The New York Times отримала Пулітцерівську премію за серію статей про Путіна. Про що вони?

Співробітники The New York Times отримали Пулітцерівську премію 2020 «за серію захопливих матеріалів про хижацький режим Володимира Путіна».

Фонд імені Джозефа Пулітцера виплатить NYT $15 тис «за видатну роботу у висвітленні міжнародних справ, за якої використовувалися будь-які доступні журналістські методи» — а саме за серію з 8 матеріалів, опублікованих у виданні в період з 30 березня по 30 листопада 2019 року.

Про що ж писали в The New York Times і за що вони були удостоєні однієї з найпрестижніших нагород у галузі журналістики?

30 березня. «Росія замовила вбивство, в якому не було сенсу. Вбивця потім заговорив» (Russia Ordered a Killing That Made No Sense. Then the Assassin Started Talking)

У першому з відзначених матеріалів розповідається про... Україну, а точніше — про замовне вбивство Івана Мамчура, що сталося в Рівному у вересні 2016 року. Журналіст Майкл Швірц провів розслідування обставин цього вбивства і розповів про те, яку участь у ньому взяла ФСБ.

Швірцу, якому вдалося провести кілька інтерв'ю з убивцею, засудженим до 12 років ув'язнення, вдалося з'ясувати, що Смородінов служив у морській піхоті за Союзу, працював у поліції, але більшу частину свого життя провів, займаючись організованою злочинністю. Він неодноразово був засуджений за хабарництво і вимагання, займався секс-трафіком. Після цього почав працювати на Росію.

Отримавши поранення у війні на Донбасі, Смородінов оселився в Москві. Там же — на одній із зброярських виставок — він намагався отримати роботу в групі Вагнера, що працює в Сирії. Але все, що йому запропонували, — зустрітися з деякими Максимом і Филипом. А ті, своєю чергою, дали йому зброю і список із 6 імен людей, за якими слід стежити.

Швірцу вдалося дізнатися імена всіх цілей російських спецслужб. Він із подивом відзначає, що ці імена не знали навіть українські спецслужби, а на прохання допомогти їм він відмовив. Але знайдений зв'язок між цілями він розкриває — усі вони були якось пов'язані з російсько-грузинською війною в Південній Осетії 2008 року.

7 жовтня. «Спецслужби стверджують, що секретний російський підрозділ прагне дестабілізувати Європу» (Top Secret Russian Unit Seeks to Destabilize Europe, Security Officials Say)

Цього разу Майкл Швірц пише не просто про одного виконавця і його замовників, а розкриває цілу мережу російських спецслужб, задіяну за кордоном. Його розслідування, здійснене не без інсайдерської інформації від діючих і колишніх співробітників спецслужб, пов'язане з підрозділом 29155 ГРУ, який понад десять років активно протистояв ліберальному Заходу.

Саме з цим підрозділом західні спецслужби пов'язують одразу 4 великі операції, кожна з яких набула широкої огласки: дестабілізаційна кампанія в Молдові, потім отруєння болгарського торговця зброєю, невдалий переворот у Чорногорії та отруєння колишнього російського шпигуна у Великобританії.

Швірц додає, що цей підрозділ є однією з невід'ємних частин гібридної війни Путіна — окрім діяльності спецівГРУ, президент Росії також активно використовує пропаганду, хакерські атаки та дезінформацію.

Окрім недавніх інцидентів у Європі, Путіну згадують і отруєння ще одного колишнього російського шпигуна Олександра Литвиненка в Лондоні — того ж року, коли російський лідер підписав закон, що легалізував замовні вбивства за кордоном.

10 листопада. «Як Росія заварює кашу за кордоном: готівка, тролі та лідер культу» (How Russia Meddles Abroad for Profit: Cash, Trolls and a Cult Leader)

Цього разу в центрі уваги NYT — діяльність Росії не в Європі, а в Африці. Майкл Швірц разом із Гаель Борджіа розповідає про те, як Росія втручалася у виборчий процес в інших країнах уже після скандалу, пов'язаного з виборами у США 2016 року. Одну з центральних ролей у цьому розслідуванні займає так званий кухар Путіна Євген Пригожин.

Саме Пригожин був третім учасником зустрічі лідерів Мадагаскару і Росії в Москві, і саме він уже через пару тижнів займався підтримкою чинної влади на виборах в острівній державі у західно-східній Африці. При цьому робив він це всіма можливими способами: було й дезінформація в соцмережах, і підтримка кандидатів-спойлерів, і навіть піднесений на хайпі лідер одного з релігійних культів.

Працювали російські оперативники при цьому не найкращим чином: не орієнтувалися в місцевих реаліях, користувалися перекладачами на телефонах, організовували схеми для отримання відкатів, але завжди обіцяли багато грошей. Свої обіцянки, щоправда, виконували з перебоями, тож і не дивно, що ті вибори, які спочатку підтримувала Росія, програв Ері Радзаунаримампіанина.

Діяльність «пригожинців» в Африці одним лише Мадагаскаром не обмежується — він і його оперативники активні в більш ніж десятку країн, включно з Лівією, Суданом, Зімбабве і ЦАР, де Пригожин активно займається торгівлею зброєю, а також легально й нелегально видобуває алмази. Саме розслідуючи його діяльність на ринку дорогоцінних металів, було вбито 3 російських журналістів у 2018 році.

21 грудня. «Як отруєння в Болгарії викрило російських убивць у Європі» (How a Poisoning in Bulgaria Exposed Russian Assassins in Europe)

Існування згаданого вище спецпідрозділу 29155 отримало своє підтвердження саме завдяки подіям, що сталися в Болгарії у 2015 році. Попри те, що спочатку болгарська прокуратура не могла розібратися у справі з двома замахами на вбивство Емиліана Гебрева, у 2018 році генпрокурор Сотир Цацаров отримав можливість знову відкрити справу після отримання нових доказів від колег із Лондона, які займалися розслідуванням отруєння колишнього шпигуна Скрипаля.

Болгарські слідчі вийшли на Дениса Сергєєва, який тричі прилітав до країни у 2015 році під псевдонімом Сергій Федоров. У лютому, у квітні, коли Гебрева отруїли вперше, і в кінці травня, коли бізнесмена отруїли вдруге. Згодом з'ясувалося, що той самий «Федоров» може бути причетний і до дестабілізації ситуації в Каталонії у 2017 році.

Серед можливих причин замовлення вбивства Гебрева називають зростання його бізнесу і захоплення ринків, де традиційно домінували росіяни. Так, Гебреву вдалося налагодити постачання зброї та боєприпасів до Індії і виграти низку тендерів, де конкурентами були саме російські компанії. Більше того, у Emco, компанії Гебрева, був контракт на постачання артилерійських снарядів до України, яка воює з Росією.

29 вересня. «Дорогоцінне каміння, польові командири та найманці: російський сценарій у ЦАР» (Gems, Warlords and Mercenaries: Russia's Playbook in Central African Republic)

Знову Африка, знову Пригожин, але цього разу матеріал авторства Діонн Сірсі. Сірсі акцентує свою увагу на діяльності наближеного до Путіна мільярдера, який, згідно з даними розвідки США та західними дипломатами, зумів розгорнути в ЦАР мережу з видобутку алмазів зі своєю службою безпеки, логістичною системою, виходом на ЗМІ та політиків.

На тлі втрати інтересу до африканського континенту з боку США і після завершення миротворчої операції Франції, у країні, що й досі переживає неспокійні часи, ЦАР ухвалили рішення звернутися по допомогу до Росії. Яка з радістю скористалася можливістю і на тлі нещодавнього перевороту та регулярних збройних сутичок біля алмазних родовищ отримала можливість не лише влитися в політичну систему (колишній розвідник Валерій Захаров був призначений головним радником з безпеки президента Фостена-Арканжа Туадери), а й обрости власними збройними силами на території республіки.

Росія вибила для себе контракти на продаж зброї в країні та відкрила тренувальні військові бази зі своїми інструкторами на чолі. Кажуть, що наразі в країні присутні щонайменше 400 російських найманців, головна увага яких зосереджена зовсім не на стабілізації ситуації в країні, а на видобутку «кривавих діамантів». Коли ж потрібна була допомога у вирішенні конфліктів із повстанцями-мусульманами, росіяни не соромилися вдаватися до масових зачисток і катувань.

4 листопада 2019. «Російські снайпери, ракети та бойові літаки намагаються розгойдати війну в Лівії» (Russian Snipers, Missiles and Warplanes Try to Tilt Libyan War)

NYT пише про російський слід у Лівії, а саме про те, як завдяки політиці Путіна з відновлення впливу на Близькому Сході та в Африці підтримується громадянська війна в Лівії. Попри всі спроби ООН її зупинити.

Девід Керкпатрик проводить паралелі з діяльністю російських сил у Сирії: для підтримки верховного головнокомандувача Лівійської національної армії Халіфи Хафтара в боротьбі проти офіційної влади, розташованої в Тріполі, було здійснено перекидання модифікованих літаків «Су», проводяться координовані ракетні удари та надзвичайно точна артилерійська робота, активно працюють снайпери з групи Вагнера.

У квітні минулого року громадянська війна в країні, багатій на нафту, була близька до завершення. Але цьому завадила Росія — уже наступного дня після приїзду до Тріполі генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, який бажав сприяти укладенню миру, сили Хафтара за підтримки російських військових завдали несподіваного удару по столиці, поновивши війну.

12 жовтня. «Відео: Росія розбомбила 4 сирійські госпіталі. У нас є докази» (Video: Russia Bombed Four Syrian Hospitals. We Have Proof)

«NYT вдалося роздобути тисячі записів військово-повітряних сил, які вперше показують, як Росія раз у раз скидає бомби на госпіталі в Сирії», — йдеться в підписі до відео.

У 8-хвилинному ролику показано літаки «Су», які цілеспрямовано, згідно з озвученими в аудіозаписах координатами, скидають бомби на чотири госпіталі.

30 листопада. «Відео: «Цукерка відправлена». Запис із кабіни льотчика показує, як російські пілоти бомблять мирних жителів Сирії» (Video: «Sent Candy»: Cockpit Tapes Show Russian Pilots Bombing Syrian Civilians)

Схоже розслідування, також засноване на співставленні часу бомбардування та аудіозаписів переговорів пілотів, у яких вони раз у раз «відправляють посилки».