Політтехнолог Володимир Петров: нардеп Гео Лерос перетворився з Робін Гуда на звичайного лісового розбійника

Він також назвав Навального «камікадзе» і «лицарем на білому коні, який скаче на драконі, розуміючи, що не виживе».

У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» український політтехнолог Володимир Петров розповів про своє ставлення до представників сучасної української політики, російського опозиціонера Олексія Навального та громадян РФ загалом, а також пояснив важливість глави Офісу президента Андрія Єрмака.

Вибухнув черговий скандал з народним депутатом Гео Леросом. У телеграмах з’явилося відео, на якому він або людина, схожа на нього, хоча він це і не спростовує, що на відео він, бере пакунок, і подається інформація, що він бере нібито гроші і надалі пропонує здійснити підпал своєї власної автівки.

Це якраз відбувається після підпалу будинку Шабуніна, і таким чином використати це для дискредитаційних якихось кампаній проти Єрмака, Зеленського та інших його опонентів. Ви вірите в цю історію, що це було саме так?

Так.

Що дає вам впевненість?

Я знаю Гео Лероса, я знаю людей, з якими він співпрацював і співпрацює.

Сьогодні він написав, що це було в кабінеті Столара. Як ви вважаєте, після такого зізнання що буде з політичною кар’єрою та публічною репутацією Гео?

Одразу після цього виходу Гео провалився, він не перешагнув, він провалився зі статусу авантюриста в статус шахрая. Було зруйновано міф, було зруйновано рамку борця за справедливість. І з Робін Гуда Гео Лерос перетворився на звичайного лісового розбійника, головне завдання якого — не встановлення справедливості, а заробляння грошей.

У цьому теж немає нічого поганого, і я це висловлюю не як оціночне судження про моральні якості Гео, я про це говорю з точки зору поточного порядку денного, реальності, яка зараз є.

У розмові Гео Лерос, я думаю, що я вже можу називати його, що це він на відео, тому що він цього не спростував.

Більше того, він це підтвердив.

Так, я маю на увазі, що він підтвердив це фактично. Лерос називає активіста-антикорупціонера Віталія Шабуніна цитую з вашого дозволу «п****асом». Чи згодні ви з Гео?

Знаєте, на ринку надання альтернативних медійних і політичних послуг досить висока конкуренція, досить високі для середньостатистичної людини бюджети та гонорари. Тому і ревнощі між людьми, які надають подібні послуги, вона, звісно, існує.

Я думаю, що Гео не мав на увазі, що Віталій займається сексом з чоловіками, більше того, Гео навряд чи мав на увазі, що Віталій не віддав йому борг, у хорошому і поганому сенсі. Я думаю, що це професійна ревність. Я думаю, що він про нього так відгукується виключно тому, що розуміє, що певні гроші, які заробив Віталій, міг би заробити він.

Ну а ви з цією оцінкою згодні?

Ну звісно, я ж теж перебуваю на цьому ринку. Так, він для мене конкурент, і я вважаю його незручним конкурентом, тому що він дуже щільно сидить у конкретній ніші. Він спекулює дуже грамотно, за протоколом, на одній і тій самій темі.

Загалом, я думаю, що його політична діяльність на якийсь час буде заморожена. Так, звісно, він у тому контексті, що він забирає частину ринку, так, він у цьому сенсі п****ас.

Ви працювали в Росії, жили там певний час. Ви були залучені у 2010 році до виборів. На вашу думку, от зараз, що не так з Росією і з її громадянами?

У Росії мент важливіший за академіка, у Росії прапорщик, сержант поліції, усе в конфлікті між людиною з маленькими погонами і людиною з великим багажем знань і повагою в суспільстві, права завжди буде мент. Ти відчуваєш себе жителем села, окупованого німцями.

Тобто Росія — це село, окуповане німцями, «германськими солдатами». Тобто людина в формі, з гвинтівкою може наказати як багатодітній матері, беззахисній, так і місцевому кулаку, у якого все є. Іноді кулак домовляється.

І вони навіть ходять, ці «германські солдати», до нього на подвір’я пити, розважатися. І навіть виявляють до нього якусь повагу, але варто їм підпити і захотіти його доньок, уся повага як рукою зніме. Його швидко поставлять на місце.

І такий стан речей, він прийнятий громадянами Росії?

Абсолютно. Я щиро поважаю російську опозицію за те, що вони існують в умовах постійного тиску. У нас не прийнято хвалити Навального, тому що він не сказав про те, що Крим український, і в принципі підтримує позицію того, що Крим російський, але, відкидаючи ідеологічні моменти, не можна не ставитися з повагою до людини, яка кілька разів ризикувала життям для боротьби з найсильнішою і по суті найстрашнішою людиною в Росії. Навальний — це лицар на білому коні, який скаче на драконі, розуміючи, що він не виживе. Це камікадзе.

А що ним може рухати? Отака от міра звитяги і нарваності, божевілля. Я можу припустити, що так чинили релігійні фанатики свого часу. Я припускаю, що десь такою логікою можуть керуватися шахіди.

Ні, я б порівняв його з Давидом проти Голіафа.

Давид проти Голіафа, це з фактологією проблеми, це казка.

Чому?

Ну біблійна історія, це не історичний факт.

Пращу не знайшли?

Нічого не знайшли. Це так само, як зі справою Свинарчуків. Тобто це міф.

Є люди, які народжуються героями. Їх дуже мало, і вони тому й перетворюються на казку. Ілля Муромець, Давид, Пересвет, ну це якщо брати російську історію, ми ж зараз говоримо про російську історію сучасну, Олександр Невський. Тобто люди, які готові на все, готові пожертвувати життям заради красивого вчинку, це так класно.

А чи можна його порівняти з Юлією Тимошенко, скажімо?

Ні.

А з ким з наших відомих дисидентів чи просто героїв можна порівняти його? Просто якого штибу ця людина, якого формату? Він як хто, якщо брати аналогію не у всесвітній культурі, а от суто в українській?

Напевно, найближче… Не буду казати Бандера, тому що з-за рогу зараз вийде Яневський і вдарить мене молотком по голові. У сучасній українській історії я такого не знаю. У нас таких немає.

Ви тривалий час спілкувались та працювали з відомими російськими політтехнологами. Це Сєргейцев, Уралов, Куликов — люди, які зараз, ну якщо вірити знову ж таки Google, тісно афілійовані з різними кремлівськими політичними проектами. Чи підтримуєте ви стосунки досі?

З Ураловим ми списувалися після вашого інтерв’ю з Дроздовим, з Сергейцевим ми не списувалися дуже давно. Куликова я вітаю з днем народження, Куликов вітає мене. І я вважаю Куликова своїм учителем. Велика частина того, що я вмію, я вмію завдяки тому, що я з ним у свій час зустрівся.

Він довгий час був для мене прикладом, і для мене було великою особистою трагедією розуміння того, що я дорісли до рівня свого вчителя, і трагедією це було тому, що він пропав для мене як приклад, і я не знав, що робити далі.

Коли у тебе є вчитель, коли у тебе є образ для наслідування, ти прагнеш до нього. Ти намагаєшся дійти до нього і тобі здається, що це межа, а коли ти доходиш, то виявляється, що це далеко не межа, і тобі треба йти далі самому.

А вас не засмутило, що вони займаються політичними кампаніями, які так чи інакше спрямовані проти вашої батьківщини?

Ні.

Чому?

Я їх розумію. Вони росіяни, вони російські громадяни. Вони все життя на російському ринку. Вони все життя цим займаються. Більше того, я чудово розумію всіх громадян Росії, які підтримують окупацію Донецька і Луганська, які підтримують анексію Криму.

Я хочу спитати, ви їх розумієте чи ви їх підтримуєте?

Я їх розумію. Я усвідомлюю, що якби я був громадянином Росії, то я б теж це підтримував. Я вважаю, що Україні пощастило в тому, що я ідентифікую себе як громадянин України. Я вважаю, що Україні пощастило, що я відстоюю її інтереси. Я, звісно, не підтримую окупацію територій і анексію Криму. Я, звісно, вважаю, що все це має бути повернено негайно.

З вибаченнями і виплатою компенсації та всім іншим. Водночас я не бачу сенсу пояснювати росіянам те, що вони вчинили по-свинськи, у тому, що вони вчинили злочин. Тому що, повертаючись до початку нашого інтерв’ю про вбивство, вони знайдуть будь-яке виправдання, будь-який аргумент, щоб довести собі, що вони живуть у країні, яка крутіша, величніша і сильніша, ніж інша країна.

Це їхній вибір, це їхнє бажання. Засуджувати їх за абсолютно природні, примітивні, людські реакції я не можу. Це як засуджувати мужика, який пропрацював водієм тролейбуса 30 років, за те, що він напився з получки і вп’яте за останні 30 місяців побив свою дружину і побив своїх дітей.

У засудженні цього процесу немає жодного сенсу, тому що ці стосунки, його і його дружини, це їхній соціальний договір. Вони чудово знають, що вони так живуть. І якщо я прийду до них і скажу «Ви живете неправильно», вони подивляться на мене як на божевільного, тому що в їхньому житті все правильно, все зрозуміло, причому за дуже чіткими правилами.

Мені набагато цікавіше, приємніше, веселіше, надихаючіше відчувати себе громадянином країни, яка бореться з агресором. Мені нецікаво відчувати себе, мені нудно, неприємно відчувати себе громадянином імперії. Громадянином країни, яка всіх перемогла. Незрозуміло, куди далі.

Ви працюєте з офісом президента?

Ні.

Взагалі не працюєте? У вас немає кампаній, які ви ведете для представників чи людей, афілійованих з офісом президента?

Ні, не веду жодної кампанії для представників або людей, не ну от, афілійованих чи ні…

Давайте так, радники?

Ні.

Заступники?

Ні. Але у нас же є люди, які, знаєте, можуть сказати, ось він там десь спілкується, він там ще щось робить. Тому я запнувся, щоб не дай Боже не збрехати. У мене немає кампаній, які я веду для офісу президента.

Хто, на вашу думку, зайвий в офісі президента? Кого б ви звільнили? Назвіть мені, будь ласка, три прізвища.

Дивіться, я відповім так. Я вважаю, що потрібно звільнити того, на чиє місце займу я. Ким би він не був. Тобто якщо завтра до мене прийдуть і скажуть «Знаєш, ми дуже хочемо, щоб ти працював, але у нас усі місця зайняті, кого звільнити скажи, і ми його звільнимо». Я ткну пальцем у першого-ліпшого, хто йтиме коридором.

Я вважаю, що на сьогоднішній момент нікого в офісі президента звільняти не потрібно, тому що краще — ворог доброго. На сьогоднішній момент там склалися вертикальні та горизонтальні зв’язки, які дозволяють йому функціонувати. Тому нікого звільняти не треба.

Але якщо завтра я дізнаюся, що звільнили Подоляка, я посміхнуся, я зрадію. Це особисті мотиви. Він хам. І чорт. Який не вміє розмовляти з незнайомими людьми, який, як і всі тупі люди, вважає, що він найрозумніший, і який, я жодної краплі не сумніваюся, завдасть офісу величезну кількість проблем.

А Татаров? Завдасть проблем чи ні? Тому що зараз бачимо новий проєкт Михайла Ткача, який вийшов на «Українській правді», присвячений саме Татарову. Чи можна це розцінювати як потенційно його токсичність та небезпечність?

А в цьому ж його цінність. Дивіться, якщо йти на повідку у громадськості і звільняти чиновників за перші ознаки токсичності, то жодних людей не вистачить. Людина як гриб-дощовик. Вона має вобрати в себе всю токсичність, яку тільки може. І вже потім її можна викидати. Буде це Татаров чи хтось інший, треба дивитися.

Що стосується персони самого Татарова, ментів я не люблю, це всі знають. Тому, ось якщо мені сказати «Ось Татаров, мент». Я скажу «Блін, зло». Але в ряду чиновників офісу президента він для мене ніяк не видатна, непримітна постать. Його чи то життя навчило, чи ще щось. Він непомітний по факту.

Тобто я чую про Татарова, коли він з’являється у виступах активістів. Усе. Тобто я не дивився розслідування Ткача, я бачив оце, що він з якимось кентом махався. Я вважаю, що неприпустимо співробітнику офісу президента на своєму дні народження тицяти у свого друга кулаками, ходити в спортивному костюмі.

А найганебніше, найганебніше, ось ця сумочка. Звідки? Навіщо? Ось ця сумочка. Н***я (Навіщо — ред.) тобі ця сумочка? На твоєму дні народження, у Києві, в ресторані. Що ти в ній носиш, у цій сумочці, скажи мені?

Ну так бабло ж дарують, напевно.

Я думаю, що якби Татарову дарували бабло, то там би знадобився рюкзак. Але ось ця сумочка, я ненавиджу ці сумочки, я не можу на них дивитися. Ніщо не бісить мене в Татарові, як ось ця сумочка, яку я побачив.

А хто з офісу президента, на ваш погляд, от уже набрався як гриб-дощовик? От хто зараз найтоксичніший персонаж в оточенні президента?

Токсичність, вона ж визначається публічністю.

Я розумію. Але буває корисна токсичність, буває шкідлива.

Зараз найтоксичніший Арестович.

Арестович?

Звісно, він зробив стільки заяв. На нього така кількість негативу. Але Арестовичу треба віддати належне, він, знаєте, як губка, він автоматично вміє самовижиматися. Він набирається токсичності, а потім її сам із себе якось вичавлює.

Уявімо, ви отримали повноваження звільняти чиновників, депутатів, будь-яких людей. От вам надали такі повноваження внаслідок якоїсь конституційної реформи, ви працюєте, можливо, головою офісу президента, і ви можете звільняти.

Давайте так. Я вам буду називати прізвища людей, а ви приблизно припустіть, з яким формулюванням ви б звільнили цих людей?

Я згоден на цю гру. Але перед цим давайте я припущу, що у вашому запитанні був закладений відповідь, і припущу, що ви чекали від мене, що я скажу про те, що треба звільняти Єрмака, що він зараз найтоксичніший в оточенні?

Я хотів спитати, коли набереться цієї токсичної вологи саме Єрмак. Так.

Він ще не набрався. Я думаю, що у нього високий запас міцності, він може набирати ще. Я думаю, що він повинен набирати ще. Я думаю, що Єрмака ні в якому разі не можна звільняти зараз. Тому що він саме та людина, через яку ми увійшли в ту стадію загострення відносин з Росією, яку мали пройти ще у 2018 році з Петром Порошенком.

Я думаю, що саме Єрмак довів російсько-українські відносини до того рівня напруження, який є зараз. І він повинен логічно рухатися далі, тому що в нього це виходить. Більше того, я розумію, що для нього ескалація конфлікту з Росією принципово важлива. Тому що лише ескалація конфлікту з Росією слугує для Єрмака виправданням ситуації з «вагнерівцями».

Тобто виключно ескалацію з Росією він може використати як аргумент на користь того, що він не російський шпигун. І він робитиме все можливе, щоб ці відносини загострювати. І це правильно. Тобто я вважаю, що їх треба загострювати, тому що в тому стані, в якому вони є, в тому, в якому вони були останні сім років, вони залишитися не можуть.

Ми повинні їх загострювати, ми повинні пройти кризу, ми повинні її витримати, тому що раніше чи пізніше вона станеться. Ця криза повинна статися і чимось вилитися. 

А навіщо це йому? 

Я не хочу виправдовувати Єрмака, не хочу його захищати і не буду цього робити. Я думаю, що він заручник ситуації. Я думаю, що він просто не очікував, що йому доведеться всім цим займатися, все це робити і перебувати в тому стані, в тому місці, в тому історичному періоді, в який це все вилилося. Я думаю, що він вчиться по ходу подій. Вимушений вчитися.

Я думаю, що він вимушений виправляти якісь свої помилки. Спочатку робити свої помилки, потім виправляти ці помилки. Я зараз почуваюся не дуже комфортно, тому що я знаю, що Єрмак робив якісь спроби завдати мені неприємностей, я йому не подобаюся.

Але разом з тим я повинен бути об’єктивним і адекватним, тому мені потрібно сформулювати свою позицію так, щоб і обличчя зберегти, не виглядати умовно підлабузником, і при цьому не опускатися до демонстрації особистого невдоволення людиною, якій ти не подобаєшся.

Тому я зараз повністю абстрагуюся від особистості Єрмака і складаю собі в голові образ, по суті, сірого кардинала, якому не вдається і не дається комунікація з масами, але який при цьому з кожним днем стає професійнішим, сильнішим, в апаратних і закулісних іграх.

Єрмак — чистої води професійний політичний інтриган. Причому в рамках не української політики. Якимось чудовим чином, можливо, навіть пальцем у небо, він став учасником зовнішньополітичних процесів. З Росією, з США. Так, там на нас досі дивляться як на печерних жителів, але тим не менш Росію ми вже відверто дратуємо завдяки діяльності офісу президента.

А ми ж знаємо, що вплив керівника офісу президента на президента, він значний. Тому у Єрмака є історична місія, можливо, після того загострення, яке станеться з Росією через його діяльність, ми його всі проклянемо, але ми повинні розуміти, що це загострення неминуче.

Чим раніше ми його пройдемо, тим краще. І якщо Єрмак готовий себе принести в жертву і стати людиною, яку ми за це будемо проклинати, то хто ми такі, щоб йому заважати. 

Повертаємось. Отже, ви маєте повноваження звільнити будь-кого. І я зараз вам дам перелік осіб, яких ви, уявімо, звільняєте. З яким формулюванням ви звільняєте наступних осіб?

А моє завдання обов’язково їх звільнити? 

Так. От ми в ситуації, коли ви звільняєте. Скажімо, ви працюєте в офісі президента і у вас одна печатка — звільнити. Але потрібно принаймні написати, у нас же демократична країна, формулювання. Тищенко?

За скупість.

Шуфрич?

За аморальну поведінку.

Подоляк?

За пияцтво. 

Порошенко?

За заслуги перед батьківщиною.

Луценко?

За станом здоров’я.

Гордон?

За постійне залізання язиком у дупу. 

Медведчук?

За сатанізм.

Якщо уявити українську політику у вигляді процесу на рівні метафори, що це за процес? 

Це збирання врожаю картоплі, який символізує собою ще не до кінця сформовану навіть феодальну систему, відокремленість кожного клану кожного політичного процесу. І найголовніше — безглуздість в умовах сучасного прогресу.