Іран обстріляв військові бази США. Чому США не відповіли? Чи буде війна? Кому вигідний цей конфлікт?

Чергова ескалація на Близькому Сході між США та Іраном привернула увагу всього світу. Мабуть, вперше за довгий час одна держава здійснила пряму, офіційну атаку на військові об'єкти США, тим самим поставивши ситуацію на межі регіонального конфлікту. Тепер, коли пил осів, давайте розберемося, що ж сталося фатальної ночі 8 січня, маючи вже повнішу інформацію.

Що сталося і чому?

У ніч з 7 на 8 січня о 01:20 ракетні підрозділи Ірану, розташовані на базах у західних околицях міста Керманшах, випустили від 15 до 35 ракет малого радіуса дії «Фатех-113» у напрямку сусіднього Іраку. Було уражено дві цілі – військово-повітряну базу США «Айн аль-Асад» у західній іракській провінції Анбар та військову базу США поблизу міста Ербіль на півночі в іракському Курдистані. Більшість ракет випустили по першій цілі, по другій припало лише п'ять, з них одна не вибухнула. Обстріл завершився о 2:15 ночі.

Досі незрозуміло точно, скільки було випущено ракет і скільки з них влучили в цілі. У США повідомляли про 15 ракет, випущених Іраном, а у військовому командуванні Іраку розповіли про 22 ракети, тоді як іранські ЗМІ бравурно рапортували про «десятки ракет».

 Час і місце обстрілу обрано не випадково. Саме з військової бази «Айн аль-Асад» злетів той самий американський безпілотник MQ-9 «Reaper», який 3 січня завдав повітряного удару по Багдадському аеропорту, внаслідок чого було вбито високопоставленого іранського генерала Касема Сулеймані.

«Айн аль-Асад» — найбільша на території Іраку військово-повітряна база США і сил Міжнародної коаліції. Її створили у 2004 році після повалення Саддама Хусейна внаслідок вторгнення Штатів в Ірак. База розташована в суннітській провінції Анбар у західному Іраку, за 160 км від Багдада. У роки іракської війни 2003–2011 років база використовувалася як важливий логістичний і транспортний хаб, що дозволяв доставляти пальне, припаси й продовольство практично куди завгодно.  Величезна база мала купу всіляких закладів, що дозволяли військовим почувати себе комфортно: кінотеатр, басейн, центр відновлення та психологічної допомоги тощо.  Сюди часто приїжджали відомі американські зірки кіно та естради, а також топ-політики.

Крім того, 01:20 – це час смерті Сулеймані. Власне, усі ці ракетні обстріли військових баз США стали відповіддю Ірану на вбивство генерала, операцію назвали «Мученик Сулеймані». Одразу після завершення ракетного залпу іранці остаточно поховали Сулеймані, опустивши його останки в спеціальну труну в землю в його рідному місті Керман на знак того, що «священна помста» відбулася.

Чому США вбили іранського генерала?

Касема Сулеймані в США вважали відповідальним за численні диверсійно-терористичні операції, спрямовані проти американських військ на Близькому Сході протягом останніх 20 років. Зокрема, на думку США, саме Сулеймані координував діяльність проіранських переважно шиїтських сил на територіях Сирії, Іраку та Лівану. Генерал зробив істотний внесок у створення агентурно-розвідувальних мереж і політико-організаційних структур Ірану в багатьох країнах Близького Сходу: рух «Хезболла» в Лівані, шиїтські військові бригади в Іраку, проурядові військові ополчення в Сирії, озброєні антиізраїльські угруповання в Палестині. Зрозуміло, з такою активною антиамериканською діяльністю Сулеймані швидко став ворогом для Сполучених Штатів, які навіть визнали його терористом.

Сулеймані був командувачем спецбригад «Аль-Кудс» у структурі іранського Корпусу стражів ісламської революції (КСІР) в Ірані – це орган, який відповідає за спеціальні операції за кордоном. Іншими словами, генерал Сулеймані був, по суті, главою однієї з іранських спецслужб, подібних до тих, що діють в різних інших країнах світу. А між воюючими державами такі люди – головні мішені.

Крім того, у США вірили, що загибель Сулеймані може послабити Іран і продемонструвати його вразливість та слабкість, таким чином підштовхнувши населення до революції, яку США підтримають. Нарешті, відіграла роль і ідеологічна впевненість американського керівництва в необхідності ескалації конфлікту з Іраном як єдино правильного методу вирішення «іранської проблеми». Ну і не варто відкидати бажання президента США зіграти на посилення власних передвиборчих рейтингів перед виборами президента в листопаді цього року.

Чому між Іраном і США взагалі конфлікт? Як давно він почався?

Після 1979 року. Тоді в Ірані внаслідок ісламської революції до влади прийшли антизахідні націоналістичні еліти, які повалили проамериканський уряд шаха Ірану Рези Пехлеві. У відповідь на це США одразу ввели проти Ірану санкції, а у війні між Іраном та Іраком, що розгорнулася через рік, підтримали останнього, постачаючи йому зброю, бронетехніку, боєприпаси і навіть хімічну зброю. Це стало основою подальшого конфлікту між Іраном і США вже після закінчення війни у 1988 році.

Нарешті, ракетно-ядерна програма Ірану, запущена ще в 1960-х роках за участю США (коли шахський Іран був ще союзником Штатів), остаточно розладнала відносини Вашингтона і Тегерана. Стрімка розробка Іраном ядерної зброї та нарощування ним ракетного арсеналу змусили США обкласти іранців санкціями, вимагаючи від них відмовитися від ракет і виробництва атомної бомби. Іран довго відмовлявся і десятки років жив під санкціями, продовжуючи розробку ядерного арсеналу. У 2015 році міжнародні переговірники (США, Росія, Китай, Франція, Великобританія та Німеччина) переконали Іран підписати з ними міжнародну угоду, за умовами якої Іран відмовлявся від своєї ядерної програми, а натомість з нього знімали міжнародні санкції.

Втім, коли до влади прийшов президент США Дональд Трамп — критик «ядерної угоди» 2015 року, він ухвалив рішення в односторонньому порядку вийти з цієї угоди, відновивши санкції проти Ірану. Останній вирішив, що це «кидалово» з боку американців, а всі їхні гарантії й обіцянки не працюють, і вже через рік очікування вирішив зняти із себе частину обмежень, які вводилися угодою, поступово повертаючись до розробки ядерної зброї. Європа та інші підписанти договору не підтримали США, засудили їхній вихід з угоди і досі закликають зберегти угоду за будь-яку ціну. Починаючи з 2017 року, коли Трамп прийшов до влади, тиск на Іран поступово посилювався, що накаляло обстановку в регіоні, загострюючи протистояння між іранцями та американцями в різних країнах.

Втім, коли до влади прийшов президент США Дональд Трамп – критик «ядерної угоди» 2015 року, він ухвалив рішення в односторонньому порядку вийти з цієї угоди, відновивши санкції проти Ірану. Останній вирішив, що це «кидок» з боку американців, що всі їхні гарантії та обіцянки не працюють, і вже через рік очікування вирішив зняти з себе частину обмежень, які вводилися угодою, поступово повертаючись до розробки ядерної зброї. Європа та інші підписанти договору не підтримали США, засудили їхній вихід з угоди і досі закликають зберегти угоду за будь-яку ціну. Починаючи з 2017 року, коли Трамп прийшов до влади, тиск на Іран поступово посилювався, що накаляло обстановку в регіоні, загострюючи протистояння між іранцями та американцями в різних країнах.

Чому для обстрілів було обрано саме Ірак?

Після вторгнення США в Ірак у 2003 році та повалення Саддама Хусейна вплив Ірану зріс у рази. США, що провалили спроби побудувати в країні демократичну державу за західним зразком, не побажали ділитися з Іраном владою. У відповідь Тегеран почав підтримувати численні шиїтські військові бригади, які розгорнули партизанську війну проти американських військ. Піднесення міжнародного тероризму та поява «Ісламської держави» у 2013 році поставили американсько-іранське протистояння на паузу. Колишні вороги на деякий час стали союзниками в боротьбі з «ІД». Після відходу бойовиків у глибоке підпілля Іран і США знову почали з'ясовувати стосунки, які лише загострилися після виходу США з ядерної угоди в травні 2018 року та запровадження нових антиіранських санкцій.

Ірак досі є однією з основних арен проксі-конфлікту Ірану та США на Близькому Сході. Тут присутні як американські, так і проіранські сили. Військові бази США, розташовані у віддалених районах західного та північно-західного Іраку, — легка мішень для обстрілів. А значна частина політичних еліт Іраку не має нічого проти Ірану і відчуває не найкращі почуття щодо Штатів. Тому не дивно, що Іран вирішив атакувати саме тут: це легко, доступно, показово й традиційно.

Ірак досі залишається однією з основних арен проксі-конфлікту Ірану та США на Близькому Сході. Тут присутні як американські, так і проіранські сили. Військові бази США, розташовані у віддалених районах західного та північно-західного Іраку, – легка мішень для обстрілів. До того ж значна частина політичних еліт Іраку нічого не має проти Ірану і не надто добре ставиться до Штатів. Тож не дивно, що Іран вирішив атакувати саме тут: це легко, доступно, показово і традиційно.

Чи є жертви обстрілу? І чому США не відповіли на нього?

Після ударів кожна сторона розгорнула власний інформаційний наратив. Іран заявив про вбивство та поранення десятків американських солдатів і знищення великої кількості військової техніки. Своєю чергою, США спочатку повідомили, що серед постраждалих внаслідок ударів є «виключно іракці». Однак згодом вони взагалі заявили, що жертв не було, що пізніше підтвердив і президент США Дональд Трамп. Місцеві іракські джерела спростували інформацію про загибель або поранення громадян Іраку, але нічого не повідомили про те, чи є постраждалі серед американців. Перевірити інформацію на місці неможливо, оскільки американці не пускають на територію бази «Айн аль-Асад» нікого, навіть іракських військовослужбовців, які там базувались.          

Мінімальні втрати внаслідок ракетного залпу можуть пояснюватися тим, що Іран попередив США про майбутні обстріли, задіявши кілька каналів комунікації – через Ірак, Катар і Росію. Це дозволило американцям вивести частину військ і вжити заходів безпеки. Через деякий час самі іранці визнали, що не вели точного вогню, і взагалі – ціллю обстрілів було знищення військової техніки, а не вбивство солдатів.

Найімовірніше, між Іраном і США була певна непряма домовленість через посередників, яка дозволила їм вийти з кризи, зберігши обличчя та уникнувши непотрібних втрат і ескалації до стану війни. Іран успішно помстився за загибель свого генерала, тим самим заспокоївши населення і показавши свою «силу». А США нікого не втратили і змогли заявити, що відбили всі напади.          

Саме з цієї причини президент США Дональд Трамп несподівано стримано відреагував на обстріли у своєму Twitter, написавши «все гаразд!». Пізніше, у своєму виступі на наступний день після обстрілів він взяв незвично примирливий і стриманий тон, запросивши Іран на нові мирні переговори «без попередніх умов», а також висловивши бажання до діалогу з Тегераном щодо його ядерної програми. А міністр закордонних справ Ірану Мухаммед Джавад Зариф зазначив, що «ми не шукаємо війни і не хочемо ескалації», наголосивши, що ракетні удари стали відповіддю на одну конкретну дію – ліквідацію генерала Сулеймані, і не більше.

Проблеми, що лежать в основі конфлікту США та Ірану, нікуди не зникли. Після обстрілів Трамп посилив санкції проти Тегерана і знову вимагав від них відмовитися від ядерної зброї в односторонньому порядку. Іран відхилив пропозицію США щодо переговорів і продовжив їм погрожувати, якщо вони не знімуть санкції. Все це означає, що деескалація між двома країнами буде лише в короткостроковій перспективі, а проксі-війна між ними триватиме.

 Головним напрямом американсько-іранського протистояння найближчим часом стане Ірак. Там розгорається боротьба навколо виведення американських військ з території країни. Про це минулого тижня проголосував парламент Іраку, а уряд у Багдаді офіційно попросив американців залишити країну. США відмовляються це зробити і навіть будують плани щодо розширення своєї військової інфраструктури. Іран зробить усе, щоб до кінця року витіснити американські сили з Іраку, тим самим посиливши свою присутність у країні. А це означає, що конфлікт між ними далеко не вичерпаний.

Проблеми, що лежать в основі конфлікту США та Ірану, нікуди не зникли. Після обстрілів Трамп посилив санкції проти Тегерана і знову вимагав від них відмовитися від ядерної зброї в односторонньому порядку. Іран відхилив пропозицію США щодо переговорів і продовжив погрожувати їм, якщо вони не знімуть санкції. Усе це означає, що деескалація між двома країнами буде лише в короткостроковій перспективі, а проксі-війна між ними триватиме.

Загострення ситуації стало вигідним для міжнародних нафтовидобувних компаній, оскільки ескалація спричинила зростання світових цін на нафту. Це збільшує доходи нафтовиків від продажу нафти за кордон. Це стосується компаній Саудівської Аравії, Великої Британії, США, Росії, Франції, Канади.

Крім того, вигоду отримують і збройові корпорації. Зокрема, конфлікт завжди породжує попит на озброєння. Після ударів Ірану зросли акції американської збройової компанії «Lockheed Martin», а Ірак поновив переговори про закупівлю російських ЗРК С-300 після тривалої перерви. Крім того, ракетні удари Ірану по Іраку можуть призвести до сплеску інтересу місцевих країн до закупівлі новітніх систем протиракетної оборони. Це особливо стосується держав, уразливих до ракетних ударів з боку Ірану — Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн, Катар, Кувейт і навіть Оман.

Ще одним бенефіціаром стали терористи «Ісламської держави» в Іраку. У відповідь на ракетні удари бойовики у своїх онлайн-медіа відкрито раділи і вітали конфлікт між двома країнами, які вони однаково ненавидять. В «ІД» розраховують, що у разі масштабного конфлікту між Іраном і США сторони послабляться одна одну і дадуть бойовикам шанс на відродження та захоплення контролю над Багдадом. Крім того, вбивство таких відомих у регіоні борців з «ІД», як Сулеймані (він координував проіранські сили проти терористів «ІД» у 2014–2018 роках), лише послаблює іракські шиїтські бригади, які є на сьогодні найбоєздатнішими в країні.

Нарешті, обстріли посилюють позиції радикалів як у США, так і в Ірані. Антиіранські радикальні республіканці-неоконсерватори вже давно просувають ідею силового вирішення «іранського питання» як найприйнятнішого. Обстріли для них — це посилення їхньої аргументації на користь ескалації та зміни режиму в Тегерані. Своєю чергою, в самому Ірані на тлі загострення з США зміцніли позиції та популярність консервативних кіл і силовиків, які багато років критикували реформаторсько-помірковані сили Ірану (яких очолює президент Хасан Рухані) за слабкість, податливість, готовність до поступок. Для них «ядерна угода» 2015 року була проявом слабкості й недалекоглядності Ірану, а тому вихід Трампа з угоди став для них другим подихом. Обстріли ще більше посилили їхній контроль над урядом, особливо після вбивства Сулеймані.

Ще одним бенефіціаром стали терористи «Ісламської держави» в Іраку. У відповідь на ракетні удари бойовики у своїх онлайн-медіа відкрито раділи і вітали конфлікт між двома країнами, яких вони однаково ненавидять. В «ІДІЛ» розраховують, що у разі масштабного конфлікту між Іраном і США сторони послаблять одна одну і дадуть бойовикам шанс на відродження та захоплення контролю над Багдадом. До того ж вбивство таких відомих у регіоні борців з «ІДІЛ», як Сулеймані (він координував проіранські сили проти терористів «ІДІЛ» у 2014–2018 роках), лише послаблює іракські шиїтські бригади, які сьогодні є найбоєздатнішими в країні.

Нарешті, обстріли посилюють позиції радикалів, як у США, так і в Ірані. Антиіранські радикальні республіканці-неоконсерватори вже давно просувають ідею силового вирішення «іранського питання» як найприйнятнішого. Обстріли для них – це посилення їхньої аргументації на користь ескалації та зміни режиму в Тегерані. Своєю чергою, в самому Ірані на тлі загострення з США зміцнилися позиції та популярність консервативних кіл і силовиків, які багато років критикували реформаторсько-поміркувані сили Ірану (яких очолює президент Хассан Роугані) за слабкість, податливість, готовність до поступок. Для них «ядерна угода» 2015 року була проявом слабкості й короткозорості Ірану, а тому вихід Трампа з угоди став для них другим подихом. Обстріли ще більше посилили їхній контроль над урядом, особливо після вбивства Сулеймані.