У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» народна депутатка від партії «Голос» Соломія Бобровська розповіла про розкол «Голосу», Бабин Яр, Вакарчука, Рудик, Притулу та сексизм у Верховній Раді.
На які компроміси мала б піти група Рудик, аби ви склеїли назад свою партію і продовжили працювати?
Кіра пішла старим шляхом, коли утримуєш владу в таку якусь напівавторитарну, напевно, історію. Всі будуть грати за моїми правилами. Хоча перші півроку за нею такого не спостерігалося. Коли почались уже перші спроби домовитися з банковою коаліцією, підголосовування, потім почали простежувати, хто за що голосує. Особливо економічні законопроєкти, які стосуються митних справ.
А наразі найважливіше відбувається сьогодні, зокрема, у фракції «Голос» у Київраді. То це не питання компромісів, це питання, друзі, а в яку ми партію приходили? Тому що ми не йшли в партію «Європейська Солідарність», «Слуга народу», «Батьківщина», «За майбутнє» чи ОПЗЖ. Там більш-менш зрозумілі правила гри. Там вертикаль. Далі працюємо всі за своїми задачами.
Коли ти прийшов у компанію людей, з якими ти поділяв цінності, активістські движняки, відстоювання, протести, не один пуд солі з’їв. З більшістю з них, а не з тими, хто сьогодні відколовся. І тут люди починають тобі розповідати старі правила, що так не робимо. Що ми хочемо так, а не так. Друзі, я своїм просто в очі не гляну, починаючи від близьких людей, закінчуючи виборцями, з тими речами, з якими ви сьогодні лобіюєте і пропихаєте. Зокрема, наприклад, голосування в Київраді за Бабин Яр. І це не питання компромісів.
Я прийшла два роки тому в парламент, я хочу зі своїми цінностями максимально збереженою вийти з цього парламенту. І це не питання компромісу, підписувати, як опозиція, лист про відставку Венедиктової, чи ні. Тому що це питання до них, слухайте, друзі, ви в що загралися? Ми вже не надопозиція, ми вже нарешті опозиція. Якщо вам цікавий уряд, скажіть нам, шановні колеги, ми щиро хочемо в уряд. Блін, зрозумійте, ми пішли працювати міністрами. Ну, тоді це можна було б зробити спокійним обговоренням. А так, як це робиться, кулуарно і по-жлобськи.
Так а що це? Незворотність уже?
Я вважаю, що певні кордони будуть знайдені, але я не бачу можливості і сенсу, як може бути керівник партії, демократичної так званої, сім років на посаді. Я жартую інколи, що Ситника легше зняти з голови НАБУ, ніж нашу голову. Це раз. І друге, кордони можуть бути знайдені, але чи партія переживе такі історії, тим паче, не змінюючи лідера, який не користується авторитетом. Ну, це інше питання.
А те, що вона не користується авторитетом, це стосується всієї партії, чи це твоє оціночне судження?
Це моє оціночне судження.
Просто логічно припустити, що якщо існує мінімум дві групи в партії, то, напевно ж, хтось поважає, хтось не поважає.
Дивіться, просто є логічні речі. Якщо в керівника партії не росте впізнаваність або не росте довіра чи бажання виборців голосувати, а ми не бачимо зростання за цих півроку у відсотках. Це ж показник. Не мій суб’єктивний, а показник соціології. Коли Кіра приходила на посаду, ми добре розуміли: Кіра приходить ставити партію як менеджер, на коліщатка, перезапустити процес, де кульгало, де була проблема.
Ну, тут, очевидно, таке бажання гратися в політику великого масштабу з керівництвом-лідерством. Як на мене, людина, яка може очолювати цю партію, і людина, яка буде впізнавана. Як на мене, вона є сьогодні в партії. Але побачимо, що буде далі.
З ким з партії ти ніколи вже не порозумієшся?
Це прізвище, з дозволу, я не буду називати, але вони є, вони присутні у фракції.
Але всіх цих людей ти бачила тоді, коли ви збирали партію. Ви їх бачили, вони ж, напевно, справляли якесь враження нормальних. От у який момент вони зламалися, на твою думку, або зіпсувалися, якщо можна так щодо людей сказати. І чому раніше, якщо в тебе були якісь підозри чи якісь застереження, чому все ж таки не наполягли на тому, щоб цих людей не було?
По-перше, ці застереження були озвучені на стадії формування, але лідером відкинуті з певними поясненнями. Тобто рік ми пройшли спокійно, більш-менш.
Тобто пояснення влаштувало?
Не влаштувало, звісно, але є лідер партії. Ми знали про свої номери в списку в день з’їзду. Деякі були здивовані, що стали в останній чи передостанній момент у списку. Ну, але тим не менше ми змогли протриматися і нормально якось прокомунікувати півтора роки. І розуміли, що принаймні всі з одного поля.
А виявилось, що не всі з одного поля. І як на мене, це була втрата статусу-кво, коли Сергій Рахманін пішов з голови фракції. І далі почались просто відверті, неприємні лобістські історії.
Лобістські бізнесові?
Лобістські бізнесові, політичні і так далі. Ми побачили, що фракція почала фрагментуватися, де став чіткий ідейний, політичний, комерційний інтерес і розкол. Ну і це вже в певний момент стало незворотним і неминучим. Безперечно, прикро. Я розумію закиди наших прихильників: в першу чергу порозумітися, далі ви вийдете сильнішими, демократичні молоді партії потрібні Україні і так далі. Будь ласка, ми за вас голосували.
Я ж маю пояснити, що за те, що, умовно, за мене чи за список, чи за Славка Вакарчука голосували, з тим, з чим прийшов Славко, чию позицію ми підтримували з самого початку, особисто я з цим і вийду. Я переконана, що десятка, до якої я належу, теж із цим вийде.
Просто питання: у вас зараз відбувається конфлікт, а крім вас, там же купа людей у Верховній Раді. Ви ж острівець. А там стоять за вами електоральні динозаври. Динозаври, людожери або ж якісь непізнані форми життя типу Киви. Розумієш? І коли дивляться, коли ви, як інтелігенція, сперечаєтесь, де має лежати ніж, а де виделка, а де серветка, це метафора, то от люди вже стоять і точать ножі.
Я б на їхньому місці робила те саме. Тому що це проблема демократичних інституцій, які в Україні родять і ніяк не можуть вродитися. Це 30 років так. Це коли починається історія про багатолідерну відповідальність, я, наприклад, не те щоб відвертий опозиціонер, я терпіти не можу цього словосполучення «багатолідерна партія», фракція, команда і так далі. Ні, по-перше, українці — нація, суспільство, яке не готове до багатолідерності. Тому що вони не розуміють, що це таке до кінця.
А до тиранії так само не готове.
У мене після 2018–2019 років був такий злам всередині, після Одеси, в питанні, що нас об’єднує. Я, де не потрапляю в якісь середовища різні, східні, західні, південні, північні і закінчуючи нашою інтелектуальною елітою, письменниками, питалася: що нас об’єднує? По-моєму, це був Тарас Прохасько, і він сказав: «Ми хочемо, щоб у нас був закон, але ми не можемо жити, щоб цей закон не можна було обійти».
Так і тут. Ми любимо, щоб у нас був керівник, але треба ж так, щоб з боку можна було пошурхотіти. І ця фраза мені стоїть так, що ми такі дуже двоякі. Ми хочемо, щоб депутат був спроможний величезною машиною, видав гроші там на вікна, двері і так далі. А з іншого боку, ми будемо клеймити, що він паскуда, тому що він украв. І ми такого не хочемо, хочемо ближче до народу.
Приходиш ближче до народу: а, в тебе немає машини, блін, ти без охорони, ти без водія, а ти ще дівчинка. Ще мені подобається, коли приходиш у джинсах і кросівках, мені кажуть: а це точно та Соломія, я, по-моєму, з іншою знайомився. Я кажу, слухайте, жартуєте чи що, я не знаю, як на це реагувати, відверто.
Тому коли ми повертаємося до таких речей, питання команд з чіткою вертикаллю, тобто ти розумієш, за що ти там, скільки ти там, яка твоя функція і задача. Коли ти будуєш демократичний процес і хтось щиро, хтось прагматично дуже все це використовує. От і починаються такі речі. Вони природні, як на мене.
Мені дуже прикро, наприклад, що «Самопоміч», ми не подібні на «Самопоміч». «Самопоміч» зростала у своєму рейтингу, вона мала в рази більше представництво в місцевих радах. І вона лише під кінець каденції почала падати. У нас навпаки. Ми почали дестабілізуватися до низу і до початку каденції, на жаль. І не маємо людей у місцевих радах. Хоча я згодна, що люди за нами стоять, і має бути чітка регіональна політика, яка має спускатися теж донизу.
А є якісь такі дуже важливі для всіх теми, навколо яких у вас всередині партії є єдність? Ти сказала про те, що Венедиктову дехто не хоче відправляти у відставку. Що з Аваковим?
За Авакова, по-моєму, вся фракція поставила підпис. Хоча я знаю, що є люди у фракції, які лояльніші, які десь стримано до нього підходять і коментують. Яким важко сказати публічно, що Аваков — чорт, і все інше. Це таке є, але я не спостерігала, щоб люди не підписували.
І взагалі, мабуть, дві речі, які ми поставили в момент, коли ми зрозуміли, що фрагментуємося, хоча ми ще не прийняли це офіційно, але дві речі мають бути надважливими: це питання національної безпеки, це табуйовані теми, які ми не можемо не голосувати не спільно, це річ, яка мусить нас об’єднувати. І питання антикорупції. Але питання антикорупції настільки широке, починаючи від ProZorro і можливості рік закуповувати якісь спортивні майданчики, закінчуючи зверненням до КСУ, за що нас там посварили пальцем, по процедурі призначення голови НАБУ. Що тут ми якраз плаваємо.
Чи правда, що вашу групу депутатів підтримує відомий бізнесмен Томаш Фіала? Ти з ним знайома?
Так, знайома, бачились, але особисто мене він не підтримує, і вперше чую, що підтримує нашу групу.
Я не кажу фінансово, ні, я маю на увазі медійні потужності.
Якщо подивитися на появу моїх колег у медіа, то ви бачите, що жоден з нашої групи не присутній на жодних телеканалах останніх півтора-два місяці. Присутня інша група, яка спокійно ходить.
До Ахметова, до Коломойського, до Пінчука, так?
Так.
Ну, а «Новий час», скажімо? Там Притула працює, наскільки я пам’ятаю.
Притула — це не член фракції, це його робота як ведучого, а не запрошення його як політичного коментатора. Я не знаю, хто з моїх колег ходить, я не чула.
Тобто про Фіалу — це чутки?
Абсолютно.
Притула. Я розумію, що деякі питання треба ставити самому Притулі, я б так і зробив, якби дехто тримав обіцянки і приходив на інтерв’ю. Це я так елегантно натякаю, що вже тричі домовлялися з редактором. Тому, пане Сергію, чекаю.
Сьогодні оприлюднили інформацію, що Притула хоче очолити партію «Голос». Ти підтримуєш його як потенційного голову?
Так. Я це не ховаю. Я говорила це ще перед початком розколу у фракції, що треба ставити питання про зміну голови партії. Тому що справи йдуть не зовсім так, як мали б іти. І я все ж таки вважаю, що Сергій, як людина, яка є найбільш впізнаваною, зі своїм авторитетом, може дати інший шанс і подих цій партії.
Цю позицію я не приховую і відверто кажу: якщо у нас буде з’їзд партії, його підтримаю, якщо буде голосування. Мені здається, що Сергій мав би можливість витягти цю партію з трьох відсотків на інший рівень.
Ти сказала, що займатися політикою — це рутина. Це не сцена, не шоу-бізнес.
Правильно. Сергій дотримався свого слова, коли пішов зі сцени. Він не повертається на сцену з моменту початку виборчої кампанії в 2019 році, коли він це публічно сказав.
Але, наскільки мені відомо, він працює на корпоративах.
Мені це невідомо.
Я думаю, що ми перевіримо цю інформацію.
Плюс для мене — це його робота волонтерська, з військовими. Для мене особисто це теж показник.
Вибач, будь ласка. Я пояснюю, тому що це буде логічно. В інтерв’ю РБК щодо корпоративів він сказав, що мусить утримувати свою сім’ю. Що він не бачить бажання українських, так було сказано, виборців утримувати його сім’ю. І тому він мусить це робити. От у чому питання.
Він обіцяв, що піде з «Варятів», і він з них пішов. Це його бізнес, який він супроводжував, і 10 років чи більше він з ними, і для мене це показник, що він тримає слово.
А провести весілля, типу, можна?
Якщо він стає головою партії, то починають діяти зовсім інші правила гри. Почнемо з того. Так, це рутина, я згодна. Мені здається, що Сергій до цього підходить, я хочу сподіватися і вірити, щоб не наступити на чергові граблі, що це буде зовсім інша робота.
Але тут треба розуміти, що голова партії — це не завжди керівник робочих процесів. Тому що для цього є керівник секретаріату партії. Я б їх розмежовувала. В Сергія є бажання чи амбіція — прекрасно. В мене теж таке є бажання і амбіція його підтримати. І вважаю, що треба дати цю можливість йому.
А чому ти не хочеш стати головою партії? Ти взагалі хочеш стати головою партії?
Ні. Тому що я якраз дуже розумію відповідальність.
Стоп. Ти уникаєш відповідальності?
Ні, я не уникаю відповідальності. Просто наразі до такої великої я не готова. Для мене було достатньо Одеської області. В Сергія є спроможність, можливість, амбіція, бажання — прекрасно. Я думаю, що нам треба об’єднати свої зусилля і допомогти йому.
Як ви оцінили те, що він знявся в російській франшизі в грі «Де логіка»?
Знявся чи відмовився?
Він зняв 15 випусків, хоча питання йому поставили після першого. Ну, я так розумію, що 15 випусків важко зняти за день.
Я не знаю, чи після першого, чи після 15-го, коли там уже почув і озвучив. До Сергія в мене довіра. І з його слів, я теж йому ставила це питання, чому так, він пояснив, що не знав кінцевих бенефіціарів, хто оплачував, чиї були кошти. І після того, коли була розмова, він відмовився надалі брати в цьому участь. Я не знаю, чи випустили, чи 15 ефірів вийде.
Ну там же контракт каналу, я думаю, що напевно ж. І франшизу купували. Це ж витрати такі серйозні.
Для мене пояснення було достатнім, вичерпним, я його прийняла.
Тебе це влаштувало?
Пояснення? Так, цілком.
Скажи чесно, ти ж навчалася у Сполучених Штатах, там проходила стажування. У Бостоні, здається. Тобто ти людина, яка в принципі ближча до західної парадигми світогляду. Тебе не лякають такі речі, як антисемітизм Сергія, які він іноді чомусь демонструє?
Ось ця історія, наприклад: юдейський новий рік, в Умані шабаш, а Цадик Нахман — Нацик Цахман. Там був цілий скандал, журналістська вся спільнота засудила, і там якісь попередження навіть отримали. Тобто ця історія єврейська, вона не зіпсує вам репутацію, як молодій прогресивній партії? І ти ж як людина, яка навчалась у Сполучених Штатах. Я думаю, що з цим можуть бути проблеми.
Дивіться, по-перше, я терпіти не можу і не приймаю, коли на ці теми починають маніпулювати, грати. І там, де є що по суті інколи сказати, обзивають антисемітизмом. Я не знаю, який це був епізод у Сергія. Я знаю, що був якийсь епізод, коли він прокоментував це в публічному ефірі, потім перепросився, пояснив свою позицію. Але мені прикро, що дуже часто ми підвищуємо, занижуємо, програємо, чия нація важливіша, складніша, хто більше потерпів у Другій світовій війні. Я ці речі не приймаю.
Комісія журналістської етики засудила ведучого прямого ефіру на Радіо НВ Сергія Притулу за антисемітські висловлювання, що прозвучали в шоу. Я просто, щоб до мене не лунали заяви — це Радіо Свобода.
Я знаю. Він після цього перепросився, пояснив, чому він це в ефірі вжив. Але, знаючи Сергія, тим паче, я думаю, що ті читачі чи прихильники, хто знає Сергія, добре розуміють, що Сергій далекий в принципі від антисемітизму, і навішувати цей ярлик, бо ти щось сказав ось так, це занадто рано і дуже легко, дуже легка конструкція. Все складніше.
Я переконана, що Сергій дуже далекий від ідей антисемітизму. Коли ми перейдемо до теми Бабиного Яру, і це те, що починають закидати антисемітизмом, ну це, як на мене, провокація. Це бажання посварити дві нації, українську та єврейську. От і вся історія.
Мені дуже боляче, коли мені закидають, що не порівнюй голодомор з голокостом. Тому що от євреї ображаються. Тобто, шановні колеги, як так? Ми говоримо про якийсь спільний діалог, про в принципі трагедію одного народу і іншого, про те, як обоє страждали, про те, скільки українців стали праведниками світу, про те, скільки ще не стали.
І питання, чому наш митрополит Шептицький досі не отримав цього статусу. І мені дуже приємно, коли цього року в парламент зайшла постанова про відзначення українців, які всередині країни рятували євреїв. І нація, яка була двічі чи тричі, Україна вже була така ґвалтована, нищена, спалена і мала можливість, людське серце, врятувати іншу націю, народ, під загрозою власного життя. Мені здається, що в Україні точно це остання нація, де можна шукати антисемітизм.
Я з тобою цілком згоден, але ти ж, я думаю, погоджуєшся, що з такими чутливими темами потрібно бути трохи обережнішими. І це не про Бабин Яр, а взагалі.
Звісно, треба розуміти, що, як і коли там жартують.
Ні, ну на сцені можна, я фанат там стендапу, такого дорослого. Тобто, будь ласка, виходь і вали. Про голокост, про що хочеш, абсолютно. Тобто я це сприймаю. Але є ж межа між гумором і реальною політикою.
Коли доходить до межі, що у вертепі не може бути єврейської пари, ну, це смішно, бо без цього б не існувало України. І якщо ми подивимось на кількість міжнаціональних конфліктів в Україні, коли не заходить політика в ці села, слухайте, у нас прекрасно живе Закарпаття, Буковина, Бессарабія, Одеса врешті-решт. Це мішані сім’ї. До того моменту, поки хтось грошима не вкладається в цей розбрат.
Я пригадую, коли в Одесі ми в 2016 році вперше ставили Дідуха в міському саду в Одесі. І мене дуже так зачепило, коли: що, українці, дідух, та що це таке, мене це ображає. Тому що, коли ми приходимо ставити єврейський підсвічник, коли ми вітаємо на Ханукку, на Пурим, і це відзначається на загальноміських. І це з повагою робиться завжди, із задоволенням, щиро.
А коли наступного дня, 7 січня, дідух величезний, уперше який робили в художньому училищі діти, студенти. Були обрізані оці ножки, вкинуті, і це все було в хлам розібрано. А для мене це ж акт вандалізму проти українського народу. Але про це ми не говоримо, тому що українці завжди не до кінця розуміють, що важливо триматися купи і відстоювати один одного.
Меморіальний комплекс Бабин Яр. Що не так? У чому головні претензії?
Подібного роду меморіальні комплекси повинні мати в своїй основі більше 50% власності держави, фінансування державне. Це перше. Друге, неприпустимо, коли на сьомий рік збройної агресії Російської Федерації гроші, які вкладаються, це гроші російських олігархів.
На одного з них РНБО України накладає санкції, на іншого, він претендент на отримання американських санкцій за співпрацю в будівництві Північного потоку-2, і на третього, який має там якісь грамоти і медалі від Путіна. Що в своїй трійці становить суміш, яка фактично вкладає, в тому числі, в обороноздатність Російської Федерації проти української держави.
Але, тим не менше, будує пам’ятник, тому що їм внутрішньо болить, в них якась персональна історія в Україні. Більше того, робиться приватним проєктом, експозиціями, наративами, на які держава не може мати впливу, контролю і так далі.
А чому держава не може мати впливу?
Тому що це буде приватний проєкт.
Ну так завтра можуть на приватному якомусь проєкті, на приватній будівлі, наприклад, зробити свастику, і що, держава не впливатиме на це?
Вони отримають свастику, і за свастику вони підуть під кримінальну відповідальність.
Ну у нас є стаття за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Якщо вони там напишуть, що українці вбивали тут євреїв, я не думаю, що це дасть…
Дивіться, коли ми говоримо, що українці особливі, особливо жорстокі…
Я такого не чув.
Я теж. Я припускаю. Наприклад, Україна була особливо жорстока. Чим вона особлива, там не знаю, в розстрілі євреїв у Бабиному Яру, чи будь. І Голокост в Україні він інший, він український Голокост.
Чи буде це прихованою або неприхованою формою розпалювання міжнаціональної ворожнечі між українцями і євреями? На моє переконання, що будуть. Тому що не обов’язково говорити прямо в лоб, що українець — це нацист, який вбивав нас 60, 70, 80 років. Що він був особливо жорстокий. І взагалі українці своєю суттю — це люди, які, не знаю там, усе, чого вони прагнули, — це знищення євреїв на цій території. Ну це буде абсурд.
Я такого офіційного стейтменту жодного не чув.
Так офіційно такого і не буде. Це ж іде мова про можливість, умовно, подібної виставки. І коли Крижановський, як виконавчий директор, коментує речі, що в Україні Голокост був особливим чи по-українськи особливим — це є вирізки з його інтерв’ю.
То для мене стоїть питання: слухай, чувак, ти взагалі хто такий у цій державі, що ти робиш тут на посаді виконавчого директора. Ти взагалі маєш право відкривати рот і такі речі говорити. В іншій державі, не своїй, бо ти громадянин Російської Федерації, і допускати собі такі публічні висловлювання над проєктом, який стосується не тільки євреїв, давайте будемо відверті, ще й українців, ромів і так далі.
І це трагедія не одного єврейського народу. Це трагедія держави, взагалі міждержавна, наша спільна трагедія.
Так а хто це робив? Це робив нацистський режим. Німці і колаборанти. Це так робили ті ж самі люди, які розстрілювали в 2014–2015 роках на окупованих територіях Донбасу. Окупанти росіяни, німці і колаборанти. І все. Тобто чи припинять ці колаборанти від цього бути українцями за походженням? Ні, але чи цікавить нас етнічне походження? Це ж політична абсолютно історія.
Сергію, але ж ти не Хржановський, і я не Хржановський.
Ну я не Хржановський, і з точки зору, скажімо так, художнього таланту я навіть цьому не тішуся, тому що я вважаю його великим режисером насправді.
До речі, для мене дуже багато питань залишаються після його фільму «Дао». І чому харківська поліція відкрила кримінальне провадження за тиждень буквально до нового витка скандалів. Але давайте скажемо так, суспільство мислить, легше сприймає інформацію, коли вона односкладова і зрозуміла.
Коли ти говориш про те, що не лише українці, так не повинно бути, бо це колаборанти, ну ти ж не виконавчий директор цього проєкту. А я маю сумніви в його позиціях, ідейних, ідеологічних, в тому числі і тих людей, які входять до наглядової ради. Більше того, Служба безпеки України не просто ж визнала, що цей проєкт несе національну небезпеку.
А коли вона це зробила?
У 2019 чи 2018 році.
Тобто за Грицака ще?
Так.
Ну добре, що Медведчук з Суркісом тоді не несли національної небезпеки.
Просто я не розумію насправді, в чому може бути сумнів і чому ми взагалі дискутуємо, коли ці речі мають бути надзвичайно очевидними. Держава має бути засновником меморіального комплексу. Вона має зробити проєкт.
Не може. Держава, на превеликий жаль, — не кажу, що це вони мусять робити, я опоную тобі, держава не може. Держава не може, тому що у нас восьмий рік немає музею Революції Гідності. У нас були укладені всі договори, у нас були проплачені 111 млн, які розчинилися у фіктивних фірмах, розумієш.
І це зробили не російські олігархи, на превеликий жаль, це зробили наші, закінчені, вибач, будь ласка, злодії. У яких немає ні совісті, ні гідності. Нічого. І коли ти кажеш: держава має робити. Що держава не може зробити? Виходить, що так, що не може.
Ми навіть нормальний меморіал Голодомору зробити. У нас стоїть ота дівчинка. Так, він не завершений. Це дуже потужна скульптура, але він не завершений. Голод — це найстрашніша смерть, як кажуть. І ми не можемо увічнити пам'ять людей, закатованих оцією червоною наволоччю, розумієш. І потім питання, можемо ми чи не можемо. Та не можемо.
Опоную тобі. Я теж маю таку тезу, яка мене всередині черв’ячком їсть, що ми не можемо. Але якщо ми повернемося до каденції Ющенка, він же зміг поставити меморіал і підняти питання Голодомору і геноциду. За нього був поставлений меморіальний комплекс, він почав відновлювати козацькі столиці.
Це означає, що коли є бажання, політична воля і вказівки і чітке розписування завдань, значить, ми все можемо. А коли це не стоїть на порядку денному, коли ніхто про це не думає, а може, про це забудуть, а кому воно потрібно, тоді ми нічого не можемо, і це все розчиняється невідомо де.
Мені дуже соромно, що досі ми не маємо музею Революції Гідності. Але цей же період часу показує, що ми могли. І той самий Ющенко заклав питання, зокрема отримання Томосу, і йшов до цього. І Петро Олексійович добив це питання. Ми ж можемо, коли ми хочемо.
Мені здається, що держава прогавила цей момент і не поставила це актуальним. Таким от одним з тих, що має бути, і галочка повинна стояти. Тепер ми вигрібаємо всю цю історію. Тому що свого часу ми дозволили, пустили, Київрада віддала цю землю Рабиновичу.
Рабинович продав цю землю потенційним інвесторам, членам наглядової ради, це комом поїхало, наші закрили очі. Представили концепцію, яка до кінця не має візуалізації. І сидимо на п’ятій точці рівно. Але ми можемо, коли хочемо, коли є чітке завдання це зробити.
Одним з членів наглядової ради цього комплексу Бабин Яр є Пінчук, з яким Сергій Притула тривалий час співпрацював на телеканалі, і я так розумію, що у нього не виникало до Пінчука якихось питань, пов’язаних із цим, адже ця історія почалася давно.
Тому що ми пам’ятаємо презентацію за участю Фрідмана, Хана, Пінчука і Порошенка, який фактично це все презентував тоді. Як у цьому плані? І яка позиція Сергія, якщо тоді відомо?
Я знаю позицію Сергія щодо Бабиного Яру, вона збігається з моєю. Я не знаю його конфлікту, дискусії з Пінчуком, тут треба, щоб Сергій прийшов і пояснив сам, але вважаю, що для Сергія це доволі ціннісний чіткий бар’єр і орієнтир, і він не соромиться про нього говорити публічно, вживаючи прізвища. Це багато чого показує. Але тут Сергій має сам відповісти на це питання.