сторін. Він був ланкою зв'язку між Сулеймані та керівництвом СНМ в Іраку.

Чому США вирішили їх убити? І чому саме зараз?

Варто виділити три основних фактори, що вплинули на рішення президента США Дональда Трампа вдарити по Сулеймані та Аль-Мугандесу:

2. Вибори президента США 2020 року. Очевидно, що такий яскравий, переважно символічний жест спрямований на створення картинки, в якій Дональд Трамп постає як борець із міжнародним тероризмом і герой, який не боїться перемагати своїх ворогів і натискати на кнопки «постріл». Цей політичний розрахунок явно спрямований на зміцнення його рейтингів напередодні виборів президента в листопаді. Буквально за день до авіаудару Трамп офіційно розпочав свою передвиборчу кампанію з мітингу у Флориді.

3. Імпічмент проти Трампа. Ще одним можливим мотивом для Білого дому була спроба перебити негативний і токсичний для них інформаційний шум навколо процедури імпічменту проти Дональда Трампа в Конгресі. Мовляв, авіаудар і страшні розмови про швидку війну з Іраном мають перекрити нескінченні обговорення імпічменту.

4. Нафта і зброя. Не секрет, що головними вигодонабувачами цієї ситуації є нафтовидобувні компанії та оружейні корпорації США. У міру ескалації протистояння на Близькому Сході зростає попит на нафту і зброю. А це золота жила для багатьох компаній, що працюють у цих галузях. Певним чином саме для цього Іран і «потрібен» Штатам. Видобуток сланцевої нафти змушує тримати світові ціни на рівні не менше $60 за барель, і коли вони падають, необхідно щось зробити, щоб підвищити ставки і підняти ціни. Після удару по Сулеймані ціни на нафту стрибнули аж на 4%.

4. Нафта і зброя. Не секрет, що головними вигодонабувачами цієї ситуації є нафтовидобувні компанії та збройові корпорації США. Зі зростанням протистояння на Близькому Сході зростає попит на нафту і зброю. А це золота жила для багатьох компаній, які працюють у цих галузях. Певною мірою, саме для цього Іран «потрібен» Штатам. Видобуток сланцевої нафти змушує утримувати світові ціни на рівні не менше $ 60 за барель, і коли вони падають, потрібно щось зробити, щоб підвищити ставки і підняти ціни. Після удару по Сулеймані ціни на нафту стрибнули аж на 4%.

Як відреагувало міжнародне співтовариство?

Більшість країн відреагувала стримано-негативно. Посадовці ООН засудили авіаудар США, назвавши його порушенням норм міжнародного права, посилаючись на те, що військовий удар однієї держави по території іншої та вбивство високопоставленої посадової особи по суті є актом агресії.

Європейський Союз негативно відгукнувся про авіаудари, хоча й перебував у конфронтації з позицією США, обмежившись невиразним бурмотінням про те, що удар, природно, підвищує рівень напруги в регіоні. Голова Європарламенту Шарль Мішель направив заяву, в якій закликав до негайної деескалації ситуації в Іраку. Зрозуміло, що для Європи дестабілізація на Близькому Сході не вигідна за жодних обставин (потоки нафти, біженці, безпека Середземноморського басейну та Центральної Азії). Німеччина, засудивши авіаудар, одразу ж посилила правила поведінки свого військового контингенту в Іраку через можливі провокації. Німці мають там 160 військовослужбовців, які займаються навчанням особового складу ЗС Іраку. Франція, виступивши з найрізкішою критикою на адресу Трампа, попросила своїх громадян триматися подалі від місць скупчення людей в Іраку. Британія лише закликала сторони до стриманості і не стала вітати авіаудар США по Багдаду, як того очікували у Вашингтоні від свого союзника Бориса Джонсона.

Набагато позитивнішою була реакція Канади. У своїй спеціальній заяві міністр закордонних справ Канади закликав сторони до стриманості, щоб зберегти цілісність і єдність Іраку. Втім, він поспішив зазначити, що «Канада давно стурбована діяльністю бригад «Аль-Кудс» і генерала Сулеймані, чиї агресивні дії призвели до дестабілізації регіону».

Росія засудила США, а Міноборони РФ назвало повітряний удар «недалекоглядним рішенням», зазначивши, що він лише посилить проблеми в Іраку і регіоні. Крім того, президент РФ Володимир Путін зателефонував своєму французькому колезі Емманюелю Макрону, і вони разом погодилися, що дії Штатів підривають цілісність і стабільність Близького Сходу. Також відбулася розмова між міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим і держсекретарем США Майклом Помпео, під час якої Лавров висловив Помпео свою занепокоєність подіями навколо смерті Сулеймані. По суті, Росія утрималася від будь-якої гострої реакції на подію і чітко дала зрозуміти, що поки що втягуватися в конфлікт навколо США та Ірану в Іраку не має наміру.

Китай закликав усі сторони конфлікту, «особливо США», до стриманості та спокою. Офіційний Пекін нагадав, що він «завжди виступав проти застосування сили в міжнародних відносинах», і звинуватив Штати в порушенні суверенітету та територіальної цілісності Іраку. Стримана позиція і «миротворчий тон» Китаю пояснюються дуже просто: для КНР Близький Схід є головним джерелом постачання сирої нафти, яку Китай імпортує у величезних обсягах. Будь-яка дестабілізація, що загрожуватиме цим постачанням, Китаю небажана.

Практично всі арабські країни регіону засудили авіаудар США і висловили співчуття Ірану у зв'язку із загибеллю генерала Сулеймані. Навіть союзна Штатам Саудівська Аравія оприлюднила коротке повідомлення, в якому закликала сторони до спокою. Туреччина негативно відреагувала на загибель Сулеймані, зазначивши, що дії США «посилять нестабільність» на Близькому Сході. Сирія різко засудила вбивство іранського генерала і направила до Тегерана співчуття з цього приводу, звинувативши США в «агресії» проти Іраку. Про-саудівський уряд Ємену привітав загибель Сулеймані, назвавши його «важливим кроком для завершення конфлікту в регіоні». Йорданія припинила польоти своїх літаків до Багдада і Наджафа через загрозу ескалації. Кувейт закликав усіх своїх громадян покинути територію Іраку. Ісламістський рух ХАМАС у секторі Гази направив співчуття у зв'язку із загибеллю генерала. Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу, як і очікувалося, став на захист Дональда Трампа, похваливши його за вбивство Сулеймані. Ліван, Бахрейн і Пакистан посилили заходи безпеки у своїх посольствах в Іраку через можливі заворушення та ескалацію протистояння.

Що кажуть у самих США?

Президент США Дональд Трамп одразу ж вибухнув серією твітів, у яких виправдовував своє рішення і стверджував, що Сулеймані «винен у загибелі мільйонів невинних людей» і що «його треба було усунути давним-давно». У своєму прес-релізі щодо повітряного удару Пентагон повідомив, що зробив це «з метою самооборони та запобігання атакам на американських громадян», які нібито готував генерал Сулеймані. Держсекретар США Майкл Помпео був стриманішим і лише заявив про прихильність Штатів «мирній деескалації з Іраном», що звучало доволі шизофренічно, враховуючи, що Вашингтон першим завдав удару, що призвело до різкого загострення ситуації в регіоні.

Втім, у Конгресі відреагували значно негативніше. Спікерка Палати представників США Ненсі Пелосі заявила, що Конгрес не був повідомлений про повітряний удар по Сулеймані, що готувався, і вимагала від адміністрації Трампа негайно поінформувати їх про подальші кроки США у зв'язку з наслідками вбивства іранського генерала. Кандидат у президенти та колишній віцепрезидент Джо Байден опублікував заяву, в якій назвав дії Трампа «закладанням динаміту під порохову бочку» Близького Сходу. Ще один кандидат у президенти, сенатор Берні Сандерс намалював похмуру картину «наближаючої регіональної війни» через «руйнівні» дії Дональда Трампа. Сенаторка Елізабет Уоррен, хоча й звинуватила загиблого Сулеймані у загибелі тисяч невинних людей, зазначила, що «безрозсудні дії призводять до ескалації ситуації навколо Ірану і можуть призвести до смертей нових людей і нової війни на Близькому Сході». Схожою була й реакція сенатора Корі Букера, який встиг і розповісти про те, яким жахливим «убивцею» був Сулеймані, і натякнути на відсутність у Трампа будь-якої широкої стратегії щодо Близького Сходу. Коротше кажучи, реакція в США, як завжди, розділилася за партійними лініями: демократи виступили проти авіаудару, а республіканці вовсю хвалили президента.

У зв'язку зі зростанням регіональної напруженості після загибелі Касема Сулеймані, США негайно попросили всіх своїх громадян залишити Ірак, а також направили на Близький Схід ще 3 тисячі військових додатково до 3,5 тисяч, які вже перекинули до Йорданії та Кувейту за кілька днів до повітряного удару по Багдаду. Крім того, співробітники деяких американських нафтових компаній почали евакуюватися з південного Іраку через загрози нападів з боку проіранських сил.

Що кажуть в Іраку та Ірані?

Ці дві країни відреагували найрішучіше, адже вбили саме їхніх представників, і далеко не найостанніших в ієрархії. В Іраку, мабуть, уперше за багато років абсолютно всі політичні сили об'єдналися і разом засудили авіаудар США, назвавши американців «агресорами» і закликавши вивести їхні війська з території країни. Впливовий шиїтський проповідник Муктада ас-Садр, лідер найбільшого парламентського блоку «Саїрун», який ніколи особливо не виступав на боці Ірану, різко засудив США, назвав їх «агресорами» і закликав парламент негайно скликати надзвичайне засідання, на якому поставити питання про виведення всіх американських військ з Іраку, денонсувавши відповідну угоду 2008 року.

Аналогічні заяви зробили Комуністична партія Іраку, партія «Дава», партія «Держава права», блок «Аль-Фатх» і президент Іраку Бархам Салих. Крім того, представники ЗС Іраку висловили явне невдоволення тим, що Штати навіть не повідомили їх про авіаудар, що готується.

В Ірані загибель Сулеймані стала національною жалобою. У багатьох великих містах відбулися багатотисячні демонстрації на підтримку загиблого генерала, який в очах громадськості став «великим мучеником». Верховний аятола Алі Хаменеї в гніві пообіцяв «відплатити» Сполученим Штатам за це вбивство. Вперше в історії Ірану він особисто головував на надзвичайному засіданні Вищої ради національної безпеки, де були присутні керівництво КСІР, посадовці МЗС і президент Хасан Роухані.

Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Зариф у своєму «Твіттер» написав, що «США вчинили акт міжнародного тероризму», назвавши бригади «Аль-Кудс», якими командував Сулеймані, найефективнішими в боротьбі з терористами «Аль-Каїди» і «Ісламської держави».

Чи буде «відповідь» від Ірану? І чи є у нього можливості для відповіді?

Можливості у Ірану «відповісти» США є. Звісно, варіант прямого військового зіткнення залишається малоймовірним, оскільки ніхто в регіоні повномасштабної війни не хоче. Утім, використовувати свої проксі в різних країнах Тегерану під силу. Орієнтовні варіанти «відповіді» Ірану Сполученим Штатам можуть бути такими:

Можливості у Ірану «відповісти» США є. Звісно, варіант прямого військового зіткнення залишається малоймовірним, адже ніхто в регіоні не хоче повномасштабної війни. Втім, використовувати свої проксі в різних країнах Тегерану під силу. Приблизні варіанти «відповіді» Ірану Сполученим Штатам можуть бути такими:

1. Денонсація договору 2008 року в Іраку та виведення американського контингенту з цієї країни
2. Розгортання партизанської війни проти американських військ, розташованих у Сирії та Іраку
   
3. Ескалація бойових дій у Ємені
   
4. Перекриття Ормузької протоки та активізація військово-морських маневрів у Перській затоці з подальшими арештами нафтових танкерів
   
5.  Ракетні обстріли американських військових об’єктів у Сирії, Іраку, Саудівській Аравії, Кувейті, Бахрейні та ОАЕ
   
6. Кібератаки на військову інфраструктуру США в регіоні
   
7.  Провокування повстання в Палестині проти Ізраїлю
   
8. Розхитування політичних режимів, союзних із США, у Саудівській Аравії, Йорданії, Кувейті, Еміратах
   
9. Напади на посольства й консульства США
   
10. Напади на нафтові об’єкти в Саудівській Аравії, ОАЕ й Іраку
    

Нічого. Україна ніяк не може вплинути на цю ситуацію, оскільки не є значущим гравцем на Близькому Сході, ні в плані торговельно-економічних зв’язків, ні в контексті міжкультурного обміну, ні на рівні політичних контактів з місцевими елітами. Єдине, про що варто пам’ятати в Києві, – це те, що дестабілізація Близького Сходу не в інтересах України з таких причин:

Нічого. Україна ніяк не може вплинути на цю ситуацію, оскільки не є значущим гравцем на Близькому Сході, ні в плані торговельно-економічних зв'язків, ні в контексті міжкультурного обміну, ні на рівні політичних контактів із місцевими елітами. Єдине, про що варто пам'ятати в Києві, це те, що дестабілізація Близького Сходу не в інтересах України з таких причин:

2. Безпека. Дестабілізація Близького Сходу і можливий остаточний вихід Ірану з ядерної угоди 2015 року автоматично призведе до гонки ядерних озброєнь у регіоні. Ерозія світової системи нерозповсюдження зброї масового ураження не вигідна Україні, яка є одним з бенефіціарів нинішнього світового порядку і цієї самої системи, якою б недосконалою вона не здавалася.

3. Тероризм. Будь-який хаос – це благодатний ґрунт для міжнародного тероризму і радикалізації населення. Україні не вигідне поширення тероризму й екстремізму з Близького Сходу, який також загрожує і нашій країні, хоча про це в нас мало хто знає і мало говорять. З огляду на слабкість нашої економіки та соціальних інститутів, дестабілізація цілого регіону – не найкраща екосистема для розвитку.

4. Нафта. Дестабілізація призводить до зростання цін на нафту, яку ми в основному імпортуємо з-за кордону. Відповідно, зростання цін на нафту – це програшний варіант для України, поки вона залишається імпортером енергоносіїв.

4. Нафта. Дестабілізація призводить до зростання цін на нафту, яку ми переважно імпортуємо із-за кордону. Відповідно, зростання цін на нафту — це програшний варіант для України, поки вона залишається імпортером енергоносіїв.