Дональд Трамп представив мирний план щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту: що в ньому особливого і чому про це всі говорять?

Розбираємося, що такого важливого сказав Трамп, що таке «Угода століття» і чому вона викликала такий резонанс у світі.

28 січня 2020 року президент США Дональд Трамп розкрив деталі свого довгоочікуваного мирного плану врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту. У міжнародних ЗМІ цей план отримав назву «Угода століття». Над ним працювали понад 3 роки — від самого моменту приходу Трампа до влади в 2017 році.

На спільній пресконференції Трампа і прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху президент США оприлюднив повну версію свого плану. Він викликав змішані почуття у світі, а деякі аналітики заговорили про новий потенційний конфлікт на Близькому Сході, до якого цей план може призвести. Розбираємося, що такого важливого сказав Трамп, що таке «Угода століття» і чому вона викликала такий резонанс у світі.

У чому суть ізраїльсько-палестинського конфлікту?

Це протистояння між політичним сіоністським рухом євреїв, що почав боротьбу за власну державу в історичній Палестині ще наприкінці XIX століття, і корінним палестинським арабським населенням, яке спочатку було проти масової імміграції євреїв і створення на їхній території Держави Ізраїль. Єврейські сіоністи вважали, що Палестина — це їхня «Земля обітована», на якій колись проживали юдейські племена і яка по праву належить їм ще з біблійних часів. Місцеве ж арабське населення, що проживало в Палестині, також вважає себе корінним, виводячи свою генеалогію від давніх філістимлян і ханаанеїв, які згодом змішалися з іншими народами, що вторгалися в Палестину: хеттами, вавилонянами, євреями, персами, римлянами та іншими.

Ще під час Першої світової війни за підтримки британської влади євреї почали масово мігрувати з Європи до підконтрольної англійцям Палестини. Це не сподобалось місцевому арабському населенню, яке виступало проти імміграції населення, чужого йому в етнорелігійному плані. У 1920-х роках почалася гостра фаза конфлікту, коли між єврейською та арабською громадами спалахнули численні збройні зіткнення. Їх вдавалося придушувати лише за прямого втручання британських колоніальних військ.

Після Другої світової війни ситуація досягла критичної межі. Голокост у Європі посилив імміграцію євреїв до Палестини, і конфлікт з арабами розгорівся з новою силою. Незабаром втрутилися міжнародні сили на чолі з ООН. У 1947 році було погоджено план поділу Палестини, який передбачав створення на території регіону двох незалежних держав: єврейської та арабської. При цьому священні міста Єрусалим і Віфлеєм мали перейти під міжнародний контроль.

Однак араби і євреї відмовилися від цього плану. Кожна зі сторін по-своєму вважала його несправедливим. Неприйняття плану і зрив домовленостей призвели до арабо-ізраїльської війни 1947–1949 років, результатом якої стали вихід Британії з Палестини, проголошення Держави Ізраїль, масовий вихід євреїв з мусульманських країн і вихід палестинців з захоплених євреями палестинських територій, а також початок тривалого конфлікту між Ізраїлем і палестинським арабським населенням, яке підтримували сусідні арабські держави.

Відтоді між Ізраїлем і арабами спалахнули кілька великих збройних конфліктів на цьому ґрунті: Суецька криза (1956), Шестиденна війна (1967), Війна на виснаження (1967–1970), Війна Судного дня (1973), Ліванська війна (1982), Друга ліванська війна (2006). Усі ці конфлікти лише загострювали проблему і жодним чином не вирішували суперечку між Ізраїлем і арабським населенням Палестини. Численні мирні ініціативи, які висувалися різними міжнародними посередниками, раз у раз провалювалися.

Унаслідок арабо-ізраїльських воєн з'явилося кілька фундаментальних проблем у рамках ізраїльсько-палестинського конфлікту, навколо яких досі тривають суперечки:

1. Питання палестинських біженців і перспектив їхнього повернення на свої рідні землі, з яких їх вигнали в 1948 році.
2. Статус Єрусалима, який мав перейти під міжнародний контроль (згідно з планом 1947 року), а згодом — бути поділений між Палестиною та Ізраїлем (за планом 1967 року). Остаточне врегулювання статусу міста мало стати результатом ізраїльсько-палестинських переговорів.
   
3. Питання кордонів Ізраїлю і Палестини. Згідно з міжнародним правом, кордони Ізраїлю досі не визначені і не визнані на світовому рівні. Існує безліч спірних ділянок, на які претендують палестинці.
   
4. Окуповані території. Під час війни 1967 року Ізраїль окупував частину територій сусідніх держав — Синайський півострів в Єгипті, Голанські висоти в Сирії, ферми Шебаа в Лівані та частину Йорданської долини в Йорданії. Синай повернувся Єгипту за домовленостями 1978 року, а з Йорданією питання були врегульовані на основі мирної угоди 1994 року. Решта окупованих територій, включно зі значною частиною палестинських земель на Західному березі річки Йордан, залишаються під фактичним контролем Ізраїлю. А Голанські висоти, наприклад, і взагалі були офіційно анексовані ним у 1981 році.
   
5. Проблема поселень. Протягом останніх 50 років Ізраїль активно забудовував і колонізував окуповані палестинські та інші території, що є порушенням міжнародного права і оспорюється арабами, які вимагають зруйнувати поселення і припинити їхнє будівництво. Ізраїль, навпаки, вважає їх законними і готується анексувати ті землі, на яких вони вже збудовані.
   

Що передбачає мирний план Трампа?

Адміністрація Дональда Трампа представила документ, що складається з двох частин — політичної та економічної. Політична частина стосується всіх вищеперелічених питань у рамках ізраїльсько-палестинського конфлікту, включно зі статусом Єрусалима, кордонами Ізраїлю, форматом майбутньої Палестинської держави, правами місцевого населення, забезпеченням безпеки та гуманітарним аспектом. Економічна частина — про розвиток промисловості, торговельно-економічні відносини Ізраїлю і Палестини, будівництво інфраструктури, питання соціальних виплат та інвестиційної підтримки регіону.

План пропонує врегулювати ізраїльсько-палестинський конфлікт і описує умови. Якщо сторони їх приймуть, тоді можна приступати до його реалізації. Отже, аналізуючи всі 180 сторінок плану, можна виокремити з нього такі основоположні умови, які пропонує Дональд Трамп:

1. Місто Єрусалим відходить Ізраїлю і стає його неподільною столицею. Палестинцям пропонується розмістити столицю своєї майбутньої держави в одному з передмість Єрусалима під назвою Абу-Ад-Діс.
2. Палестинці можуть отримати власну державу, але вона буде в надзвичайно обмежених кордонах, займаючи лише 17% від усієї початкової території історичної Палестини.
   
3. Палестинські біженці не отримають права повернутися на свої землі. Це питання не буде вирішуватися на переговорах, його пропонується просто закрити і забути. Загальна чисельність палестинських біженців на сьогодні становить від 3 до 5 млн осіб.
   
4. Палестинські араби мають обов'язково визнати Ізраїль єврейською державою за своєю суттю та ідеологією, а Єрусалим — його столицею. Крім того, пропонується визнати й його «нові кордони», які враховують анексовані Ізраїлем території — сирійські Голанські висоти, Східний Єрусалим, а також Йорданську долину, яку Ізраїль має намір анексувати найближчим часом.
   
5. США офіційно визнають заплановану Ізраїлем анексію Йорданської долини, частини палестинських окупованих територій, на яких збудовано єврейські поселення, а також Голанські висоти. Йорданська долина стане офіційним східним кордоном Ізраїлю.
   
6. Питання релігійних святинь на Храмовій горі Єрусалима не змінюється. Усе залишається як є. Ізраїль продовжує здійснювати охорону Храмової гори, включно з мечеттю Аль-Акса, а Йорданія залишається хранителькою цих святинь.
   
7. Ізраїль погоджується на прямі мирні переговори з палестинцями, але лише якщо ті приймуть умови мирного плану.
   
8. Ізраїль заморожує будівництво нових поселень на палестинських окупованих територіях, які, згідно з планом, мають стати частиною майбутньої Палестинської держави.
   
9. Палестинці мають припинити виплачувати соціальні допомоги і допомогу родинам тих палестинців, яких Ізраїль засудив за статтею «тероризм», а також припинити докладати зусиль проти Ізраїлю в міжнародних судових інстанціях — наприклад, у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.
   
10. Нова держава палестинців не матиме власних Збройних сил чи зовнішньої політики. За це відповідатиме Ізраїль.
    
11. Сектор Гази має стати демілітаризованою зоною, а його збройні угруповання, зокрема ісламістський рух ХАМАС і «Ісламський джихад», мають бути роззброєні.
    
12. Якщо палестинці приймуть умови цього мирного плану, то протягом 10 років вони отримають 50 млрд доларів інвестицій від інших країн. Буде створено мільйон робочих місць, побудовано інфраструктурні об'єкти (мости, дороги, школи, тунелі, розв'язки), але за погодженням з Ізраїлем.
    

Хто автор цього плану?

Над планом працювала ціла команда, що складалася з радників і співробітників адміністрації Білого дому та Державного департаменту США, у тісному зв'язку з ізраїльським політичним керівництвом. Зокрема, над «Угодою століття» працювали:

• Джаред Кушнер — зять президента США і його старший радник, що опікується близькосхідним напрямком.
• Девід Фрідман — посол США в Ізраїлі.
  
• Джейсон Грінблатт — спеціальний представник США з ізраїльсько-палестинського питання, бізнесмен.
  
• Ері Беркович — адвокат, особистий друг Кушнера, який змінив Грінблатта на посаді спецпредставника США.
  
• Майк Помпео — держсекретар США.
  

Палестинців до розробки плану не запрошували і жодних переговорів з ними не вели. А після визнання адміністрацією Дональда Трампа Єрусалима столицею Ізраїлю в грудні 2017 року палестинські політичні лідери і взагалі відмовилися вести будь-який діалог із США, а Вашингтон втратив статус головного переговірника в ізраїльсько-палестинському мирному процесі.

Наступними роками відносини між США і палестинцями погіршилися. Адміністрація Трампа скоротила фінансування програмам ООН з підтримки палестинських біженців, закрила всі представництва і офіси Організації визволення Палестини (ОВП) на території США, визнала анексію Ізраїлем сирійських Голанських висот і законність ізраїльських поселень на окупованих палестинських територіях Західного берега річки Йордан.

Усе це «вбило» будь-яку перспективу американсько-палестинських переговорів. На міжнародну конференцію в Бахрейні в червні 2019 року, де було представлено економічну частину «Угоди століття», палестинці очікувано не приїхали, попри запрошення з боку арабських монархій Перської затоки. Вони спочатку відкинули будь-який план, який запропонують США.

Які основні проблеми плану Трампа?

Однією з перших є його наперед задана неприйнятність і нереалістичність для палестинської сторони. План по суті вирішує всі ключові питання, пов'язані з ізраїльсько-палестинським конфліктом, однобоко — на користь лише Ізраїлю. Жоден палестинський політичний лідер не погодиться з таким планом, оскільки це самогубство і фактична тотальна капітуляція. Це означає, що план або «мертвонароджений» сам по собі і служить лише для піар-цілей, або з самого початку задумувався таким, щоб палестинці його відкинули.

Друга проблема плану — його однобокий безкомпромісний характер. Палестинцям пропонують відмовитися від усіх базових вимог, які були змістом їхнього життя і боротьби проти, як вони вважають, «ізраїльських окупантів» протягом останніх 70 років. В обмін палестинці мали б отримати якісь не уточнені гарантії, за якими їм виплатять близько 50 млрд доларів протягом наступних 10 років, з яких частина грошей буде пільговими кредитами, а частина — грантами. Такий варіант не влаштує палестинців і грає на руку лише одній стороні — ізраїльській, загоняючи другу в кут, що часто призводить до радикалізації і змушує людей братися за зброю як за останній аргумент у цій суперечці.

Третя проблема плану — він не має мирного характеру. «Угода століття» чорним по білому санкціонує анексію Ізраїлем чужих територій. Ідеться про Йорданську долину і частину палестинських земель на Західному березі річки Йордан, де стоять ізраїльські поселення. Анексія сама по собі не несе миру — навпаки, вона провокує війну і конфлікт. Односторонню реалізацію цих положень Ізраїлем може зустріти опір місцевого арабського населення. А це вже повноцінний привід для збройного конфлікту і нового повстання палестинців.

Четверта проблема — план суперечить міжнародним нормам і законам, а отже не є легітимним. Визнання Єрусалима столицею Ізраїлю, анексія Ізраїлем низки територій, законність побудови ізраїльських поселень на окупованих землях — усе, що викладено в «Угоді століття» як основні пропозиції, — суперечить принципам міжнародного права і всім резолюціям ООН, ухваленим щодо ізраїльсько-палестинського питання.

П'ята проблема плану — нерозв'язане питання безпеки. Згідно з «Угодою століття», сектор Гази — палестинський анклав, яким керують ісламістський рух ХАМАС і збройні бригади «Ісламського джихаду», що часто обстрілюють територію Ізраїлю, — має стати демілітаризованою зоною, а його угруповання — роззброєні. Однак у плані не уточнюється, хто і яким способом має цього досягти. Палестинські фракції в секторі Гази самі по собі не забажають здати зброю на милість Ізраїлю. А це ставить під загрозу зрив усієї «Угоди століття» і створює нові передумови для збройного загострення конфлікту між Ізраїлем і палестинцями.

Як відреагувала світова громадськість і палестинці на план?

Реакція різних сторін на оприлюднення мирного плану Дональда Трампа може багато чого розповісти про розклад сил у регіоні та позиції держав щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту, а також про їхні інтереси на Близькому Сході. Тож розбираємося.

ООН. Пресслужба генерального секретаря Антоніу Гуттереша негативно сприйняла ініціативу Білого дому, зазначивши, що вона порушує ті правила і домовленості, які встановила Рада Безпеки ООН протягом останніх 70 років. «ООН залишаються відданими принципу двох держав, підтримуючи зусилля Ізраїлю і Палестини щодо врегулювання конфлікту на основі резолюцій ООН і норм міжнародного права», — заявили у пресслужбі. А спеціальний доповідач ООН з питань Палестини Міхаель Лінк назвав план Трампа «принципом однієї з половиною держави», додавши: «Це не рецепт для довготривалого і стійкого миру. Цей план радше передбачає створення нового бантустану XXI століття на Близькому Сході». Це відсилка до назви південноафриканських анклавів у часи режиму апартеїду.

Насправді це означає, що ООН не підтримує підхід США до врегулювання конфлікту. Слід зазначити, що між ООН і нинішньою адміністрацією Дональда Трампа напружені стосунки через скептицизм Трампа щодо ООН і багатосторонньої дипломатії загалом, а також його зневаги до міжнародних правил. Більше того, останніми роками США намагалися відсторонити агенції ООН від палестинського питання, скорочуючи їм фінансування і тиснучи з метою згорнути їхню роботу на палестинських територіях. Це також настроїло організацію проти Вашингтона.

Палестина. Одним із перших свій протест у зв'язку з «Угодою століття» висловив президент Палестинської автономії Махмуд Аббас. Виступаючи з телезверненням, він заявив, що «ці змови провалляться». Він назвав «Угоду століття» «ляпасом століття» і закликав палестинців чинити опір реалізації мирного плану Трампа. Через два дні Аббас повідомив, що Палестина розриває всі відносини з Ізраїлем і США, зокрема в сфері безпеки і боротьби з тероризмом. Ісламістський рух ХАМАС відкинув «Угоду століття». Заступник генерального секретаря ХАМАС Халиль аль-Хайя заявив, що «Палестина — це вогонь і полум'я, яке знищить усіх, хто до нього торкнеться».

Реакція палестинців очевидна і закономірна. План позбавляє їх усіх базових вимог і по суті нав'язує полуколоніальний статус у складі Ізраїлю. Одним із наслідків оприлюднення «Угоди століття» може стати об'єднання конкуруючих палестинських фракцій у Газі та на Західному березі для протидії спробам Ізраїлю реалізувати план в односторонньому порядку. Крім того, після оприлюднення плану почнеться боротьба за майбутнього нового лідера Палестинської автономії. Навесні цього року на палестинських територіях мають відбутися вибори, вперше з 2007 року, які відкриють дорогу до зміни 84-річного Махмуда Аббаса на посаді лідера Палестини. Від того, ким буде новий лідер, також залежатиме майбутнє ставлення керівництва палестинців до Ізраїлю і США.

Йорданія. МЗС Йорданії висловило скепсис щодо «Угоди століття», а депутати парламенту відкрито засудили план Трампа. Спікер парламенту Атеф ат-Таравна назвав план Вашингтона «чорним днем в історії палестинського народу, що нагадує нам декларацію Бальфура». У столиці королівства Аммані організували протест, який дійшов до посольства США. Міністр закордонних справ Йорданії Айман Сафаді нагадав в окремій заяві, що його країна продовжує залишатися відданою легітимним вимогам палестинського народу — створенню Палестинської держави в межах кордонів 1967 року і зі столицею у Східному Єрусалимі. Навіть сам король Йорданії Абдалла II заявив, що «наша позиція добре відома — ми ніколи не приймемо план, який вирішує питання за наш рахунок».

Йорданія — друга країна регіону після Єгипту, яка має мирний договір з Ізраїлем від 1994 року. Однак відносини з Тель-Авівом залишалися напруженими. Велика частина населення Йорданії — це палестинські араби, які досі вважають себе такими (а не йорданцями). Для них питання Палестини не менш важливе і болісне, ніж для палестинців Західного берега чи Гази. Крім того, пункти «Угоди століття», що передбачають анексію Ізраїлем Йорданської долини, є загрозою для безпеки Йорданії, а тому Амман ніколи на це не погодиться. Також між Йорданією та Ізраїлем нині загострені відносини через земельні суперечки в прикордонних районах і порушення прав палестинців — громадян Йорданії.

Ліван. Президент Лівану Мішель Аун висловив солідарність з палестинським народом у протидії мирному плану Трампа. Він негайно зателефонував президенту Палестинської автономії Махмуду Аббасу і запевнив його в підтримці та відданості Арабській мирній ініціативі 2002 року як базовому документу врегулювання конфлікту. З жорсткішою критикою виступив ліванський шиїтський рух «Хезболла». Заступник генерального секретаря руху шейх Алі Даамуш назвав «Угоду століття» «агресією проти палестинського народу». На його думку, цей документ «має на меті ліквідацію палестинського національного проєкту, їхніх історичних і законних прав». Він закликав об'єднатися в єдиний фронт опору Ізраїлю і США.

Як і для Йорданії, для Лівану питання палестинців — це питання біженців і внутрішньої стабільності. На території Лівану розташовано 12 таборів палестинських біженців, у яких мешкають понад 700 тисяч осіб. Врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту на користь лише Ізраїлю з ризиком спалаху війни є неприйнятним для офіційного Бейрута, який підтримує створення окремої Палестинської держави, куди б повернулися біженці, а не навпаки.

Єгипет. МЗС Єгипту оприлюднило заяву, у якій привітало мирну ініціативу Дональда Трампа і подякувало США за «триваючі зусилля з установлення стійкого і справедливого миру для палестинців». Офіційний Каїр також закликав ізраїльтян і палестинців уважно розглянути запропонований Штатами мирний план і розпочати прямі переговори щодо його реалізації «з метою досягнення довгоочікуваного миру і створення незалежної Палестинської держави».

Із усіх арабських країн Єгипет — одна з двох держав, що мають офіційні дипломатичні відносини з Ізраїлем і підписаний мирний договір 1978 року. Єгипет і Ізраїль часто співпрацювали протягом останніх 40 років. В останні роки у них з'явилося багато спільних інтересів. Зокрема, для Єгипту план Трампа — це можливість узяти під контроль палестинський анклав сектора Гази, яким керує рух ХАМАС, і послабити там вплив своїх регіональних конкурентів: Ірану, Туреччини і Катару. Ці три країни зараз фінансують і підтримують ХАМАС і сектор Гази.

Крім того, Єгипет протягом останніх 12 років допомагав Ізраїлю утримувати блокаду сектора Гази з міркувань безпеки власних кордонів (з Гази в єгипетський Синай контрабандою потрапляє безліч зброї). Ну і, звісно, між Ізраїлем і Єгиптом встановилися тісні відносини після відкриття на їхньому шельфі нових газових родовищ, які вони мають намір разом розробляти, після чого качати газ до Європи за підтримки США, Кіпру, Греції та Італії. Єгипту потрібні лобістські зв'язки і можливості Ізраїлю для отримання політичної підтримки в Конгресі та адміністрації Білого дому. Тому єгипетське політичне керівництво підтримало план Трампа щодо Палестини, хоча громадська думка налаштована проти нього.

Сирія. У Міністерстві закордонних справ Сирії повідомили, що не підтримують «Угоду століття» Трампа, називаючи цей документ «підлим» і «несправедливим». На думку офіційного Дамаска, цей план має на меті ліквідацію палестинського національного проєкту «з порушенням міжнародних правил і резолюцій».

Позиція Сирії щодо Палестини не змінилася. Сирія, як учасниця всіх воєн з Ізраїлем, досі перебуває в стані де-факто війни з єврейською державою, була і залишається активною захисницею прав палестинців. Але останнім часом Сирія мало чим може допомогти палестинцям. По-перше, у неї безліч внутрішніх проблем, пов'язаних з війною. По-друге, їхні відносини з палестинцями дещо підпсувалися за останні роки. У 2011 році частина палестинців, яких Дамаск активно приймав як біженців після 1967 року, не підтримали центральний уряд і навіть стали на бік антиурядових угруповань, розгойдавши ситуацію в їхніх кварталах на півдні столиці. Це призвело до розриву відносин між Сирією і Палестинською автономією, а також із ХАМАС, який було вигнано з Дамаска, де рух мав штаб-квартиру. Відносини між Сирією і Палестиною були відновлені лише в 2019 році.

Саудівська Аравія. МЗС Саудівської Аравії привітало оприлюднення мирного плану Трампа і закликало палестинців та ізраїльтян розпочати мирні переговори. Однак у міністерстві зробили застереження, згадавши попередні мирні ініціативи, зокрема Арабську мирну ініціативу 2002 року, яку свого часу підтримав Ер-Ріяд. Крім того, король Саудівської Аравії Салман висловив особисту підтримку президенту Палестини Махмуду Аббасу.

Позиція Саудівської Аравії є двоїстою. З одного боку, останнім часом королівство зблизилося з Ізраїлем на основі спільного протистояння іранському впливу та в питаннях безпеки. Однак з іншого боку, відверта «зрада» палестинців може викликати негативну реакцію населення, думка якого на боці палестинського народу. Невипадково Саудівська Аравія, будучи тісним союзником як Ізраїлю, так і США, все ж не відправила свого посла на пресконференцію Трампа і Нетаньяху, де був представлений мирний план. Тим не менш, послаблення впливу Ірану, Катару і Туреччини внаслідок реалізації хоча б частини плану Трампа зіграє на руку Ер-Ріяду.

ОАЕ. Об'єднані Арабські Емірати висловили підтримку мирному плану Трампа і закликали сторони до переговорів. Посол ОАЕ в США Юсеф аль-Отайба був одним із трьох арабських представників, присутніх на заході, де було оприлюднено «Угоду століття».

Емірати, як і Саудівська Аравія, активно співпрацюють з Ізраїлем і США у питаннях регіональної безпеки, охорони морських транспортних комунікацій і торгових шляхів, протистояння з Іраном, стримування ворожих проксі та розширення військової інфраструктури. Відповідно, ОАЕ зацікавлені в посиленні впливу США та Ізраїлю за рахунок зменшення присутності Ірану, Катару і Туреччини на палестинських територіях. Для ОАЕ питання стримування Ірану і пошуку нових союзників для цього стало важливішим за продовження підтримки палестинців у їхній боротьбі за незалежність і власну державу.

Іран. Пресслужба МЗС Ірану назвала план Дональда Трампа «зрадою століття». За словами речника міністерства Аббаса Мусаві, «план Штатів не передбачає жодної взаємодії з палестинцями, він легалізує окупацію». Свою критику висловив у соцмережі Twitter і міністр закордонних справ Ірану Мохаммед Джавад Зариф, порівнявши пропозицію Трампа з південноафриканським бантустаном. А представник президента при Корпусі стражів ісламської революції Алі Ширазі назвав США «світовим бандитом і міжнародним грабіжником», в інтересах яких і працює цей план.

Критика Ірану цілком обґрунтована. Тегеран не бажає втрачати вплив на палестинських територіях, особливо в Газі, яку вони використовують як один з фронтів протидії Ізраїлю.

Бахрейн. МЗС Бахрейну підтримало план Трампа, привітавши його оприлюднення і закликавши сторони розпочати прямі переговори за посередництва Вашингтона. Посол Бахрейну в США шейх Абдалла бін Рашид аль-Халіфа був одним із трьох представників арабських країн на пресконференції Трампа і Нетаньяху під час оприлюднення плану щодо Палестини.

Позитивна щодо плану позиція Бахрейну пояснюється тим, що королівство не особливо зацікавлене в питанні захисту палестинців. Їхня головна проблема — це загроза з боку Ірану по той бік Перської затоки. Задля посилення протистояння з Тегераном Бахрейн пішов на обережну співпрацю з Ізраїлем і союз зі США. Саме Бахрейн влітку 2019 року організував міжнародну конференцію, на якій було оприлюднено економічну частину «Угоди століття».

Ну і крім того, Бахрейн — маленька, беззахисна у військовому плані країна, що покладається в питаннях безпеки на свого «старшого сусіда» Саудівську Аравію і на військові бази США на своїй території. Тому їхня зовнішньополітична позиція не може йти всупереч інтересам цих двох держав-покровителів. Тим не менш, піти на повноцінне встановлення дипломатичних відносин з Ізраїлем Бахрейн поки не може через негативну громадську думку. Велика частина населення Бахрейну — мусульмани-шиїти, багато з яких перебувають під впливом Ірану, тоді як правляча королівська родина Аль-Халіфа — мусульмани-сунніти.

Кувейт. У повідомленні МЗС Кувейту йдеться, що «справедливе і всеосяжне врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту можливе лише на основі легітимного міжнародно визнаного рішення з посиланням на вже погоджені документи з урахуванням кордонів станом на 4 червня 1967 року і столиці для палестинців у Східному Єрусалимі». Інакше кажучи, Кувейт, хоч і привітав «зусилля США з врегулювання конфлікту», виступив проти плану, залишаючись вірним «принципу двох держав» і ідеї створення Палестинської держави в кордонах 1967 року і з повноцінною столицею.

Кувейт завжди займав активну про-палестинську позицію, на відміну від сусіднього, повністю підконтрольного Саудівській Аравії Бахрейну. Влітку минулого року, коли Бахрейн організовував конференцію щодо Палестини, парламент Кувейту єдиний з усіх арабських країн формально проголосував за офіційний бойкот заходу. А через деякий час, висловлюючи незгоду з позицією США щодо Палестини, Кувейт призначив туди свого першого в історії посла. Для Кувейту ця позиція не лише відображає симпатію правлячої династії і населення до «палестинської справи», а й бажання зберегти стабільність на Близькому Сході, яка необхідна Кувейту для подальшого розвитку за рахунок експорту нафти та нафтопродуктів.

Катар. У офіційній заяві Катар привітав оприлюднення Штатами свого плану щодо врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту, однак поспішив зазначити, що все це добре «за умови, якщо врегулювання не суперечить існуючим резолюціям і міжнародним домовленостям». Простіше кажучи, Катар підтримав підготовку плану як процес, але не саму суть викладених у ньому пропозицій, що суперечать офіційній позиції Катару з палестинського питання та міжнародним нормам. Як альтернативу плану Трампа Катар пропонує повернутися до Арабської мирної ініціативи 2002 року.

На відміну від Кувейту, Катар займав більш балансувальну і навіть схильну до нейтральної позицію. Однак підтримати план Трампа офіційна Доха ніяк не могла. На сьогодні Катар — один з головних фінансистів Палестинської автономії та сектора Гази, що діє в зв'язці з Туреччиною і часто з Іраном. Ясна річ, що в умовах військової присутності США в Катарі та його тісних зв'язків з адміністрацією Трампа емірат має зберігати видимість нейтралітету. Але на практиці підтримки цього плану від Катару не буде. Примітно, що ще восени минулого року міністр закордонних справ Катару Мохаммед бін Абдель-Рахман аль-Тані відкрито написав у своєму Twitter, що «жодне палестинське врегулювання не може ігнорувати міжнародні резолюції і правила, ми відкидаємо і засуджуємо окупацію палестинських земель».

Росія. На пресконференції в столиці Південного Судану міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров зазначив, що «не бачив» мирного плану Трампа, і звинуватив адміністрацію США у «радикальних рішеннях» різних міжнародних проблем. Він також згадав Арабську мирну ініціативу 2002 року і натякнув, що США мають працювати в тісній зв'язці з арабськими державами і враховувати думку палестинців.

А на брифінгу в МЗС Марія Захарова повторила тезу багатьох арабських держав про відданість традиційній міжнародно-правовій основі щодо ізраїльсько-палестинського питання. Посол РФ у Лівані Олександр Засипкін заявив, що принцип «двох держав» не може бути змінений за жодних обставин. А заступник міністра закордонних справ і спеціальний представник з країн Близького Сходу та Африки Михайло Богданов повідомив, що США не консультувалися з Москвою щодо ізраїльсько-палестинського питання, а також заявив, що Трамп намагається вирішити конфлікт на користь лише Ізраїлю, ігноруючи позицію палестинців.

Росія вирішила зайняти обережно-скептичну позицію щодо ініціатив Вашингтона. З одного боку, прийняти цей план Москва не може, оскільки його було підготовлено без їхньої участі, він є потенційно небезпечним для Близького Сходу і суперечить багаторічній позиції Кремля щодо палестинського питання. З іншого боку, і відкидати план з ходу Росія не має наміру, оскільки їй вигідна подальша дискредитація США в очах палестинців, щоб потім запропонувати свої посередницькі зусилля, маючи добрі стосунки з усіма сторонами.

Китай. У своєму коментарі для преси МЗС КНР зазначило, що залишається відданим «принципу двох держав» і врегулюванню ізраїльсько-палестинського конфлікту на основі тих резолюцій ООН, які вже були ухвалені Радою Безпеки. Пекін зазначив, що будь-яке врегулювання має враховувати думку палестинської сторони.

Це означає, що Китай не підтримує план Трампа. Тут усе просто. Китаю вигідний статус-кво. Збройний конфлікт або інші потрясіння на Близькому Сході, які можуть бути спричинені ініціативою Трампа, погіршать позиції Китаю і стануть загрозою для його торговельно-економічної експансії на цей величезний і перспективний ринок.

Велика Британія. Прем'єр-міністр Борис Джонсон привітав мирний план Трампа і єдиний з європейських лідерів заявив, що підтримує «Угоду століття», закликавши сторони до прямих переговорів.

Позиція Великої Британії прямо пов'язана з її відносинами зі США та Ізраїлем. Ці дві країни є ключовими для Лондона в його спробах компенсувати економічні втрати від Brexit шляхом укладення з ними вигідних торговельних угод. Для цього Британії важливо зберегти тісні добрі зв'язки як з Вашингтоном, так і з Тель-Авівом.

Франція. МЗС Франції у своєму першому коментарі після оприлюднення «Угоди століття» подякувало США за зусилля, спрямовані на досягнення миру в Палестині, і заявило, що «уважно вивчить мирні пропозиції Вашингтона». Втім, уже наступного дня президент Франції Емманюель Макрон висловився конкретніше: «Я вірю в два суверенітети. Для здійснення мирної ініціативи потрібна згода двох сторін. Не можна це зробити за згоди лише однієї сторони».

На тлі слабкішої європейської дипломатії на Близькому Сході Франція намагається взяти штурвал у свої руки. Офіційний Париж хоче відігравати активнішу роль у світових процесах і часто стикається зі США, чиї інтереси не збігаються з європейськими. Франції, як і іншим європейським державам, новий конфлікт на палестинських територіях не потрібен через проблеми з біженцями та й без того погіршувану обстановку у Східному Середземномор'ї через газові суперечки Туреччини, Єгипту, Кіпру та Ізраїлю.

Туреччина. Міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу заявив, що Єрусалим і палестинські землі «не продаються», а план Трампа назвав «мертвонародженим». Заступник голови правлячої «Партії справедливості і розвитку» (AKP) Нуман Куртулмуш у своєму Twitter написав, що «Єрусалим завжди залишатиметься серцем ісламського світу і столицею Палестинської держави». Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, виступаючи на засіданні Ради з національної безпеки Туреччини, закликав до створення Палестинської держави в кордонах 1967 року і зі столицею у Східному Єрусалимі. Його директор з комунікацій Фахреттін Алтун закликав міжнародну спільноту засудити план Трампа.

Позиція Туреччини продиктована регіональними амбіціями Ердогана, що прагне посісти статус одного з лідерів мусульманського світу. Для цього потрібно слідувати трендам і активізувати політику ісламської солідарності в регіоні. Палестинський напрямок — один з найзручніших і найвигідніших. Він дозволяє Туреччині не лише «тримати удар» і піаритися на темі захисту прав арабського населення, а й протидіяти своїм регіональним конкурентам: Єгипту, Ізраїлю і Саудівській Аравії.