Громадський діяч Геннадій Друзенко: давайте змінимо систему, конструкцію машини, а не водія

Він вважає, що Конституція працює лише тоді, коли адекватно відображає суспільний договір.

У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» український громадський діяч, правник Геннадій Друзенко розповів про необхідні зміни до Конституції України, незаконні збройні угруповання та ідеального спаринг-партнера на президентських виборах.

Як мала б виглядати наша Конституція? Передусім що там мало б бути?

Це чудове питання. Але відповідь полягає в трохи іншому погляді. Тобто, щоб не написали я або ми або група науковців, як завжди це було в Україні, зібрали там професорів з конституційного права… Вона не запрацює, бо Конституція працює тільки тоді, коли вона більш-менш адекватно відображає суспільний договір. Те, навколо чого об’єднується певне суспільство.

Ми можемо говорити про якісь дуже такі технічні норми, особливо в тлумачення Верховного суду, але 19 століття це рівно два права. Тобто абсолютне право на свободу договору, якщо ми так домовились, і ти там маєш застрелитися, то цей договір чинний. От ти мав волю це підписати. Друга — абсолютна приватна власність. Тобто дві святі речі. Тому і дитяча праця виходила з того.

Домовились? Домовились. Людина вільна? Вільна. У 1930-ті роки, коли дійшли до депресії, відбувається ціла конституційна революція, тобто держава починає еволюціонувати. Скільки можна працювати, яка мінімальна плата. І американці опинилися перед вибором: підтримати Рузвельта з цими незвичними для Америки конституційними нормами або підтримати, умовно кажучи, його опонентів — Верховний суд, який раз у раз скасовував основні закони цього нового курсу.

І те, що Франклін Рузвельт вдруге переміг з найкращим результатом за всю історію США, говорить про те, що американське суспільство, сотні мільйонів людей, підтримало цю конституційну революцію. Тобто підтримало новий погляд на те, що значить бути американцями, що значить бути Америкою. Тому поки на чомусь такому популярному рівні не проговорені основні засади нашого суспільного договору, щоб ми не написали тихо в кулуарах, у бібліотеці чи в черговій конституційній комісії, це буде таким самим мертвонародженим немовлям.

Якщо ж нам вдасться… Зараз у Чилі на наших очах відбувається конституційний процес. Тобто ми звикли виходити з цими гаслами: геть Януковича, Кучму, Ющенка, всіх. Але величезним успіхом Чилі було те, що попередня президентка запустила такі конституційні розмови. Люди їздили в села, в міста і починали говорити про те, чому це важливо. Якщо ми ухвалимо такі рішення, які матимемо наслідки

І коли в 2019 році спалахнули протести в Сантьяго, то люди вийшли, там серйозно так, там метро палили, поліцейських били, але з гаслами вийшли: нову конституцію, тобто не геть президента. Давайте змінимо систему, тобто конструкцію машини, а не водія.

Тобто просвіта працює. 

Просвіта працює. Треба просто спочатку говорити з людьми і пояснювати, що це не езотерична матерія, яку знають лише професори конституційного права, а ці речі стосуються всіх. Умовно кажучи, ми записуємо норму про безоплатну медицину. Це стосується всіх. Але за такої бідної держави, за такого малого ВВП, максимум 5% витрачаємо, це вбиває і пацієнтів, і медицину, бо КТ, щоб купити, що в Америці, що в Європі, — то вже питання. В Україні навіть дорожче, бо ми не виробляємо КТ.

Тобто це та сама, умовно кажучи, мільйонна історія. Але якщо в Америці крутиться 18% ВВП, у Польщі 8-10%, тобто в Європі там 8-10%, там економія на масштабі, то при 5% або ми активно залучаємо сюди приватні гроші та страхування, або це просто помре. Бо на 5% якось виживати не можна. Можна змусити навіть медиків працювати за якусь символічну зарплату, але бинти не з’являться.

Зараз навіть у Києві, ось моя дружина працює в дитячій травматології, те, що мало б бути святая святих, — пацієнти кричать: «От у нас у Конституції записано, що медичну допомогу надають безкоштовно». І вони праві. В основному законі записано. Але ж скільки ти не напиши в Конституції, що безкоштовно, мають же звідкись з’явитися бинти, хлоргексидин, тобто елементарні речі. Я вже не кажу про титанові спиці, які ставлять при складних переломах.

І це приклад, як добрі наміри, записані в Конституцію, вбивають саму систему. Бо насправді, коли ти записуєш одне, а закони економіки діють по-іншому, то виявляється, що Конституція бреше, що право не працює, і вона зіштовхує лбами голодних, недоплачених медиків з пацієнтами, які хочуть просто, щоб виконувався закон. 

Як же усунути цей розрив між ними? Між реальністю і написаним. 

Тут є дуже проста річ. Колись я думав, що треба просто цю норму викреслити і менше давати соціальних обіцянок. Але в країні, де більшість населення живе, скажімо, не багато, а насправді бідно, ми не уникнемо соціальних норм. Але якщо ми їх прописуємо як гарантовані, тобто такі, з якими можна йти до суду, то ми просто обманюємо населення, бо завжди хтось має заплатити. Тобто платники податків.

У тебе нема з чого заплатити, і вони нізвідки не з’являться. Але в тій же Польщі є аналогічні норми, але вони прописані не як юридична гарантія, а як певні орієнтири для політиків. При рахуванні бюджету маємо враховувати, що має бути максимально доступна медицина. Але не як у нас записано, жорстко: «Допомога надається безоплатно». Кінець речення. Крапка. Не треба бути юристом, щоб це розтлумачити.

Але якщо ми ставимо це як політичні орієнтири, тоді можемо справді вимагати на виборах від партії, щоб вона, умовно кажучи, витрачала трохи менше на оборону, трохи більше на медицину — це в польському варіанті. Якщо в українському варіанті, то трохи менше на Велике будівництво і більше на медицину, як було минулого року, коли вони спрацювали з точністю до навпаки. Позабирали гроші з медицини на Велике будівництво, і люди просто помирали від нестачі кисню в лікарнях. 

Там же були різні версії. У тому плані, що медицина через неефективний менеджмент високопосадовців, вони не освоїли медичний бюджет. А ми не знаємо, що у нас же є свої нюанси по бюджету. Його вибити непросто, але ще складніше його освоїти.

Там є ще одна проблема. Та реформа, яку називають «імені Супрун», завжди каже, що гроші йдуть за пацієнтом. Але коли маєш справу з епідемією, гроші мають йти перед пацієнтом. Бо щоб підготувати інфекційну лікарню, не можна її підготувати, коли пацієнт не приходить. Ти його виписуєш у морг. Тобто певна кількість має піти в морг, за них мають заплатити, тоді ти можеш підвезти кисень, розвезти його лікарням.

І тому таке спрощене сприйняття реальності призвело до катастрофічних наслідків. Чи інше питання. Знову ж таки, у нас величезна ветеранська спільнота. Згідно з офіційною статистикою, це 410 тисяч учасників бойових дій. Плюс їхні сім’ї. Півмільйона мінімум — це ті, хто має посвідчення. Багато хто не має.

Відповідно питання таке. 17 стаття наша каже, що захист Вітчизни є справою кожного громадянина України. Але 14 і 17 кажуть, що створення будь-яких непередбачених законом збройних формувань заборонено законом. Більш того, криміналізовано. Дивіться, у 2014 році багато моїх друзів бігли до військкоматів, штурмували їх. Там казали: «Ви зараз не потрібні, йдіть гуляйте».

Вони створюють добробати і, здається, виконують прямий припис Конституції — захищають Вітчизну, бо це справа кожного. З іншого боку, жоден закон досі не передбачає, що добробати можна створювати. Тільки вони взяли до рук зброю, причому там навіть не сказано вогнепальну: ножі, наприклад, коси, луки. Стріли. Все. Тобто незаконне збройне формування з кримінальними наслідками.

І слава Богу, що політична ситуація утримує цю норму. Не дай Бог до влади колись повернуться любителі «руського міра». Курок зведений. Залишається тільки натиснути пальчиком. Я розумію, чому політично Петро Олексійович тримав цей гачок, не розрядив, не ввів закон. Але це знову ж таки. Якщо ви хочете захищати свою Вітчизну Україну проти ворога, який завжди буде умовно сильніше, ресурсніше, чисельніше. Єдиний спосіб — це мобілізувати весь народ.

Тобто щоб він знав, що буде територіальна оборона, партизанська війна, і земля буде горіти під ногами. Як говорив Наполеон: «багнети всім хороші, але сидіти на них незручно». І це головний аргумент країни в протистоянні з Росією. Так, ви зайдете, це будь-який військовий аналітик скаже, що, маючи таку перевагу в повітрі чи там в ракетних військах, так, зайти можна. Тільки сидіти буде незручно.

Але знову ж таки, наша Конституція фактично грає в даному випадку на Путіна, бо забороняє будь-яку ініціативу, щоб от ми з вами, двох достатньо, об’єднались і пішли відстоювати свій дім і межі Києва. 

І це вже буде незаконне збройне угруповання.

Так. Дивіться інший варіант. Якщо говорити про конкретику. У нас дві статті 13 і 14. 13 говорить, що земля і надра є власністю українського народу. Якщо ми з вами співвласники, я думаю, що ми належимо до українського народу. Власник отримує від використання своїх активів дивіденди. Ми ж не тільки не отримуємо дивіденди, а отримуємо, власне кажучи, платіжки замість дивідендів.

В Норвегії це працює. Вся, що видобувається, нафта іде у фонд, який розподіляється на чинні і майбутні покоління. Це найбільша концентрація фінансів в усій Норвегії. Тобто якщо це загальнонародна власність, то як ми говоримо про 14 статтю, де знову ж таки ця земля, кожен має право нею розпоряджатись, мати її в приватній власності. Тобто володіти, користуватися і головне — розпоряджатися.

Отже, тут дві норми поруч. І якщо додумати до кінця, то вони суперечать одна одній. Тобто це окремі випадки. Але що найбільше мене вражає. Дивіться, 5-та стаття, фундаментальна, про народовладдя. Те, що все право встановлювати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно українському народу. Жоден орган державної влади або посадова особа не має права його узурпувати.

Що таке встановлення або зміна конституційного ладу? Це ухвалення конституції. Хто у нас ухвалив конституцію? Парламент. Жоден державний орган, а парламент у нас за визначенням єдиний орган законодавчої влади, або посадова особа не має права узурпувати це.

Тобто парламент, ухвалюючи конституцію, в якій у преамбулі звучить: ми, Верховна Рада України, від імені громадян України всіх національностей. От бери і прописуй у 5 статті, що він узурпував владу, ухваливши цю конституцію. 

Себто це мало відбуватися на якомусь референдумі.

Або викиньте п’яту статтю. Є безліч конституцій, де не прописане це народовладдя. Але не можна говорити, що це право належить виключно народу, і жоден орган, зокрема і парламент, як єдиний орган законодавчої влади, не може підмінити собою народ, не може узурпувати цю владу. Або як в тому анекдоті: або труси одягніть, або хрестик зніміть.

Чи можна буде вважати справедливою ситуацію, коли Медведчук, уявімо, буде засуджений, а вся когорта людей, яка йому сприяла з боку влади, а це ж не лише Петро Олексійович… Тобто це якийсь абсолютно колективний організм, це ж міністри, голови різних відомств і таке інше, абсолютно самостійні люди, які давали дозволи, які підписували.

Ми ж розуміємо, що Порошенко навряд чи ставив десь підписи особисто, тож дайте, будь ласка, дозвіл, щоб Укрзалізниця це зробила. Чи можна буде вважати торжеством справедливості, якщо постраждає від цього лише Медведчук?

Безумовно, ні. Ми покараємо наслідки і оцю пухлину, але так і не вирішимо проблему з причиною цієї пухлини. Адже якщо уповноважені особи держави, ті, хто мають дипломатичний мандат від народу на керування державою, таке дозволяють. Це питання про те, хто відкривав ворота, у які зайшли ворожі війська. Бо хтось відкрив їм ворота. Штурму ж не було. І питання про тих, хто відкриває ворота, набагато важливіше, ніж те, коли ворог заходить і чинить ворожий бій.

Ворог має бути покараний, ворог має бути переможений, але набагато більше проблем із тим зрадником, який був усередині. Який зсередини допомагав ворогу нищити Україну. Тому я абсолютно погоджуюся з цією тезою, що ті, хто сприяв Медведчуку всередині влади, маючи офіційні владні повноваження.

Починаючи, напевно, від якихось правоохоронців, СБУ там возило кеш, якщо це підтвердиться, до президента, якому він неодноразово телефонував, якщо знову ж таки правда, все, що ми чули на брифінгу, має понести не лише політичну, а тут саме йдеться про кримінальну відповідальність. В іншому разі у мене є лише одна версія.

Якщо цього не станеться, то Петро Олексійович при шостому президенті отримав роль Медведчука. Тобто Медведчук був для Порошенка дуже чудовим спаринг-партнером. Він токсичний, він апріорі непрохідний, але він мобілізував його прихильників.

Тобто цей жупел, яким лякав патріотичного виборця: якщо не я, то Путін в особі Медведчука. Я перший, попри те, що я послідовний опонент Петра Олексійовича, але у виборі Медведчук–Порошенко я б перший, звісно, побіг голосувати за Порошенка.

Відповідно, якщо Петро Олексійович і колектив, я маю на увазі всю конструкцію попередньої влади, не понесе юридичної відповідальності, я роблю дуже простий висновок: Зеленський успадкував ту саму логіку. Для нього Петро Порошенко зі стелею у 20% виборців і величезним антирейтингом — ідеальний спаринг-партнер.

Тобто він його тримає, як Порошенко тримав Медведчука, для того, щоб на виборах сказати: або я, або Петро Олексійович. За антирейтингу 60% ніхто ніколи не виграє вибори, бо в другому турі народ голосує проти. І тоді знову ж таки перемогла логіка політичної доцільності замість логіки права і справедливості. А це підриває саму ідею державності, саму базову структуру політичної спільноти. 

Тобто те, що Порошенку не оголошують підозру, може бути проявом цієї ситуації?

Тобто такий, апріорі програшний спаринг-партнер на наступних виборах. 

А який мотив міг бути у Порошенка? Якщо доводити його провину у суді, завжди ж постане питання мотиву. 

Перший мотив. Всім відомо, що Петро Олексійович дуже любить бути в долі в бізнесах.

Це зрозуміло, а без транзакцій, без зафіксованих якихось приростів активів, це ж жодним чином…

Давайте це краще лишимо слідству, бо знову ж таки ви питаєте про версії. Навряд чи він віддавав все Медведчуку. 

Ви припускаєте, що міг існувати ще якийсь мотив? 

Ну і другий, який я оголосив, тобто колективний Медведчук був ідеальним спаринг-партнером. Це ж була мрія Гриніва вивести у другий тур. Неважливо: Медведчук, Бойко, тобто оце все підігрівати, мобілізувати виборця, бо ми бачили, що загроза не пройшла, вони реінкарнуються, в гідри відростають голови, і тоді патріотичний електорат мобілізується, згуртовується навколо Порошенка, і він переможно на білому коні в’їжджає на другий термін.

Виявився джокер, тобто Темний лебідь Зеленський. Який ніяк не був пов'язаний з Медведчуком і поламав всі плани всіх українських політиків. Але знову ж таки, Зеленського виніс на Банкову антирейтинг Порошенка. Єдиний антирейтинг, який міг врівноважити антирейтинг Петра Олексійовича, це був антирейтинг проросійських сил.

Всі розуміли, що до Порошенка багато претензій, але оця екзистенційна загроза українській державності — більша загроза. І вибір меншого зла був автоматичний. Як тільки з’явилась якась альтернатива, не пов’язана жорстко з Медведчуком, логіка голосування проти зіграла, і настільки переконливо, що навіть Петро Олексійович не оскаржував результати першого і другого турів виборів. 

Якщо Порошенка, уявімо, посадять. Взагалі президент, який сів за ґрати, це позитивна історія для України? Навіть якщо не Порошенко. В принципі. Президент, якого посадили. 

Один уже є, щодо якого винесли вирок. Просто руки не дотягуються посадити. Це погана історія. Насправді, коли саджають президента, це погана історія, це компрометує демократію як таку. Тобто насправді говорить про те, що люди — лохи, вибирають якусь людину, яка просто використовує їхню наївність для того, щоб їх же обікрасти.

І врешті-решт це може закінчитися величезним запитом на якогось такого авторитарного лідера, який прийде порядок наведе. Що знову ж таки закінчується погано для цих країн. Тому в американській історії, скажемо, були імпічменти, майже, не до кінця імпічмент, але він був дуже мудрий. Ніксон. Верхня палата не голосувала тільки тому, що патріархи Республіканської партії його прийшли і сказали, що вони його не будуть підтримувати, і імпічмент точно буде.

Він пішов у відставку офіційно добровільно. Але була домовленість, що його наступник, віце-президент, який стане замість нього, тут же його помилує і на цьому справа закриється. І це була в цьому своя мудрість. Тобто з одного боку, це офіційно чисто, ніхто з нього не знімав звинувачення, просто його помилували. З іншого, це зберегло традицію, що президенти не йдуть у в’язницю.

Країна мрій наших антикорупціонерів — це Перу. Чотири президенти. Двоє сидять, один, коли за ним прийшли, застрелився, один у бігах. Тобто всі президенти, окрім чинного, всі корупціонери, причому корумпував їх той самий бразильський концерн, який там будує інфраструктуру. Але ж це дуже таки гарний урок попередження країні. Президенти сидять, але країна не стала щасливішою чи багатшою.

Коли президент сідає, це загалом погано, особливо для недозрілих демократій. Але якщо те, що є на плівках Медведчука, підтвердиться, то я не бачу іншого виходу, бо по суті це не розкрадання держави, це не економічний злочин, це зрада в чистому вигляді. Просто для того, аби переобиратися на другий термін. Це коли державою торгують заради власної політичної кар'єри. І тут, якщо знову ж таки, 80% з того, що ми чули, підтверджується, то ради немає, треба саджати.