Чому більшість найстаріших компаній світу розташована в Японії?

Переклад тексту BBC.

У країні налічується близько 33 000 підприємств з історією не менше 100 років. Як їм вдалося дожити до наших днів і що це означає для майбутнього Японії?

Tsuen Tea було відкрито в 1160 році, і він претендує на звання найстарішого в світі чайного дому. Ним керує 38-річний Юсуке Цуен. «Ми зосередилися на чаї, а не на розширенні бізнесу», — каже він. «Тому ми й досі в справі».

Дивно, але Tsuen Tea не єдиний. Ще у 2008 році звіт Банку Кореї вказував, що з 5586 компаній старших за 200 років у 41 країні 56% знаходяться в Японії. За даними дослідницької фірми Teikoku Data Bank, у 2019 році в Японії налічувалося понад 33 000 підприємств старших за 100 років. Найстаріший готель у світі відкрито в 705 році в Яманасі, а кондитерська Ichimonjiya Wasuke продає солодощі в Кіото з 1000 року. Будівельний гігант Takenaka в Осаці був заснований у 1610 році, тоді як деякі світові японські бренди, як-от Suntory і Nintendo, починають свою історію в 1800-х роках.

Чого можуть навчити компанії-довгожителі дрібні стартапи?

Повага до традицій

Йосінорі Хара, декан і професор Вищої школи менеджменту Кіотського університету, розповідає, що компанії, яким не менше 100 років, називають «shinise» — буквально «старий магазин».

Хара каже, що японські компанії роблять ставку на стабільний розвиток, а не на примноження прибутку, — саме це і є основою довголіття. «Для Японії це дуже багато значить: нам потрібно передати [компанію] нашим нащадкам», — пояснює він.

«Я керую бізнесом, який почали мої предки. Якби я не взяв справу у свої руки, її було б закрито», — каже Цуен. «У дитячому садку та в початковій школі тебе просять мріяти про майбутнє. Я уявляв, що веду бізнес. Це було дуже правдоподібно».

Іннан Сасакі, доцент бізнес-школи Університету Уорвіка, каже, що є й інші фактори, більш конкретні для Японії.

«Це пов'язано з довгостроковою орієнтацією на майбутнє: культура поваги до традицій і предків поєднується з тим, що ми живемо в островній державі з обмеженням комунікацій з іншими країнами», — каже вона, вказуючи на бажання людей якомога довше використовувати те, що в них є.

Багато з цих найстаріших компаній — середні або малі сімейні організації, що займаються гостинністю та харчуванням, як-от Tsuen Tea. Деякі компанії навіть скористалися широко визнаною японською практикою усиновлення працівника, щоб забезпечити безперервну передачу бізнесу. Так зробили навіть Suzuki Motor і Panasonic.

Базові навички та обслуговування клієнтів

Nintendo — ще одна компанія, яка не така стара, як Tsuen Tea, але набагато більша. Її відомо у всьому світі тим, що в 1985 році вона випустила ігрову приставку.

Більшість людей не знають, що передувало її величезному успіху. Nintendo — технологічна компанія, але її було засновано в 1889 році як виробника гральних карт для японської гри ханафуда. Гра включає колекцію карток із зображеними на них квітами, кожна з яких приносить очки.

На думку Хари з Кіотського університету, Nintendo — чудовий приклад того, як слід дотримуватися «базових навичок». Це допомагає компанії існувати, навіть коли навколишній світ змінюється.

Хара також зазначає, що компанії, які займаються кімоно, усіляко намагаються залишитися в бізнесі, адже все менше японок носять традиційний одяг. Один із виробників кімоно в Кіото, заснований у 1688 році, Hosoo розширив виробництво вуглецевого волокна для виробників матеріалів. «Базовим компонентом залишається тривимірне плетіння», — каже він.

У Кіото багато компаній заявляють про якість обслуговування клієнтів, яке сприяє їхньому процвітанню. Це стосується і рьокан — традиційних японських готелів, де до гостей ставляться як до родини. За словами Хари, японські компанії цінують обслуговування високого рівня, відоме як омотенасі, і намагаються передбачити, що потрібно клієнтам.

Родина Акемі Нісімури протягом шести поколінь керувала кіотським рьоканом Hiiragiya. Готель відзначив 200-річчя у 2018 році та приймав таких гостей, як Чарлі Чаплін і Луї Вітон. «Душевне спілкування — найкраща частина рьокана», — каже вона. Переглядаючи 80-річний посібник, у якому детально розповідається, як керувати рьоканом, можна побачити, що там згадується догляд за хустками гостя: як їх прати, правильно складати і віддавати. «Але деяким клієнтам цей метод може не сподобатися — [говориться в книзі], ви повинні заздалегідь запитати дозволу», — каже Нісімура.

«Ці компанії віддають перевагу відданості сімейному бізнесу, стабільності, високій якості та традиціям, а не стеженню за рівнем фінансів, — каже Сасакі. — У Кіото ці фірми належать до елітного класу».

Як це впливає на інновації?

«На початковому етапі було непросто, оскільки стартапи не такі визнані, як успішні компанії. Мені було важко пояснювати й розповідати батькам чи друзям, чим я займаюся і де працюю», — каже 27-річна Марі Мацузакі. Вона працює в Queue — токійському стартапі у сфері освітніх технологій, для запуску токійської версії Slush — міжнародного стартапу, орієнтованого на студентів, вона використала.

«З мого випускного класу я, мабуть, єдина, хто вирішив займатися стартапом», — каже вона. «Тоді як в інших країнах засновників хвалять за те, що вони перетворюють свої невдачі на цінний досвід, в Японії це битва, яку мають подолати багато підприємців».

Майкл Кусумано погоджується. Він — професор Массачусетського технологічного інституту, який очолював ініціативи з підприємництва та інновацій в Токійському університеті науки з 2016 по 2017 рік, а також жив і працював в Японії протягом восьми років.

«Закриття компанії або її продаж також вважаються чимось на кшталт поразки і ганьби в Японії, все це передалося від наших предків. Такі культурні проблеми спонукають родини продовжувати роботу фірм», — каже він. «Японське суспільство й економіка не такі гнучкі, як США, тому Японія не так легко створює нові великі фірми. Суть у тому, щоб зберегти те, що в них є».

Текст Брайана Лафкіна, BBC

Переклад Катерини Киласонії, TK Media