Андрій Білецький: усі праві структури не підтримують Стерненка, бо до нього є питання у націоналістів

Політик також розповів справжню історію створення «Азова».

У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» український військовий, громадський та політичний діяч, засновник «Азова», полковник Національної гвардії України, лідер «Національного корпусу» та нардеп восьмого скликання Андрій Білецький.

Він розповів справжню історію створення полку «Азова», про початок війни в 2014 році, про Авакова та Коломойського, армію Медведчука, а також висловив своє ставлення до справи Стерненка.

Як з'явився батальйон «Азов» і хто дав на нього перші гроші? Офіційну історію ми знаємо усі. Насправді як це сталося?

Почнемо з лютого 2014 року. Щойно пройшов Майдан, стрілянина на Майдані. Тоді почали випускати політв'язнів. І це помилка, що досить часто пишуть про те, що я вийшов за законом про політв'язнів, який ухвалила Верховна Рада України. Це не зовсім правда. Моє прізвище в цьому законі є, але, на відміну від інших, хто був засуджений, саме тоді був остаточний суд. І 19-го чи 20-го числа суд вирішив, уже було зрозуміло, що мене і моїх товаришів протримали 2,5 роки у в'язниці по справі, в якій немає складу злочину. І немає моменту злочину. Тобто по повністю сфальсифікованій справі. Тому я якраз вийшов не за законом, а за остаточним і виправдувальним рішенням суду. Всіх інших просто випускали. У мене була трохи інша ситуація.

Чому я там опинився? Я керував Харківською організацією і координував Всеукраїнську організацію «Патріот України». І якраз була зачистка за Януковича футбольних фанатів, націоналістичних, скажімо так, молодіжних організацій, середовищ. Тоді за все підряд саджали, в тому числі за вигадані справи, неіснуючі теракти, за погрози вбивства Януковича — коли люди трафарет малювали, там у Януковича червона цятка на лобі — за це сиділи реальні строки люди. Так от, ми вийшли, я був певен, що Майдан переміг, що все закінчилося і так далі. Мене тоді зустріло 40-50 людей під слідчим ізолятором. Всі попросили, щоб я ввечері приїхав на збори в облраду, до ПС, харківських ультрас. Зібралося чимало людей. Тоді стало зрозуміло, що насправді у Харкові «Беркут» з триколорами. «Оплот» реально контролює вулицю. Весь Майдан або мітингує, або сидить в облраді, і з цим треба щось робити. Тому вийшло так, що з корабля на бал потрапив в цю історію. Причому виходив упевнений, що в Україні настав момент гідності.

Перше, що було зроблено, — організувалися проти «Оплоту». Ми тоді атакували штаб «Оплоту», це була така величезна будівля на іподромі. Їх тоді вибили звідти. І всі були шоковані, бо до цього не стріляли. Вперше нас тоді обстріляли. Ми приїхали через декілька годин вночі і просто з машини обстріляли будівлю і просто дивом нікого не поранило, ніхто не загинув. Це була перша акція, вона сформувала групу людей, які вирішили в Харкові боротися з цією історією. Але «Оплот» нікуди не подівся. Були сутички, були бійки. Тоді з'явилися з триколорами блокпости по всьому місту. Міліція взагалі нічого не робила, тому що вона не знала, чий портрет вішати зараз в кабінеті. Тобто Путіна або Турчинова або ще когось — і нічого не робила. Все виглядало як Майдан навпаки. Тобто величезна кількість людей у якихось бронежилетах, касках, з дубинками, деякі зі зброєю, які вешталися по Харкову і шукали «бандерівців». Хоча ми їх виносили тоді виключно російськомовними харків'янами. Ти прекрасно знаєш, як це відбувається. Це був початок.

Потім була облрада, потім був цей жахливий штурм облради, коли людей покалічили. Проводили «коридор ганьби». Їх вели як собак, на четвереньках, і потім змушували ставати на коліна, обливали зеленкою, били і тому подібні речі. Там брали активну участь, і якраз ми були першою лінією. Тобто все це загартовувало. Стало зрозуміло, що добром це однозначно не закінчиться. Після цього був перший бій, коли проти нас масово використали вогнепальну зброю. Варто подивитися на фотографії Римарської, 18. Це «Просвіта». Там тоді знаходився «Правий сектор». І десь декілька сотень людей напали на «Просвіту». Там «Моторола» брав участь безпосередньо. Він в останньому в житті інтерв'ю розповідав, як він там був. Це був вже серйозний напад. Вони обстрілювали з вогнепальної зброї, не з травматичної, з вогнепальної зброї, з великої кількості одиниць. Вони намагалися спалити всю цю будівлю, а там дерев'яні перекриття — тобто випалити як не знаю кого, як щурів випалюють. Але тоді їх розгромили, відбилися.

Вранці приїхала поліція, міліцією тоді ще була. Хто там тільки не був. Там був Кернес, там був губернатор області, там був очільник прокуратури міської і обласної, був очільник СБУ, був начальник міліції, з Києва їхали якісь депутати. Тобто там була історія дуже непроста. Так от, вранці вони почали вимагати: от зараз ми підемо на штурм або ви здаєтесь. Здалися, вийшли. Там було все однозначно. Було і відео, хто почав стріляти. Були постраждалі люди з нашої сторони. Повністю розстріляні приміщення. І тоді вже вирішили сформувати чорних чоловічків. І можемо вважати, що далі тільки випадково «АЗОВ» називався «АЗОВом». Тоді зробили чорних чоловічків. Це були харків'яни, трохи хлопців з Луганська і Донецька і частина киян. Вона була менша, десь третина були кияни. Базувалися в Харкові, під Харковом, в лісах. І ми їх в принципі на 80 відсотків звідти викинули і зачистили за місяць.

Для нас початкова фаза війни, коли артилерія ще не почала працювати, він для нас, відверто кажучи, не відрізнявся від етапу харківського — ми були вже внутрішньо мобілізовані. Тоді вже був захоплений Слов'янськ і Краматорськ. Ми намагалися знайти можливість отримати зброю, отримати вишкіл і воювати. Реально воювати. Але з цим була величезна проблема. План був, відверто кажучи, у мене, як харків'янина, воювати на Луганському напрямку. Але армія, Служба безпеки України, МВС, всі кричали: «так, так, завтра, післязавтра і так далі». Багатьох так годували казками: і зародки «Донбасу», і «Правий сектор», якому довелося декілька місяців просидіти у Дніпрі. Коли їм казали: завтра сформуємо батальйон, відправимо, сидіть, готуйтеся. Така сама ситуація була у нас. Але так як ми були, у нас же багато моментів було, коли ми захоплювали з «Тимуром», зараз загиблим, який очолював батальйон «Луганськ» — Тімур Юлдашев. Ми з ним захоплювали Клінчаєва в Луганську.

Я пам'ятаю, ми ж з тобою вперше зустрілися в офісі. Ти був тоді худий, з таким білим обличчям, після в'язниці, я так зрозумів. Тоді ще Ляшко був. Я, до речі, не знаю, що Ляшко робив з тим Клінчаєвим, що він потім осатанів ще більше від цього?

Насправді там була жахлива історія. Тоді ми його захопили (Клінчаєва), ми повезли його в аеропорт, бо був борт Ляшка, на якому Ляшко обіцяв, що вивезе його в Київ. Коли їхали в аеропорт, а Тімур йшов на відстані від колони, і повідомив, що там у погоню зібралися. І я тоді ще казав одному зі своїх товаришів, бо у нас на всіх був один пістолет Макарова, але набої були не 9х18, а 9х17. Він був не напівавтоматичний пістолет. Треба, якщо ти вистрілив, затвор передьорнути і знову вистрілити. Їх було 10 чи 12 тих набоїв. Я йому кажу: «Здавати його не будемо, у тебе пістолет, ти знаєш, що робити, а далі полями якось прорвемося». Це вже вночі було.

Але потім подзвонив, наскільки я знаю, Турчинов. І наскільки я розумію, я не можу точно говорити, це виключно припущення — Ляшку. І він сказав, що сепари обіцяють відійти з облради, якщо їм віддадуть Клінчаєва. І вони обіцяли, що щось здадуть, щось віддадуть. А якщо ні, то починають штурм аеропорту. І треба його (Клінчаєва) випускати. І Ляшко його тоді насварив своїм фірмовим голосом, насправді смішно. І він його випустив. Але не за власною волею, а тому, що з Києва (подзвонив) хтось, хто тоді керував країною.

Домовились, коротше.

Так. Їх обманули. Тоді вони були наївними людьми: вони думали, що можна домовлятися. Ми так не думали. У Харкові стало все абсолютно зрозуміло. І так як нам не сиділося, ми поїздили між Харковом, Луганськом постійно, в Донецьк наші групи наїжджали. І так як нам не сиділося на місці, нас наші друзі з Автомайдану покликали в Бердянськ. Тому що, ніби би була інформація, її і справді видавало тодішнє СБУ, але частина тих СБУшників, які потім цю інформацію видавали, вони потім опинилися в Росії, тож я не можу сказати, наскільки ця інформація правдива. Потім вони виявилися подвійними агентами. Ми відправилися в Бердянськ групою в 57, здається, чоловік. Була у сепарів ідея захопити там військкомат. Там було двоє сторожів. А у військкоматі в Бердянську, вони завезли з деяких частин декілька тисяч автоматів. І от в Автомайдані попросили допомоги. Щоб ми приїхали і не дали цьому відбутися.

Ми приїхали в Бердянськ. В цей час захоплюють Маріупольську міськраду, будують барикади там, з'являються озброєні люди. Ми сидимо добу в Бердянську, розуміємо, що там нічого не відбувається, їдемо в Маріуполь, забазовуємося під Маріуполем. І от у Маріуполі сталося диво. Це для нас день здобуття зброї. Там був напад на частину внутрішніх військ, коли там вистрілив випадково хлопчина, який охороняв. Вони там спробували підпалити машину, він вистрілив і рикошетом, здається, вбив одного з нападників. Після цього у них у тій частині почалися серйозні проблеми. Більша частина хлопців була з Маріуполя. Вони були деморалізовані. І дезертирство почалося, і їм не довіряли. Тому вночі до нас звернулися і кажуть, ситуація така, треба вивезти зброю з частини, бо її сьогодні збираються вночі штурмувати.

Ми розібрали частину стіни, що позаду, і перенесли всі ті ящики просто в автобуси. Тут знову ж таки, не питання, як я ставлюся до людей, а питання об'єктивності і чесності. Той самий Ляшко, який тоді мотався по всіх цих справах, він дзвонив Турчинову. Турчинов довго думав, і він вирішив: комусь же треба віддати зброю. Каже, у нас по штату в Донецькій області є рота спецпризначення «Азов». Ми не знали навіть назви. Нам кажуть: рота спецпризначення не заповнена штатом. Просто рота спецпризначення, яка повинна базуватися в Маріуполі. Давайте командира, ми на нього оформимо зброю, відповідальне зберігання, і от ви вже будете з якимось знаменем. То вже не вільна гулянка дикунів, а об'єктивна сила. Тут у нас виникла проблема, тому що у 56 людей з собою майже ні у кого не виявилося паспортів. Знайшли Вову Шпару, у нього був паспорт. Його відразу оформили як прапорщика і на нього повісили всю цю зброю, яку ми вивезли з Маріуполя.

Потім цю частину штурмували 9 травня. Звідти забрали невелику частину зброї. І звідти забрали дві одиниці бронетехніки. З озброєнням і так далі. БТР-60 і БРДМ. Тому правильно зробили. Бо якщо б цього не відбулося, то однозначно десь три сотні одиниць стрілецької зброї розійшлося б по Маріуполю. Наступного дня ми вивезли цю зброю, якраз ми рухалися в Маріуполь. І якраз був перший бій «Азову». Вони зробили засідку, таку дуже дурну з військової точки зору. Під Маріуполем на автобусній зупинці поставили кулемет, трьох автоматників і розвалили дві машини і поранили одну людину. Найманого водія жовтої «Газелі». Весь автобус був розстріляний, у половині підголівників були кульові отвори, все розбито, жодна людина навіть не подряпана. Поранили єдину людину, яка не мала до «Азову» жодного стосунку. Ну, легко поранили хлопця, який був водієм жовтої «Газелі». Йому просто умовно заплатили 500 грн за дві чи три доби і за бензин.

Але тоді ж захопили цього Какідзянова. Він тоді сам себе проголосив міністром оборони ДНР. І пішов сам засідку організовувати. З бандою в п'ять людей. Його захопили в полон, ще одного захопили в полон, кулеметника застрелили. Якраз перехопили той кулемет, який вони вкрали на блокпості 72-ї бригади. Там була така ситуація, що вони отруїли людей. Привезли харчі, а тоді ж справді, в прямому сенсі слова якогось забезпечення не було ніякого. І от привезли. Наче свої, українці. І отруїли на блокпості. І вкрали зброю. Потім виявилось, що це той кулемет, з того нападу. То був перший бій.

Після того нас попросили приїхати в Київ на оформлення всіх. Щоб вони були оформлені. Бо в Маріуполі вже нічого не працювало. Майже всі держустанови були захоплені. Ми поїхали в Київ. 8-го ми виїхали на Київ, а 9-го травня в Маріуполі захоплюють ДАІ, захоплюють повторно міськраду. Місто опиняється у владі «ДНРівців». І я тут вперше поспав у знайомих три чи чотири години за кілька діб. І мені подзвонив Антон Геращенко вранці і каже: тут така ситуація. Там у Маріуполі, ви ж там знаєте все. Каже, там захопили в Маріуполі місто. Просять прислати спецназ МВС, це його профіль типу. Каже, тут ті і ті відмовляються летіти, можете полетіти? Треба сказати, що Антон, це його заслуга, він був дуже наполегливий. Він все правильно зробив. Мене чесно хвилювало не те, що там зараз через дві години вилітаємо в Маріуполь. Я просто матюкався внутрішньо, що я не можу поспати ще дві-три години хоча б. Це була основна тоді думка в мене. Всіх підняли. Питань взагалі не було. Був величезний ентузіазм. Заїхали на військовий аеродром. Там нам дали чомусь не пасажирський, а вантажний літак МНС. І ми на МНСівському літаку полетіли в Маріуполь.

Як тобі кейс Стерненка і чому «Національний корпус» не бере участі в акціях на його підтримку? Чи я помиляюся? Ну, виникає питання. Ти сам колишній політв'язень.

Давай одне за одним. Що таке кейс Стерненка?

Кейс Стерненка — це вирок, який йому постановили у зв'язку з тим, що він у 15-му році викрав якогось сепара чи члена якоїсь проросійської політичної сили і відповідно щось вимагав від нього. І, як стверджує обвинувачення, застосовував до нього якісь катування і нібито щось у нього забрали. Це те, що стверджує обвинувачення. Я б, можливо, хотів почути версію захисту, але, на превеликий жаль, я її не чув. Її не існує, наскільки мені відомо.

Як людина, яка була у в'язниці, і просто як людина, яку виховали порядні люди, я не можу говорити і обговорювати людину, яка у будь-якому разі перебуває у скрутному становищі. Це просто неправильно. Негарно це. Я чудово, прекрасно розумію, і у мене особисто є серйозні занепокоєння якраз кейсом, про який ти сказав, — Стерненка. Тобто самим вироком. Чому? Я чудово розумію людей. Чому вони вважають цю історію неправильною. І я підтримую в цьому плані на сто відсотків. Усуваючи особистість Стерненка.

А в тебе є питання, я так розумію, до нього?

Наприклад, він був у «Правому секторі». Хай про нього говорить «Правий сектор». Або вийде на його підтримку. Цього не відбувається. Але є декілька моментів. По-перше, мабуть, у людей було б менше питань, якби Портнов, у нас же розказують, що в нас ніхто не впливає на суди, але я пам'ятаю, що Портнов десь за тиждень анонсував посадку Стерненка. Ну або за три дні, я не пам'ятаю. У будь-якому разі чомусь якийсь чувак, який перебуває під санкціями в половині нормальних країн Європи, який взагалі незрозумілу позицію зараз займає, незрозумілий вплив має на Зеленського, він анонсує вирок незалежної судової гілки влади.

Думаю, що не було б питань, якби адвокатом у так званих потерпілих у справі Стерненка не був би Татаров, якого Зеленський захищає як яйце Фаберже. Це у нього найголовніший актив, здається: Єрмак і Татаров. Тобто собі на шкоду продовжує активно захищати. Якби Стерненка не судив сталініст. У будь-якому разі вони обрали суддю, який є його прямим ідеологічним антагоністом. Він уже, мабуть, має антипатію до Стерненка через різку розбіжність політичних поглядів. Все це викликає величезну купу питань.

Що стосується, наприклад, ситуації зі Стерненком щодо вбивства або самооборони, я взагалі вважаю, що неважливо… Так, зрозуміло, що навряд чи там два ідіоти з голими кулаками прийшли когось вбивати, ну це дивно. Коли кажуть: замах. Замах на що? Голими кулаками ще ніхто, ну рідко, коли буває, що хтось когось убив. Я вважаю так: напали на людину, людина має право — ми повинні привчити, щоб цього не відбувалося в країні — от людина має право. Напали на тебе — вдарив, убив, ну що поробиш. Ніхто не змушував тебе нападати на людину. А на нього однозначно напали. Я тут теж бачу безумовно самооборону.

Про третю справу, про наркотики, поняття не маю, відверто кажучи. Обговорювати Стерненка, ще раз кажучи, негарно. Тепер що стосується кейсу. В «Національному корпусі» є мільярд судів про гідних людей, по таких же абсолютно справах. Яких ми підтримуємо в СІЗО передачами, юридичною допомогою. Яких ми підтримуємо на судах. До яких ми їздимо на справи. Справа комбата, якого зараз звинувачують у побитті наркомана на лінії, якого хотіли закрити в СІЗО і так далі. У нього навіть адвокат з «Національного корпусу».

Це справа Іранця для мене знакова. Знакова людина, не самопроголошений герой невідомо чого. А знакова людина, один з керівників Правого сектору на Майдані — Іранець. Який поїхав з першого дня, я можу це засвідчити, бо сам був з перших самих днів, з першого дня поїхав на війну. Всі знають, що він бездоганно воював. Приїхав додому в Чернігів. І, гуляючи зі своєю дружиною вагітною, на нього напала група людей, не одна, не дві. У когось була монтування і ще щось. І він одного з нападників убив. Йому дали десятку. До нього ніхто на суд не їздить. Ну, друзі їздять, хлопці з «Правого сектора», ми їздили, ми допомагаємо зараз, коли перебуває в Житомирській колонії. Але ніхто не знає. Я проти таких судових рішень. Але цих рішень, вибачте, давайте будемо об'єктивними, таких рішень не десятки, а сотні. У нас в країні, скільки там, більше 90% вироків обвинувальних, правильно? Таких справ, їх десятки сотні.

І заради правди треба сказати, що коли говорять «перший політв'язень», мене це, чесно кажучи, тривожить. Ну, от Іранець. Хлопець боровся за Україну. Я медсестру знаю, щодо якої в Луганській області була чітка підозра, і вона підтвердилася потім, що покидьки коригують і дають дані сепаратистам. Вони їх зупинили, забрали телефони на декілька годин, кудись там відвезли і потім передали службі. І у 16-му році вони на них накатали заяви. Ті підтвердили, що нам привезли цих. Військові не можуть, хоча це прифронтова зона, два кілометри. Жінці, медсестрі, яка воювала з 2014 року, дали реальний термін. Про цих людей нікому не цікаво. А знаєш чому? Знову ж таки: лайки. Тому що тут ти отримуєш, нічого собі. Це постріл в кожного з нас. А коли Іранця закривали. Коли заводили мільярд справ на військових, добровольців — це був не постріл в кожного з нас?

А коли закривали Іранця?

Іранця закрили, якщо пам'ять не зраджує, ще у 15-му році. І от у мене величезне питання. Тобто, якщо все це було чудово і нормально, чому так? І мені кажуть: ну ніхто не винен, що у цих людей немає розкрученого блогу. І ніхто в цьому не винний.

До вас висувають претензії активісти.

От вони нас в чомусь звинувачують, там «мусорнулися», там ще щось, хоча в обличчя, ще раз тобі повторюся, ніхто не каже. І у мене до більшості цих людей є питань насправді в тисячу разів більше. Але давай дуже просто. От дивись, а у мене як було так і залишилось, сміливо можу говорити про те, що 14-16 тисяч активу ми маємо по всій країні. Ми в Харкові або Одесі на акції збираємо більше людей, ніж тут збиралося з підтримкою усього Facebook. От де пасіонарії. В мене є свої активісти, моя чесність і відповідальність — вона перед цими людьми в першу чергу. Які займаються реальними серйозними справами.

До речі, я тобі скажу відверто, ми дозволили — сказали: хлопці, це нормальна справа, якщо хочете підтримувати, то підтримуйте. І кияни, активісти «Національного корпусу» ходять на ці акції. Почну з простих речей. Насправді це відбувається. Тепер що стосується підтримки. Я про них нічого поганого, як ти про них казав, гіперпасіонаріїв… Вони завжди чесні, тільки 50 човнів поміняли і збираються на 51-й. В мене до них жодних претензій абсолютно немає. Я поясню просто. От я, можливо, дам інсайд. Є рішення всіх правих структур, до речі, я утримався, а не підтримав, не брати участі у цій історії.

Це офіційна якась історія?

Так. Всі праві структури від невеликих регіональних — «Карпатської Січі», умовно кажучи. Ти не побачиш «Правого сектору», не побачиш «Карпатської Січі», «С14», не побачиш там «Традиції і порядку», «Фрайкорів». Це загальна, абсолютно спільна історія. Це в прямому сенсі життєва історія конкретної людини, до якої є питання у націоналістів.

Ну, поставите, як звільнять.

Так. Але зараз, я вважаю, ставити їх некоректно. До того ж є відео, де хлопці, які зараз служать у ССО, які були у «Правому секторі» у 14-15 роках, вони ж точно не ватники і не «мусорнулися», вони ж у ССО служать, вони до Генерального штабу Збройних сил належать. Вони чітко розказали про життєвий шлях, його позицію і так далі. Будучи односельчанами і в одній організації з людиною. Тому є питання. Але, я скажу відверто, я з моральної точки зору вважаю, що це вирок абсолютно некоректний.

І четверте, що я можу сказати, що за такі вироки іншим людям більше трьох нікому не давали. Тут сім років. Вони натягнули туди розбій виключно для того, щоб дати йому максимум, тобто не три роки дати за утримання, а дати за розбій. Тому, безумовно, це брудна історія. Тільки я ж кажу, оцей праведний гнів, яким наповнені гіперпасіонарії, чомусь не вилився на сотні абсолютно гідних людей. А мені кажуть: хто винуватий, що у них немає розкрученого блогу. Ну, Іранцю винна війна, він же війною займався. У нього часу не було.

Стерненка зараз ставлять поруч з Ріфмайстром. Наскільки це коректно і чи віриш ти, що Ріфмайстер міг убити Шеремета?

Мені в цю історію не хочеться вірити. І я поясню, чому я в неї вірю дуже мало. Нам показували відео, складно виглядає у фільмі, якщо йти по пунктах. Одне питання ключове: а мотив який? От він ходив біля будинку, от людина, схожа на нього, щось фотографувала. А мотив який?

Ну мотив же написаний: культивуючи велич арійської раси.

Я знав особисто Шеремета, він на нордичного європейця в принципі виглядав. Цілком. Тому я підозрюю, що це не може бути мотивом. Мотиву немає, а відповідно, поки мені не покажуть мотиви, як я можу вірити? Мені говорять: ми все дізналися, єдине що — навіщо він це зробив? Людину вбив. Ще і не простим способом. Це Ріфмайстер, наскільки я говорив знайомим, він не підривник, він не проходив курсів, він навряд розумів, як це робити.

Повір, це складна історія, Це складна історія, яка вимагає дуже серйозної кваліфікації. Навіть якщо ти візьмеш середньостатистичного гарного бійця, я сумніваюся, що він може це зробити. Це дуже профільна. Як хороший стрілець ще далеко не є снайпером, точно так само хороший боєць не є мінером, підривником, сапером. Це інша спеціальність. Мало того, є ще така спеціальність, москалі навіть зараз підрозділ окремий зробили, спецміновання називається. Оце спецміновання. Тобто ти не береш звичайну міну стандартну і проводиш прості маніпуляції і встановлюєш її, умовно кажучи, фронтом до противника, як пишуть на МОНці.

Я хочу тебе спитати ось про такі феномени, такі явища нашої реальності, як, скажімо, якісь пасіонарії Шарія, бойовики Киви, яких він там формує. У тому числі там є така людина, яка, як я розумію, має відношення до вас. Так? Чи не бачиш ти за всіма цими структурами «вуха» Арсена Борисовича?

Ну слухай, занадто складно. Я тобі поясню.

Як поліція дозволяє існувати таким структурам?

Як прокуратура дозволяє існувати Медведчуку?

Андрію, ти ж розумієш, що у нас в прокуратурі хто, в прокуратурі в нас невідомо хто, а на чолі МВС у нас ультрапатріот Аваков.

Я не збираюся бути адвокатом Авакова в жодному випадку. І можу говорити про те, що вони нічого не роблять і, м'яко кажучи, належно не реагують, точніше не реагують ніяк, це стовідсотковий факт. Слухай, а от ти взагалі знаєш складні схеми, щоб вони працювали? От я, відверто кажучи, зрозумів, що більшість складних схем можна зазвичай пояснити тупістю. І Наполеон казав, що не варто пояснювати складною грою те, що можна пояснити людською тупістю.

Я знаю Киву, так вийшло, неприємне знайомство з самого початку було. З 14-го року ще до всяких міліцій-поліцій і до того, як «Азов» став «Азовом». Так от, по «Правому сектору» знаю. Я був свідком, як ця людина, от він такий «колобок»: він від дідуся пішов, від бабусі пішов. Він кон'юнктурник, який прибіг і прилип до Яроша. Після цього він прибіг і прилип до Коломойського. Формували «Дніпро-2», це була спроба з «Правим сектором» сформувати батальйон. І він туди сам не пішов. Залишився в «Дніпрі» при Коломойському. Після Коломойського він опинився біля Авакова. Будучи в «Правому секторі», це йому дало можливість познайомитися з Коломойським, Коломойський дав можливість познайомитися з Аваковим. Аваков дав, не знаю, або сам він вирішив, з Медведчуком. Кожен раз це у нього «господар» на деякий час. От він такий «колобок». Шарія я взагалі не знаю як прив'язати, у них бойовиків немає.

Вони ж якось раз відбуцали ваших.

Це негарно звучить. Вдесятьох зустріли двох хлопців і побили палицями. Десять на двох, там на відео є. Тепер Шарій не проводить акції більше ніж на 20 людей. Забігли, знялися десь і розбіглися. Тепер вони вже такі речі собі не дозволяють. Знову ж таки, поліція ні чорта не робить, відповідно Аваков ні чорта не робить.

«Патріоти за життя» — це публічна історія. Наприклад, Рабінович і Медведчук мають по охоронному агентству. В них величезна кількість штиків. На порядок більша, ніж у «Патріотах за життя». Найбільш одіозний це медведчуківський «Шторм». Той, який захопив базу на Трухановому острові і ще декілька баз в Київській області. Це в основному воїни на Тверському тупику, де ми їх тоді заблокували, і якраз тоді вперше поліція не знала, що сто людей зі зброєю знаходяться на Тверському тупику, поки там не з'явився «Національний корпус». Мабуть, не знала.

От «Шторм» — значно небезпечніші. Наприклад, коли попереднього року СБУ завітало на Труханів острів, виявилося, що там стоїть люстра, тобто техніка надзвичайно дорога — сотні тисяч доларів, для прослуховування мобільних телефонів і звичайного зв'язку. Мало того, це кримінальний злочин взагалі. Але, наскільки мені відомо, після розборок в прокуратурі їм цю люстру віддали. І зброю віддали. У 2020 році там був наліт СБУ, який закінчився нічим. Зброю віддали і люстру віддали, записи віддали.

Ну ти ж розумієш, що люди, які зустрічаються на дні народження Суркіса, навряд чи один одного образять.

Згоден. Так от, Кива — це з клоунського. Це бойове крило-клоун, близьке до напрямку зелених і так далі. А є абсолютно серйозні структури, які вони не активно світять. Які є основною їхньою, умовно, ударною силою. І до останнього часу ці структури постійно розширювалися, тобто вони збільшували їх кількість. І не поліція, ні Служба безпеки України, ніхто з цього приводу абсолютно нічого не робив, поки ми не почали. Ми чекали, ми звертали на це публічну увагу і тому подібне. Але поки не почали насправді рухатися, поки не почали зривати їхні акції, блокувати там, де вони зі зброєю, протистояти. Хоча це неприємно. Хоча це займає час. Хоча потім ловлять хлопців ветеранів, а не Кивиних биків.

Але цим треба займатися. Тому що після цього, один, два, три рази все-таки привернули увагу поліції, служби безпеки, яка два тижні тому відвідала «Шторм». Привернули увагу, все це почало відбуватися, і таким чином ми цю історію зупиняємо в прямому сенсі слова. Якби Аваков, Баканов, ще хтось не помічали ще деякий час цю історію, то у них було б тисячі штиків, декілька тисяч штиків. А потім би у тітушні з'явилося б відчуття, що нічого страшного: брати у Медведчука гроші і виходити захищати їхні акції і так далі, нічого страшного не відбувається. І тоді, окрім парламенту, як важеля впливу, медійки, як важеля впливу, економіки, як важеля впливу, інкорпорації своїх партнерів Портнових, Татарових і так далі у владу, вони б ще отримали силовий важіль, тобто вулицю. Тому з ними треба боротися.

Чому це не робить поліція і чи вона грається, знову питання не до мене. Але можу констатувати на тисячу відсотків одне: не робить. І знову ж таки Кива в даній ситуації — це такий собі фунт насправді. Йому виділив Медведчук якісь гроші, він зібрав декілька сотень покидьків по всій країні. «Шторм», як структура, в рази небезпечніша і серйозніша. Людина, яка очолює «Шторм», значно потужніша, ніж Кива. Це такий собі депутат від ОПЗЖ Чорний. Це людина значно компетентніша як силовик. Загроза є загрозою. Тому що, якщо в них і так є майже всі важелі, які потрібні для того, щоб впливати на політику країни, і ще з'явиться силова складова, в тилу, це буде небезпечно. Тому, я вважаю, що з цим треба боротися, де тільки можливо.