Стендап-комік Андрій Щегель: писати жарти — це не щастя, робота — це лайно

Він також порівняв український стендап зі жуйкою на західну движуху.

У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» український стендап-комік Андрій Щегель розповів про своє татуювання на дупі, улюбленого коміка, українську комедію та конфлікти на виступах.

Чи правда, що у вас на дупі є татуювання «СРАКА ДУПА»?

Чиста правда. На лівій сідниці — «срака», на правій — «дупа», і три силуети мене і двох моїх колег, братів, славетних синів України, письменників Єгора Івановича Романенка і Владислава Володимировича Капиці.

Супер. А можете показати?

Звичайно.

А можна я сфотографую?

Обов’язково.

Це перша чоловіча дупа, яку я фотографую, до речі. Клас.

На здоров’я.

А це татуювання чи, не знаю, вказівник?

Вказівник? Зрозумів. Підй***чка. Це татуювання. І найболючіше з усіх, які в мене були.

У мене самого до біса, але я навіть не уявляю.

Я думав, це буде не страшно, але це було дуже боляче. Нікому не рекомендую.

Уявімо, вас запросили виступити в онковідділенні. Можливо, якесь лакшері онковідділення, де лежать, лікуються якісь багаті люди, які думають, що, вибачте, ***ли вони в цьому траурі помирати. Дали нормально грошей, і ви приїхали виступати туди. З чого б ви почали?

Почав би з того, що «навряд ви знову потрапите на мій виступ», от з чого почав би. А от я місця проб’ю. Та койка мені подобається, там і буду. А потім би навалив їм якихось ситуативних приколів. Я думаю, це був би дуже цікавий перфоманс.

Я однозначно зняв би це і однозначно підв’язався до кожного з цих людей, щоб вони відчували себе унікальними, щоб відчували, що хвороба не марна, що вона стала стартовою точкою для цілої купи о***нних приколів.

Це більше про гуманізм чи про цинізм і стьоб? Чи про мізантропію?

Ні, про хороший перфоманс. Я ж просто розважаюсь. І мені запропонували розважитися от в таких умовах. Тупо було б зробити це по-іншому.

Розважаєтеся чи розважаєте?

Розважаюсь. Сам. Те, що люди роблять із тим, що я розповідаю, — це вже інше.

Уявімо такий самий перфоманс, але у Кагарлицькому відділку поліції. От просто, як привітатися з цими людьми?

Привітатися з ментами з Кагарлика?

Ви ж у курсі історії про Кагарлик?

Ну якщо мене вже ставлять у такі умови, то вже обов’язково маю виступити?

Так, обов’язково.

Та нічого, виступив би так само. Я би просто стояв і констатував, просто намагався би пропустити через себе цю атмосферу. Це унікальний досвід. Якщо ваше питання про те, чи поважаю я мусорів? Ну якщо мусора, то ні. Чи буду я перед ними виступати? Якщо гроші заплатять, залюбки.

Ні, ну просто в Кагарлику відбувались жахливі історії, зґвалтування.

Ну знову ж, навряд чи зі мною це станеться.

Рома Скрипін колись казав, що українські медіа — це феєрверк із тирси. Що таке український стендап?

Український стендап — це жуйка на західну движуху. От що це таке. Косплей. Ми коміки. Ми всі запозичили жанр і намагаємося писати жарти, за які не соромно, і шукаємо якийсь баланс і можливість заробити. Український стендап — це феєрверк із залишків американського стендапу. І частково російського. Бо русня у нас також виступає в інформаційному полі.

Якби я був Дмитром Гордоном, прости Господи, по-перше, я сказав би, що дуже вас поважаю, а по-друге, я думаю, що я спитав би, як ви опинилися в стендапі, як ви прийшли в цей стендап, але я **ав таке питати. Скажіть мені, будь ласка, імена трьох найтоповіших, на вашу думку, українських стендаперів.

Які мені подобаються? Ну, це Єгор Романенко, це Андрій Кронглевський і це Денис Дума.

Хто найгірші?

Найгірші? Навряд ви знаєте їх імена. Справа в тому, що я давно не в движусі і я часом бачу якісь імена на афіші і я цих людей навіть не знаю. Вони об’єктивно найгірші, бо недовго цим займаються. А серед тих, хто довго цим займається, дивіться: Макс Вишинський — лайно, значить, хто мені ще не подобається…

Я не знаю, чи можна рахувати українським коміком Андрія Колмачевського, бо він також завжди писав лайно і розказував один прикол на рік. Потім тусувався в Росії, виступав на розігріві у Комісаренка і зараз повертається в Україну з сольним концертом.

Якщо можна його зарахувати до наших комедіантів, бо він не один рік віддав служінню стендап-сцені України, то він. І хто ще робить х**ню, складно сказати.

Чи можна сказати, що український стендап в Україні популярніший, ніж російський?

Ні. Є об’єктивні показники, зали, які продаються, впізнаваність.

Причини. Чому?

Газпромчик вливає бабки у російський медіа- та інформаційний простір, він сюди луною доноситься, люди знають, люди люблять, вони не можуть це не дивитися. Бо популярність — це що? Ти довго когось демонструєш, до тебе звикають, а ще ти, може, смішний чи харизматичний — все, ти їдеш з туром.

У нас таких потужностей нема. Коміки мало займаються собою. От ті, хто займається собою, нікуди не поспішають, але у нас це дуже здорово розвивається, і коміки молодці.

Уявімо, хтось з наших товстосумів вирішив вливати гроші. Нормальні гроші, і створювати якісь російські аналоги. За однакових умов популярний російський стендапер і популярний український стендапер при однаковій картинці, при однаковому промоушені, маркетингу зберуть однакову аудиторію?

Це питання про те, чи кращі російські коміки за українських коміків?

Ні. Для мене тут немає взагалі жодного питання. Я оцінюю конкретний контент конкретної людини.

Зберуть без проблем. Звісно. Так вже збирають. Ну я збираю зали.

Це питання про сприйняття людей. Наскільки люди вже готові сприймати україномовний гумористичний контент.

Немає такого, що люди готові чи не готові сприймати україномовний чи не україномовний контент. Є контент, який їх розважає, або є контент, який їх не розважає. І якщо ти робиш класну штуку будь-якою мовою, гониш біса і це подобається людям, то ти продаєш квитки.

Аби вони розуміли.

Або не розуміли. Ти ж торгуєш не лише приколами. Харизма, голі торси, крики, співи, побічний контент, все що завгодно. Це до тебе питання. Або популярність. Просто ти був на телебаченні давно. Ось Дантес, Володимир Остапчук щось там намагаються продавати квитки. І нічого. Дівчата ходять, бо люблять. Бо хочуть є***ся.

Хто улюблений американський комік?

Даг Стенхоуп. 

А чому? 

Він прямий, він жорсткий, він талановитий, він говорить усе по суті, він не соромиться заходити за межу, справжній андеграунд, він ніколи ні з ким не рахувався, робить як знає, вміє як підказує йому талант і досвід, і у нього справді чудові монологи.

Я вважаю взагалі будь-який контент варто проживати, щоб прожити життя, якого ти ніколи не зможеш прожити. І так, як Даг Стенхоуп, ні я, ніхто з нас жити ніколи не буде. Вживати наркотики, бухати як скотина, їздити турами на розбитій тачці, жити в Бігсбі і при цьому бути найталановитішою особистістю, талант якої визнають усі. 

Ну, це як бути Полоком у живопису, чи як кожен журналіст мріє бути Гантером Томпсоном, так само шлятися і вживати наркотики. 

Полок — я б не сказав. Це той, що мазав по полотнах. Ні, це не то, там же треба було робити американське мистецтво. І ця ніша просто заповнювалась. Це як зараз Шатайло заповнює нішу національного стендапу. Шатайло — це Полок. А Даг Стенхоуп — це Матісс. От то це.

Я не знаю, як реагують маси на нього, бо в наш інформаційний простір він уже долітає як талановитий комедіант і всі, хто з ним стикаються, його поважають. Але таке на сімейній вечері не розкажеш. І всі будуть казати, що це лайно, але зараз ми всі розуміємо, що це геніально, що це дуже смішно. 

Але він дуже темний, дуже темний, як на мене. Він таке уособлення пороку, я б сказав. 

Так. Я так не можу.

А у нас є взагалі такі коміки, які власне віддають просто життя, спалюють життя?

У нас є такі коміки, але мені часом здається, що вони самі себе в цьому переконали. Ніхто щиро життя цьому не спалює. У нас немає можливості на це. У нас ти не можеш монетизувати спалення свого життя. Ти або дисциплінований і ї**шиш, і у тебе все нормально. Або ти спалюєш життя, згораєш нахрен і ніхто тебе не знає. Все.

У нас є люди з проблемами. У нас є люди з проблемами з наркотиками і з проблемами, коли тебе за наркотики хапають мусора. І з проблемами ментальними. Але бачите, надто він зелений, щоб ми щось аналізували. 

А ви вживаєте наркотики?

Часом буває. 

Які?

Моє оточення активно вживає марихуану, і інколи я не відмовляю собі. Із цікавості пробував ще декілька. 

Наприклад. Що цікаво з них?

Нічого не цікаво. Це цікаво як досвід, це цікаво як щось новеньке. 

Цікавий експірієнс?

ЛСД. ЛСД дуже цікаво. Все решта програє.

Чи щось це дає у творчому плані?

Під марками нічого не пишеться. Під наркотиками взагалі нічого не пишеться, це якась дурня. А марка що тобі дає? Вона вбиває в тобі амбіції, заспокоює тебе, вона каже: «Андрюхо, все нормально, ти вже Даг Стенхоуп, ти вже зібрав Олімпійський, все нормально, заспокойся». ЛСД допомагає тобі бути щасливим, а не писати жарти. Написати жарти — це не щастя. 

Це робота.

Робота — це лайно. 

«Писати жарти — це не щастя» — це дуже глибока думка.

Я б не сказав, що це глибока думка.

Тобто вони пишуться не на бадьорості, не на оптимізмі. Ну от не буває такого, що вийшов, клас, сонце, зелень, у мене ввечері побачення з коханою дівчиною, зараз я сяду, напишу блискучий стендап, тому що в мене все заєбісь у житті. У мене нові кросівки. 

Така маячня. Коли гарна погода і чудовий настрій, в мене є гроші і в мене побачення. От уявіть, що ви машиніст метро: якщо офігенна погода, у вас побачення ввечері і є гроші, ви підете водити метро? Ні. От і я не хочу сідати писати жарти.

Я сідаю писати жарти як на роботу, я не дивлюсь, яка там погода, я концентруюсь і роблю, і з драйвом і оптимізмом відбувається все, що відбувається на початку, або недовго. Я теж тріпався, пі**ц як тріпався від написання комедії. Перші два роки. Потім просто як в шахту спускаєшся, накидаєш і пішов роздавати. 

Я писав художні різні тексти, і коли було от дуже погано, набагато краще писалось. Чим краще у тебе настрій, тим гірше тобі писати.

Звичайно, це чиста правда. І це жах. Тому я жертвую всім, що міг би написати, просто щоб насолоджуватися життям. 

Чи виснажує написання жартів?

Ні, ти просто розподіляєш усе в собі.

Скажімо, ця людина, яка пише, і людина, яка не пише, за однакових умов, за однакових побутових умов, за однакового рівня доходів і таке інше, хто з них ближче до депресії, хто з них ближче до суїциду?

Ні, це на рівні особистості, а не професії. Якщо ти депресивний чувак, ким би ти не працював, чим би ти не займався, ти будеш депресивним чуваком. 

Я не знаю, існують професії, в яких ризик отримати депресію, держслужба, скажімо, на нормальній держслужбі десь, я думаю, відсотків 30-40 сидить або на мікродозі, або на антидепресантах, і поголовно Гідазепам. Я думаю, що взагалі збори роблять наші фармакоманії. 

Ну дивіться, є така зносочка як (якийсь мат), це ж не погана робота, це погано налагоджена робота, з поганими людьми. Якщо ти працюєш в айтішній компанії.

А шахта — це погана робота чи погано налагоджена робота?

Я б не назвав, що це погана робота, ви неправильно зрозуміли моє порівняння. Це складна робота. Я ж не кажу, що вона погана чи ще щось. Варто розглядати моє порівняння з шахтою лише як порівняння з шахтою.

Вам колись прилітало за те, що ви говорите на сцені?

Прилітало. В мене кидали склянкою, в Бресті я виступав. В Білорусі. Там був стендап і на другому поверсі святкували день народження, і ще сиділо два тіпи, які просто бухали. Так роблять організатори: вони просто запрошують, вони продають партер, а потім заклад продає ще комусь, хто не буде тебе слухати, що дуже погано впливає на атмосферу.

І я почав затикати їм ї**льники і доволі жорстко, і чувак сказав «я зараз кину в тебе склянку», я сказав «кидай», він сказав «зараз я подивлюсь, скільки вона коштує». Я сказав «ти жлоб ї**ний, кидай, я заплачу». Він кинув в мене склянку. Натиснули тривожну кнопку, приїхали шість космонавтів білоруських і вивели їх нахуй. В Харкові хотіли дати мені п**ди. 

За що?

Просто там бики й**ані живуть. Ресторан, значить, «Альтбір». Це просто чорна діра з настрою. Просто якась хрінь. Це підпільний стендап. Я ніколи в житті туди не їздив, але я був у підпільному стендапі. Свят каже, ми їдемо в Харків, і ми, значить, їдемо в Харків у загоні з Настею Дєрзкою і Сергієм Ліпко. Я виступаю останнім.

А у мене на той момент було ще довше волосся і пофарбоване в білий. Виступає Ліпко, і сидять якісь чувачки, щось підп***юють, знаєте, саркастичні підь**бки часом під час виступу. І особливо яскраві вони були на Дєрзкій. Дєрзка щось віджартовувалась. Але я не з тих, хто віджартовується.

Я кажу «чуваки, будь ласка, заткніть ї**ло». І щось у нас конфлікт якийсь, вони там щось викрикують, я щось викрикую, поставив їх в глухий кут, вони не витримують конфлікт, і у мене мікрофон. І в якийсь момент чувак каже: «фарбований пі**р». Я кажу «звісно, я фарбований пі**р, виходь на сцену, я буду тебе є**ть».

Всі посміялись, вони замовкли. Я виступив, в кінці до мене підлітає тіп такий: «Ми тут святкуємо день народження, ти зіпсував нам свято, іди вибачайся». Я кажу «іди нахуй, я не буду вибачатися перед тобою». Це ви приходьте і вибачайтеся, і тоді, може, вибачуся я. Кажу «кличте охорону».

Прийшла охорона, і я просто з**ався і пішов собі. Отакі конфлікти бувають. Мені ніколи не прилітало, бо насправді мене проносить просто, чи я просто ніяких ідеологічно вразливих верств, контор не зачіпаю. Або не долітає. Я не знаю. 

А за що до речі прилетіло Єгору?

У Єгора Шатайла була концепція виступу, виступ був про те, що захисники традиційних цінностей виступають проти гей-пропаганди і маршів рівності і тому подібне. І Єгор побудував свій виступ на тому, що треба захищати традиційну вже сім’ю, бо геїв ох**ть скільки.

А потім він казав, треба заборонити традиційні українські сім’ї, як Маргарет Тетчер заборонила шахти. І робив анонс, що він виступає на ЮБК і що він буде розповідати про те, що треба закрити традиційні сім’ї, як шахти. Ці чуваки прочитали, обурилися, бо вони, значить, захисники традиційних цінностей, прийшли і щось там понаприскали балончиками і змушували вибачатися. Бидло. 

Вони образилися на ху**вий жарт, а як би образилися на хороший?

Це хороший жарт. Там все смішно. Люди, які реагують на напади на традиційні цінності, не оцінюють жарти як хороші чи погані, вони оцінюють це як напади на традиційні цінності. 

Я взагалі просто не розумію, що може спонукати людину, вони, можливо, просто хайпували на цьому?

Хайпували, звісно. Однозначно, що це випадковість, але така випадковість, яка виглядає дуже корисною для всіх її учасників. Єгор Шатайло у нас зірка Twitter, рупор захисту ліберальних цінностей і красунчик, україномовний комедіант.

Традиція і порядок діють. Всі в виграші. Ні, ну це найкраще, що може статися з коміком в цій країні: тобі дають по ї**лу, спільнота каже «о, коміка вдарили по ї**лу», всі решта — «коміка?», ти продаєш квитки. Заєбісь. 

Ну я не знаю. Я думаю, що з таких коміків відомих хіба що Луї Сі Кей погодився б приїхати в Україну і отримати пі**и, а не те, що він отримав у Сполучених Штатах.

Ні, ну ми не можемо взагалі щось про американців чи росіян тут казати. У нас тут свій рух і з інструментів, які нам доступні, отримання по ї**лу — найкращий. 

Нормальний маркетинг за свої гроші.

Звісно. 

Стендап — це потужна індустрія, це окрема галузь шоу-бізнесу, багатомільйонна або навіть багатомільярдна. У нас, як я дивлюся, все це капіталізується ну дуже умовно. Чому українські бізнесмени, якісь просто багатії не поспішають інвестувати в український стендап? Ви колись мали з ними взагалі такі стосунки, з інвесторами?

З інвесторами, чому вони не інвестують, це краще в них запитати. Я мав багато контактів з людьми, які хочуть щось робити, але вони не знають що. Ти їм кажеш «я буду робити так, як я хочу, бо це вже працює», вони кажуть «ні, це працювати не буде, іди нахуй». І все. Не знаю, у мене все добре. Я не маю потреби і нікуди не поспішаю, щось пишу, десь виступаю, зали збираю. На що це питання розраховане?

Не шукайте подвійне дно там, де його немає. 

Ні, я просто хочу відповісти влучно, а не плавати.

Окей. Газпром вливає в російський стендап купу грошей. Чому не вливає СКМ?

Чому не вливає СКМ? Бо СКМ є куди вливати бабло. Україна — це ж СКМ. Вони ж там роблять шоу Братів Шумахерів, там ще хтось. Там є куди качати. Їм є як захищати свої інтереси, окрім як типу комедійним контентом і залученням молодої аудиторії. Це краще в них запитайте. 

Ну це, мабуть, якась інформаційна стратегія? Чи не здається вам, що за рахунок отих молодих опініон-мейкерів, які зараз у стендапі, вони формують порядок денний і планку дозволеного? 

Я вам скажу, я знаю відповідь. Це ти пропонуєш державі взяти на озброєння свої культурні снаряди. А у нас ніхто таку пропозицію не робить, окрім того, що вже і так на телевізорі, як вважають, ті, хто купує їх продукт для свого транслювання, це на щось впливає.

Якщо я прийду до когось і скажу, що є я і щось запропоную, навряд СКМ чи хтось з можновладців чи заможних людей дійсно формують інформаційну стратегію чи політику. Це скоріше я можу зайти в їхню стратегію і політику і запропонувати деякі корективи. Сказати «я веселий і офігенний тіп, давайте мені бабки, я буду підвищувати рівень своєї впізнаваності, а потім топити за вас».

Отак це, скоріш за все, і робиться. Бо в Росії це що? Є там Досмухаметов, є тіпи з Comedy Club Production, і ці чуваки підв’язані до всіх, у кого є бабки і хто вміє їх повертати. І вони кажуть «ви спочатку нам дайте», потім повернули.

Це як з Кварталом. Ви нам ще дайте, а ми продамо, будемо качати якусь порядку денну. Так, там є ініціатива, там ніхто не шкодує бабла. Бо якщо я прийду і попрошу грошей, навряд чи мені дадуть. Коротше, якщо давати гроші в Україні, то, скоріш за все, не розраховуючи на те, що вони повернуться.