Соліст LATEXFAUNA Дмитро Зезюлін: у музиці не повинно бути політики та кон’юнктури

Він вважає, що одна з найбільш дискримінованих верств населення в Україні — це гомосексуалісти.

У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» соліст українського гурту LATEXFAUNA Дмитро Зезюлін розповів про політику в музиці, виступи в Росії, ставлення до Зеленського та невченість суспільства.

Музика поза політикою?

Не знаю, чув це питання, його часто ставили моїм колегам. Мені здається, політика не повинна бути в музиці, це от саме головне, що політика не повинна бути в музиці. Тому що в музиці і будь-якому мистецтві, мені здається, не повинно бути кон’юнктури.

Мені здається, що мистецтво тоді класне, коли воно непоясненне і коли воно не побудоване на твоїй житейській логіці. Коли воно побудоване на підсвідомості. Я особисто таке мистецтво більше люблю. А мистецтво на кон’юнктурі може бути дуже класним, красивим, дуже пафосним, але все одно особисто мені не подобається кон’юнктура в музиці. І якийсь політичний контрапункт.

А як ти сприймаєш тих артистів, які виступають на підтримку політиків? 

Гроші не пахнуть. 

А ти в це віриш?

От серйозно, в мене всередині немає до них якогось негативного ставлення. Мені здається, що це їх вибір, і їм з цим ок. Вони в цьому почуваються комфортно. Просто в них воно так. Не хочеться їх засуджувати, не хочеться і казати, що через це я їх бачу обмазаними какашками.

Тобто ми мусимо сприймати їх вибір, при цьому можемо до нього ставитися нейтрально. 

Let it be, я б так сказав. 

А ви їздили з виступами до політиків?

Ні.

А вам пропонували?

Ні. І ми б не взяли.

А чому?

Не хочеться бути людиною, яка виступала на підтримку політика. Нам також пропонували поїхати виступати в Росію, ми відмовились. 

Давно?

Після 2014, звісно, року. От випустили останній сингл «Баунті» і почали прям мені писати з Росії: давайте до нас на лейбл, а що там, як вас привезти, де вас чекати в Росії. Ну і ми типу кажемо, що взагалі шансів немає, що ми поїдемо в Росію. 

А ви їм якось пояснюєте? 

Ну коли доходить до цього, звісно, пояснюємо.

А що ви кажете? 

Про Крим кажемо, про війну на Донбасі. 

А вони вам якісь аргументи? 

Ну так: «що ви приплутуєте політику, ви несете мистецтво, ти візьми розкажи Крим тій дівчинці, що прийде на концерт, яка збуджується від твого голосу». Таке казали, в мене навіть аудіоповідомлення є. «Чого ти приплутуєш, на тебе хочуть прийти, подивитися, що ти сюди політику свою». 

Чому вони не мають рацію, ці люди?

Мені здається, рації ніхто ніколи не має. 

Чому їхні аргументи не працюють?

Дуже просте пояснення для цього. Я не можу поїхати розважати людей, які у мене вкрали частину країни, які розв’язали війну на сході і які вбивали моїх співгромадян. Для мене це неприпустимо. 

Ну а коли так робить, скажімо, Дорн? 

Знову ж таки, ми щойно говорили про це, в його мапі нормальності це окей. Він це приймає. Let it be. Я ж не можу за нього говорити. І не можу його засуджувати. Я поважаю його як музиканта, але я б такого рішення не прийняв. І ще взагалі що. У нас бізнес музикантів побудований на тому, щоб це продавалося в Росії.

Вони initially так і створювались: група «Нервы», Дорн, «Пошлая Молли», їх бізнес-модель побудована, щоб приїжджати туди, заробляти там гроші і привозити їх сюди. От так в них влаштовано.

Ну а в цьому контексті люди, які, скажімо, їдуть обслуговувати в Тюмень якусь нафтову трубу.

Або які будують дачі під Москвою.

Вони чимось відрізняються від «Пошлої Моллі», умовно кажучи?

Напевно, так. Я нікого не засуджую. 

Я ж не прошу. Ми зараз на рівні формальної логіки і суб’єктивного ставлення. 

Вони, напевно, відрізняються, тому що вони нікого не розважають. Ті, хто будує дачі.

Як ти можеш пояснити популярність російської музики в Україні? 

Я думаю, її слухають всякі малолітки, школярі, в яких ще взагалі не сформувалася ніякої позиції, ніяких смаків. Вони дивляться свої Тік-Ток, а там набагато більше російського трафіку, вони дивляться YouTube, там набагато більше російського трафіку і контенту.

Він їх, грубо кажучи, полонить, вони вливають таким чином багато російського продукту, вони його розуміють, на нього підсідають і слухають всяких цих реперів: Елджея, Моргенштерна. І в них ще не сформований смак і в цьому ж віці вони слухають всяке лайно. І ось так і виходить. А от цих маленьких пі***ків багато в Україні по школах. Вони це слухають зі своїх смартфонів. От тобі і статистика. 

Це зло? Це погано чи ні?

Це питання смаку. Чи переросте вона всю цю фігню і чи почне потім слухати хорошу музику 70-х і 80-х років, це вже як пощастить. Тому що я в дитинстві теж слухав Децла. Ну він же потім кудись пішов.

В усіх сенсах цього слова.

От питання, звідки береться смак у людей. В когось вишуканий, в когось ні. От питання. В мене є найкращий друг, який постійно слухав таку дрянь, я ніколи не думав, що він почне слухати щось нормальне. А це дивлюсь, останні п’ять років слухає класну музику. Почав слухати класну музику, з бас-гітарою, з грувом. Він мені скидає класні треки, і я насолоджуюсь тим, що він скидає.

І як виникає смак? Є хороший смак, і ці люди можуть бути з села, наприклад, з маленького міста, приїхати в Київ і слухати прекрасну класну музику, і разом з тим він буде жити по сусідству з корінним киянином, який буде розказувати, що він весь такий корінний, такий класний, який буде слухати «Руки Вверх» якийсь умовний. 

А що змушує писати пісні російською, на твою думку?

Для хлопців, наприклад, з «Комісії», це може бути, що це їхня рідна мова, вони нею мислять, відчувають, найімовірніше. Я так думаю. Мені здається, дуже важливо писати пісні саме тією мовою, яку ти відчуваєш. Не прівірать і не намагатися це робити англійською, або писати українською, коли ти до мозку кісток думаєш російською. Це завжди дуже неприємно слухати, це відчувається і хочеться бякать. 

Чи є російські артисти, які тобі імпонують?

Так, звичайно. Наприклад, Помпея, Tesla Boy, але вони такі, вони хоч і російські, але культурно це музика західна. 

Вони співають англійською. 

Так. 

Добре, російськомовні.

Та ні. Взагалі не дуже російськомовних. 

У ліриці ти використовуєш суржик активно, я читав, що ти про це говориш, ти так думаєш і вважаєш, що це чесніше. 

Просто у всьому є свої відтінки. Є слова, в яких є різні відтінки. І коли ти скажеш, наприклад: «я сімпатічний і я тобі подобаюсь» і коли ти скажеш: «я симпатичний, я тобі подобаюсь». Відчуваєш різницю всієї картинки у всьому цьому?

Я відчуваю, так. Суто фонетика. 

Не тільки. Ми ж розуміємо ліричного героя, відчуваємо його бекграунд, ми відчуваємо ситуацію, в якій він перебуває. Ось якби я заспівав у пісні «Лайм»: «Мене в тобі все влаштовує» і «Мене в тобі все устраює». 

Перший варіант — це Вакарчук.

Ось. Тут була б така патетика, і тут би ліричний герой сказав «мене в тобі все влаштовує», це означає, що в принципі ти ок, я тебе приймаю, а коли це співається «мені в тобі все устраює», це фактично означає я тебе люблю. Це інше.

Ну тобто є контекст. І коли ти кажеш «мене устраює», це ти показуєш п’яного в дошку пацана, який не соромиться казати «мене устраює», бо він так відчуває і він з цим культурним кодом, будучи п’яним, відвертим і відкритим перед людиною, їй це каже так. 

Вам за це трохи закидають, що суржик — це мова провінції. Я, до речі, раніше так само ставився критично, але тут був у мене один гість, який мене роздуплив у цій темі, і я з ним погодився. Я взагалі дуже просто змінюю точку зору.

Чоловік повинен завжди переоцінку цінностей робити. 

Ні, ну якщо мені його аргументи видаються слушними, чому ні, чому не можна це знову переосмислити якимось чином, зробити новий висновок і вже стояти на ньому. От щодо суржика, це мова провінції?

Для мене це фарби і відтінки. Якщо говорити про музику. В житті я теж говорю суржиком, просто для того, щоб бути максимально виразним. 

Ти говориш набагато правильнішою мовою, ніж співаєш. 

Не завжди, в мене купа пісень чистою українською мовою. 

Ні, я знаю, але маю на увазі ваші бенгери. Ти ж розумієш, що вони, оці бенгери, стали бенгерами, зокрема, тому що там вдала, цікава і не пересічна лірика. 

Для мене це просто краще вираження того, що ти відчуваєш, я до цього так ставлюся. І суржик у культурі, він мусить бути. Особливо в кіно, ну як можна зняти український фільм, якщо це не фентезі, якщо це фільм про наше життя, зняти його чистою українською мовою, де всі навколо говорять суперсильні українські слова, то ну типу, це ж буде неправда.

От «Піймати Кайдаша», ну класно ж зробили. Тому що жива мова. Насправді це вже даність, вона вже є, і це зрозуміло, що десь повпливала Росія, якісь інші регіони повпливали. Але це вже даність, і вона вже є, і це наше об’єктивне життя. А якщо ти хочеш створити якусь картинку про об’єктивне сучасне життя, то ти мусиш вкладати в героїв живу мову, справжню.

Ти стежиш за політикою?

Намагаюсь взагалі не стежити за новинами, за соціальними якимись штуками, поки вони мене не наздоганяють. Я страшно стресую з усіх приводів, і відкривати стрічку новин — це наповнюватися купою негативних емоцій. І це, можливо, не дуже, так би мовити, громадянська позиція, але я намагаюсь ні за чим не стежити, телевізор не дивитися, новини не читати.

В мене був період, коли я взагалі видалив Facebook і Instagram, це було досить недавно. Мене вмовив наш директор Боря: створи собі Facebook та Instagram, веди соцмережі, бо відписуються підписники, треба туди вкидати контентик. І я зараз знову загруз у цій фігні, коли ти типу вивантажуєш відосики і починаєш дивитися, ну що там, скільки там подивилося.

І отримую вже навіть зауваження від своєї дружини, що типу весь час у телефоні сидиш. І це реально хєрово. Так от, за новинами також не слідкую. Бо знаєш як, це коли постійно заправляєшся поганим бензином і на дні осідає всяка муль. Так це коли дивишся новини, все це так неприємно спливає. 

Як ти ставишся до Зеленського?

Знаєш, я за нього не голосував, і він мені не дуже подобається як комік, якщо не сказати, що дуже не подобається. І я типу думав, що все буде якось хєрово. Але зараз дивлюся, знаєш, як у мене кажуть у Тальному, байдуже. Це типу коли непогано. Знаєш, коли кажуть, а Краківська ковбаска хороша? Та ви знаєте, байдужа така. Це так у нас у Тальному говорять.

Кому з українських політиків ти вручив би премію «Довб**об року»?

Та мені ж потім дадуть бамбулей. Чи не дадуть?

Я не знаю. Я ставлю питання. Ні, ну є ж абсолютні дегенерати.

Кива. 

Серйозно? 

Так. 

Я не питаю чому.

Бо я його боюся. Я на нього дивлюся і реально його боюся. 

Ну, я думаю, це маркетинг працює. Я іноді забуваю спитати чому, я собі пишу, спитаю чому. А тут все. Без коментарів. Якщо Кива, то це зрозуміло.

Якби ти писав гімн України в ідеальному світі, ідеальній країні, то в якому стилі чи жанрі це було б? Ось тобі сказали: створи тему, не гімн, не офіційний, а просто тему. 

Я б написав щось у стилі музики, яку грає Джессі Вейр. Коли є класний оркестр, але при цьому це класний поп. Такий, оркестровий поп. 

Як її останній альбом чи як її перший?

Я не дуже глибоко в ній копаюся. У стилі Step Into My Life я б написав щось таке. Як тобі такий варіант, норм?

Я вважаю, охрінно. На парад у вишиванках, клас. Окремою колоною Прайд з одного боку, а прихильники псилоцибіну — з лівого флангу. Тому що надійні люди, прошарені, їм потрібно довіряти. 

На рівні метафори. З чим у тебе асоціюється наше суспільство, твоє суспільство, в якому ти живеш? 

Я ніколи про таке не думав. Не знаю, в мене це може асоціюватися з сиром. Де десь діри, а десь є смачнятина, благо. Тобто одночасно у нас країна дір і суспільство з дірами, з дірами в трусах, у штанах, але разом з тим тут неорана ніва сиру і можливостей. І, як мені здається, також і грошей. Сир, який можна добувати. Зараз я це спроєктував як великий шмат сиру. Хтось сидить у дірці, а хтось гризе ці дірки.

Але якщо говорити лінійно, без метафор, то мені не подобається в нашому суспільстві те, що воно страшенно невчене. І воно упереджене, не намагається з’ясувати проблему, а одразу засуджує. Це стосується і гомосексуалістів, і легких наркотиків. Я уявляю, як я зараз приїду в Тальне і скажу: та в мене там є друг під***с. Мені скажуть: ти гониш чи що.

Вони ж навіть не зрозуміють, що сексуальна орієнтація — це взагалі не питання вибору. Навіть якби це було питанням вибору, то якого хєра ти взагалі збираєшся це обговорювати, проводити мітинги проти ЛГБТ, глумитися над кимось, кричати за християнські цінності. От це мене страшно бісить у нашому суспільстві. І я не знаю, коли це виправиться. 

Ти вважаєш це вадою?

Звичайно.

Ти можеш її збагнути, зрозуміти, звідки вона походить?

З неуцтва. Грубо кажучи, візьмімо моє Тальне. У хаті народжується хлопчик. Його батько ходить на завод і курить сигарети. Він весь час курить ці сигарети. В нього жовті вуса, жовті пальці. От звідки цьому малому розуміти, що сигарети — це страшна шкода, якщо батько ним взагалі не займається? Він відходив дев’ять класів у школі-інтернаті, а потім поїхав учитися крутити хвости биками. От і все.

Звідки йому знати про те, що геї — це нормально? Тому що він народжений у сім’ї такого самого батька, який народжений у сім’ї такого ж самого діда. І так воно йде. Ніхто не вкладає в дитинстві цінність в освіту своїх дітей. Усі мої друзі дитинства постійно з мене та ще з деяких друзів сміялися, що ми постійно ходимо до репетиторів улітку, а вони можуть гуляти у футбол.

І ті, хто займався освітою, зараз об’єктивно живуть краще, ніж ті хлопці, які пиняли. Бо є освіта.

Освіта — це коли тобі прищеплюють якісь зрозумілі лінії істини на рівні догматів. Скажімо так, я завжди до чогось доходив лише тоді, коли я почав спочатку сумніватися. Ось я думав, а може воно не так насправді. І я думав, що це якийсь елемент самокритичного підходу.

Ось коли у тебе є догмат, ти відразу намагаєшся зробити йому деструкцію. Ти згадав цю історію про тата, який там дитині одразу розповів, що курити — це нормально, бухати — це правильно. Але яким чином цей тато може дати дитині якісь нові сенси?

Що патріархальність — це не дуже круто, що ксенофобія — це не дуже круто. Коли, на твою думку, у всій цій холодній атмосфері буде якийсь спалах свідомості, критичного ставлення і що для цього потрібно зробити?

Я настільки далекий від усіх цих штук, насправді, що можу тут тільки тупити. Мені здається, що ми як суспільство, яке тільки пробує відірватися від імперії і від оцього всього, від цієї хабарницької структури, яка була ще за царату. Тому що Російська імперія була страшенно хабарницькою структурою, трималася на кумівстві.

І ми тільки зараз від неї відчалюємо. І коли вже все переродиться, коли це все зміниться, я не знаю. Напевно, воно якось саме з собою кудись прийде, і нам з цим не будуть заважати.

Брехати — круто?

Я ненавиджу брехати і намагаюсь ніколи цього не робити.

Чому?

Неприємно. 

Фізіологічно?

Так. У дитинстві брехав як соловей, просто всіх розводив. Мамі міг в очі брехати так, що вона могла пустити сльозу, і сам міг пустити сльозу. Потім якось із віком стало якось не можна. Якось палюся одразу, як брешу. 

Чи не виникає в тебе відчуття, що ти мусиш брехати, тому що комусь від цього буде легше, але не тобі?

У мене таких ситуацій вже дуже давно не виникало. 

Яка верства в Україні, на твою думку, є найбільш дискримінованою?

Напевно, гомосексуалісти. 

Чому?

Тому що їм просто можуть набити морду, просто так. Я кажу «напевно». Чи припускаю, що так може бути. Вони не можуть просто взяти і поїхати зі своєю парою в готель, вони бояться будь-яких підозр. Тому я думаю, що саме вони. 

А як це виправити?

Освітою, я думаю. Треба говорити, пояснювати людям, чому це відбувається і що це звичайна річ, природна, яка є у ссавців, яка завжди була в культурі історії людства, і в цьому немає нічого страшного. Це ніяким чином погано не впливає на дітей, на християнські цінності, на сім’ю. Я думаю, це так.