Перемога Зеленського, повернення полонених, «Чорнобиль»: топ-10 подій в Україні

Політика домінувала в житті українців.

Вибори та їхні наслідки зробили 2019 рік в Україні дуже багатим на події. TK Media обрали десять найважливіших і найрезонансніших подій, що сталися в нашій країні.

Нищівна перемога Володимира Зеленського на виборах

У новорічну ніч тодішній фронтмен «Вечірнього кварталу» Володимир Зеленський оголошує про висунення в президенти України, а навесні він нищівно перемагає чинного президента Петра Порошенка у другому турі.

Зеленський успішно конвертував в політичні дивіденди особисту популярність, успіх серіалу «Слуга народу» і гасло «я не такий, як вони», змусивши повірити в себе не лише шанувальників Зеленського-шоумена, а й, принаймні частково, людей з усіх електоральних полів, включно з «ватою» та патріотично налаштованими громадянами. При цьому нічого конкретного не пообіцявши, окрім розтяжних «кінця епохи бідності», «не буде кумів при владі» і нових людей у політиці. Все інше виборці домальовували у своїй уяві про Зеленського самі, вирішуючи на власний розсуд, наскільки близький до нього в реальності персонаж із серіалу або наскільки тісні зв'язки з олігархом Ігорем Коломойським.

Перші сім місяців епоху бідності не прикінчили. Нових людей справді привели, але нерідко вони виявлялися, якщо не кумами, то друзями президента. Тим не менш, поки що нічого глобально поганого чи хорошого не сталося: Україна ще не капітулювала перед Росією, МВФ ще не розірвав відносин з Україною, гривня поки не обвалилася, а навпаки, але й видимих причин для українського прориву поки теж не з'явилося.

Монокоаліція «Слуги народу»

Услід за Зеленським партія «Слуга народу» досягає грандіозного успіху на парламентських виборах: під зеленим брендом до парламенту проходять як відомі особи, так і фотографи-ноунейми, а по країні партія набирає рекордні 43%. Підсумок: вперше в історії українського парламентаризму встановлюється монокоаліція — коаліція з депутатів однієї політичної фракції.

Монокоаліція призначає новий уряд на чолі з маловідомим Олексієм Гончаруком, але зберігає двох старих міністрів: очільника МВС Арсена Авакова та міністерку фінансів Оксану Маркарову. Верховна Рада оголошує «турборежим», але швидко відбувається те, що легко було передбачити: партія, яка збиралася лише за принципом недопуску колишніх і нинішніх депутатів, що складається з абсолютно різних людей, поглядів і світоглядів, перестає знаходити спільну мову з багатьох важливих питань і тримається лише навколо популярності Зеленського. Що не означає підтримки всіх його ініціатив, навіть оголошених пріоритетними.

Наприкінці 2019 року Верховна Рада ухвалює безліч законів, водночас затягуючи з найважливішими: відкриттям ринку землі та легалізацією азартних ігор.

Розмова Трампа і Зеленського, яка призвела до імпічменту президента США

Другу половину 2019 року слова «Україна» і «Зеленський» не сходять з головних сторінок усіх світових ЗМІ через телефонну розмову між тодішнім новообраним президентом України та президентом США Дональдом Трампом. Американець, на думку опонентів, тиснув на українця з метою відновити кримінальну справу щодо компанії Burisma Віктора Злочевського, де працював син ймовірного опонента Трампа на виборах президента Джо Байдена.

Демократична партія доводить справу до імпічменту. Хоча це поки що не означає відсторонення Трампа від посади і, тим більше, заборони йому висуватися на другий термін (остаточне рішення за Сенатом, де більшість у республіканців), Зеленський точно входить (на думку інших, влипає) в історію. Це лише четвертий випадок в історії США, коли президенту оголошують імпічмент (і жоден з них не завершувався відстороненням у Сенаті) — потужний старт для людини, яка ще цього року виходила на сцену як комік.

«Чорнобиль»

У рік, коли всі очікували фіналу «Гри престолів» (і отримали його, але кінцівка влаштувала далеко не всіх), той самий HBO випускає міні-серіал «Чорнобиль». Тема української катастрофи 1986 року на місяць стає трендом у всьому світі, а сам серіал певний час утримує лідерство серед усіх серіалів усіх часів за рейтингом IMDb.

І заслужено: хоча творці й дозволяли собі художню вигадку, а кадри з Києва показували нібито Москву (знімати в Києві — окремий тренд цього року), серіал знятий надзвичайно зворушливо і чіпляюче. Когось змушував ще раз пережити час найбільшої техногенної катастрофи людства і побачити, на якій волосині висіло їхнє життя, а тих, хто молодший, — зрозуміти масштаби біди.

Серіал принаймні на кілька найближчих років забезпечив підвищений попит на відвідування Чорнобиля, перебування в якому вже не варто боятися. Приблизно в той самий час інший американський гігант, Netflix, випускає документальний серіал «Наша планета» (Our Planet), озвучений легендарним 92-річним Дейвідом Аттенборо. Епічні кадри восьми серій показують прекрасний світ планети Земля, що стоїть на межі вимирання, але закінчується позитивною нотою: Чорнобиль наводиться як приклад того, як природа навіть після найбільшої катастрофи може відновлювати себе, перетворюючись на заповідник тварин і рослин, якщо лише їй не заважати.

Скандали МВС

На тлі повного перезавантаження влади з приходом Володимира Зеленського, встановлення монобільшості «Слуги народу» та скандалу через вбивство п'ятирічного хлопчика п'яними поліцейськими в Переяславі-Хмельницькому, на своїй посаді вдається втриматися очільнику МВС Арсену Авакову. Він б'є рекорд Юрія Кравченка і стає найтривалішим міністром внутрішніх справ в сучасній історії України, обіймаючи цю посаду з лютого 2014 року. 

Попри високий рейтинг довіри до президента і великий антирейтинг Арсена Авакова, колишній харківський губернатор втримується на плаву, хоча спочатку його оголошували лише «тимчасовим міністром».

Наприкінці року виникає новий скандал із МВС: поліція висуває підозри кільком учасникам АТО та волонтерам у справі про вбивство журналіста Павла Шеремета. Далеко не всі погоджуються з непрямими доказами (принаймні з тими, що показані громадськості) і порушенням презумпції невинуватості. 

Зустріч «нормандської четвірки», яка не наблизила кінець війни на Донбасі

Хоча з оточення Володимира Зеленського й проскакували сентенції на кшталт «війна триває лише тому, що на ній наживаються», сам новоспечений президент обіцяв лише спробувати домовитися з Росією, не уточнюючи, щоправда, як він збирається змусити її виконувати зобов'язання.

З першого ж дня він саме це й намагався робити, йдучи на певні поступки і зрештою домігшись зустрічі у форматі «нормандської четвірки» (Україна — Росія — Франція — Німеччина). В Україні не всі повірили у сильні дипломатичні навички та непоступливість Зеленського, що призвело до демонстрації проти очікуваної капітуляції.

За підсумками зустрічі приводів для зради публічно озвучено не було, але й до завершення військових дій сторони не наблизилися. Тепер у противників Зеленського актуальніше питання не капітуляції, а те, чому він взагалі очікував від Росії бажання закінчити війну.

Газові переговори України та Росії і наближення «Північного потоку-2»

Скандальний контракт 2009 року на постачання й транзит російського газу територією України завершується у 2019 році. Кілька років тому Україна перестала купувати російський газ напряму, а «Нафтогаз» перетворив мільярдні борги перед «Газпромом» на трьохмільярдний борг самого «Газпрому» через Стокгольмський арбітраж.

Водночас «Газпром» наближав до втілення у життя геополітичний проєкт під назвою «Північний потік-2» — труби по дну Балтійського моря для прямих поставок газу до Німеччини, що може дозволити повністю відмовитися від транзиту через Україну. А це щонайменше — втрата мільярдів прибутку для України та ВВП, а щонайбільше — повномасштабне вторгнення з боку Росії, яку не стримує важливість України для Європи як транзитера.

Лише наприкінці року намітилися суттєві зрушення. Росія, усвідомивши, що до кінця 2019-го не встигає добудувати СП-2, погодилася виплатити трьохмільярдний борг, і сторони змогли домовитися хоча б про контракт на транзит на п'ять років і 7 млрд доларів. 

Потім США запровадили санкції проти компаній, які не вийдуть із будівництва СП-2, а підрядник «Газпрому» Allseas оголосив про зупинку робіт, залишивши великі сумніви щодо його майбутнього. Робіт залишилося небагато, але чи є кому їх виконувати? Поки що незрозуміло.

Повернення Сенцова, моряків та інших українських полонених

7 вересня відбулася найрадісніша і найбільш об'єднавча подія української нації у 2019 році. Тривали суперечки, чи можна віддавати цінного свідка у справі про катастрофу MH17 Володимира Цемаха, чи можна звільняти з-під арешту через ручне керування судами навіть заради благих цілей, було нерозуміння, чи існують приховані домовленості між Зеленським і Путіним.

Але всі розмови вже були недоречними (що зроблено, те зроблено), коли Олег Сенцов, Олександр Кольченко, моряки та інші українські полонені (загалом 35 людей) повернулися додому. У той момент залишалося лише радіти за них і їхніх близьких.

Значно складніше пройшов обмін полоненими 29 грудня. Щоб його здійснити, Зеленський погодився відпустити колишніх співробітників «Беркута», які перебували під арештом і обвинувачувалися в розстрілі людей на Майдані. 

Провал комунікацій (кілька днів президент мовчав, поки суспільство розривалося у суперечках) призвів до того, що останній обмін відбувся на тлі суспільних дискусій. 

Зміцнення гривні

Українська гривня встановила світовий рекорд 2019 року, ставши валютою з найбільшим зростанням щодо долара — майже 20%. Наприкінці року гривня вийшла на курс 23, хоча оптимістичними прогнозами вважався курс 25-26.

Інша справа, що зміцнення не означає лише позитив. Ціни все одно не падають, зростання зарплат це не прискорює, експортери несуть втрати. Недоотримав грошей і український бюджет, який у середині грудня відмовився від виконання всіх закладених виплат, крім захищених (зарплат і пенсій).

Пранкери 

«Хліба і видовищ» — у 2019 році на інформаційну арену української політики вийшли пранкери. Анонімні тролі іноді ставали навіть впливовішими за традиційних журналістів: тепер пранки руйнували кар'єри і запалювали нових зірок, а не звичні журналістські розслідування та звірку офіційних доходів з способом життя. 

Найвідоміший пранкер української політики — «Джокер». Михайло Радуцький, Богдан Яременко, Олександра Клітіна, Роман Іванісов, Микола Тищенко — лише короткий список депутатів, які потрапили у скандал і зазнали втрат через нього. Діяльність «Джокера» коментували президент і керівники фракції в парламенті, а з пранкерами спілкувався Генпрокурор і керівник САП (щоправда, сам Джокер цього не підтверджував). 

Інша особливість 2019 року — анонімні телеграм-канали зі «слухами», «інсайдами», «зливами» та «аналітикою», що прокотилися епідемією серед депутатського корпусу і журналістів. Наші фотокореспонденти регулярно фіксували, як народні депутати читають «Темний Лицар», «Резидент» і «Легетимний», а спікери, які мають стосунки з командою президента, у розмовах висловлювали занепокоєння телеграм-каналами. «Темний Лицар» позиціонує себе як анонімний канал нардепа-мажоритарника від «Слуги народу», який публікує правду про свою фракцію. Інші — як канал з «інсайдами» та політичною аналітикою (щоправда, далеко не завжди вона підтверджується). Анонімні телеграм-канали в окремих аспектах потіснили політичні ЗМІ: значною мірою завдяки простоті та більшій оперативності подачі інформації. Водночас якість політичного контенту й перевірка інформації в телеграм-каналах часто поступаються ЗМІ.