Чому Китай винен у пандемії і має за це відповісти

Переклад тексту Foreign Policy.

Президент США Дональд Трамп неодноразово називав вірус «китайським», говорячи про нинішню пандемію. Його за це багато критикують, наполягаючи, що цей термін — расистський. Інші, як сенатор Келлі Лоффлер, кажуть, що не варто політизувати кризу покладанням провини, а зосередитися на об'єднанні зусиль у боротьбі з глобальною хворобою, яка не ділить людей і яку не зупиняють кордони.

Це нісенітниця. Ця криза за своєю суттю політична, тому що частково спричинена некомпетентними і корумпованими політиками. Ігнорувати політичний аспект пандемії коронавірусу — дати їй можливість повторитися. Якщо ми не хочемо нової глобальної пандемії, нам потрібно притягнути до відповідальності винних політиків, головний з яких — президент Китаю Сі Цзіньпін. Він не створював цей коронавірус, але помилки його уряду призвели до глобалізації та неконтрольованого поширення з жахливими наслідками для населення та економіки всього світу.

Глобальна пандемія — це не сліпа сила природи без шансів втрутитися людині. Це провал управління. 

Гарна аналогія з голодом. Лауреат Нобелівської премії економіст Амартія Сен у своїй чудовій книжці «Розвиток як свобода» (Development as Freedom) пояснив, що голод — це не відсутність їжі, а відсутність інформації про їжу з проблемою розвитку транспорту. Фізично на планеті достатньо їжі для всіх. Якщо ви знаєте, де є їжа і де голодні люди, то зможете доставити її їм — і люди голодувати не будуть. Ось чому в демократіях вільного ринку з вільним потоком інформації голоду не існує.

Так само і глобальна пандемія не виникає щоразу, коли з'являється новий небезпечний інфекційний патоген. Вона виникає, коли відсутня точна інформація про збудника і стається збій у базових державних послугах. У цьому випадку це неспроможність контролювати продукти харчування та ринки від передачі патогенних мікроорганізмів, а також неспроможність зупинити і контролювати рух, коли він поширюється. Коли влада регулює охорону здоров'я, ділиться інформацією про патоген і співпрацює для контролю його переміщення, пандемія малоймовірна.

Це проблема уряду, а не науки. Уряди повинні нести відповідальність за охорону здоров'я. Вони мають заохочувати прозорість, ділитися будь-якою інформацією (навіть про свої промахи), налагоджувати зв'язки між внутрішніми бюрократіями, міжнародними організаціями охорони здоров'я та урядами інших країн. Правильний менеджмент сприяє вільному потоку інформації, зокрема поганих новин, співпраці в інтересах суспільства, навіть якщо це суперечить локальним бюрократичним інтересам. Погані уряди роблять навпаки.

Не дивно, що авторитарна влада, як китайська, не хоче ділитися новинами про свої недогляди і не любить співпрацювати з владою інших країн. Як нещодавно стверджувала Деніел Плетка (американський політик — прим. TK Media), головна мета Сі — не життя і стримування вірусу, а місце нації, репутація в глобальному ланцюгу та утримання влади. Демократичні лідери, навпаки, не бояться інформації і обговорюють ефективність своїх зусиль, що дає можливість виправлятися, а також реагувати на потік інформації для порятунку життів. Плетка разом з іншими склала список брехні та спроб китайської влади приховати появу коронавірусу в грудні та січні заради збереження свого обличчя.

Але проблема криється не лише в цьому. Оскільки китайська влада не підзвітна своєму народу, вона ніколи не дбала про те, щоб ефективно контролювати безпеку і чистоту продовольства на ринках — США та інші розвинені країни почали це робити ще в минулому столітті у відповідь на тиск суспільства і ЗМІ. У Китаї немає виборців, тому, наприклад, після скандалу 2008 року, коли десятки тисяч китайських дітей отруїлися забрудненим молоком, значної реформи не провели.

Простіше кажучи, китайській владі наплювати на китайський народ. Саме тому вони не помічають ринки з брудною та небезпечною для здоров'я їжею. Через ці ринки загинули тисячі громадян Китаю, і саме через них багато інших країн у 2020 році опинилися під загрозою національній безпеці та обвалу економіки. Влада Китаю з кінця 2019 року брехала і внесла величезний прямий внесок у глобальну пандемію, через яку гинуть тисячі людей і насувається глобальний економічний колапс. І її потрібно звинувачувати і вимагати відповідальності за це.

Дії китайського уряду в недавній кризі — лише верхівка айсберга. Ця влада має понести відповідальність за геноцид проти уйгурського народу, порушення міжнародного права в Південнокитайському морі, масове викрадення інтелектуальної власності, кібершпигунство проти США та їхніх союзників, один з найгірших у світі показників забруднення навколишнього середовища, створення нового типу технологічної тоталітарної держави і багато іншого.

Китайська влада, а не хиткі економічні ринки — найбільша руйнівна сила у світі. Це наймогутніша інституція на планеті, яка щодня порушує свободу, добробут і гідність людини. Що дивного в тому, що за своєю природою це призводить до глобальної кризи, яка вб'є тисячі людей, заразить мільйони і зробить злиденними мільярди?

Неважливо, як називати цей вірус (було б добре назвати його на честь Комуністичної партії Китаю — «вірус КПК»), але звинувачення Китаю не політизують пандемію COVID-19, тому що пандемія вже встигла стати політичною. Політичне ставлення до кризи означає, що потрібно домагатися підзвітності, щоб не допустити її повторення, а це починається з того, що винна та країна, звідки вона пішла.

Уряд Китаю безпосередньо винен у провалах, які призвели до страждань і економічного колапсу у світі. Брехливість і некомпетентність мають спонукати політиків і бізнесменів у всьому світі переглянути свою готовність співпрацювати і вести бізнес з Китаєм, доки він не покаже себе відповідальним гравцем на світовій арені.

Текст - Пол Міллер, Foreign Policy

Переклад — Євгеній Блажко, TK Media