«Гра в кальмара»: фантастичний вигадка чи реальне відображення боргової кризи в Південній Кореї?

Новий серіал став топ-1 на Netflix у багатьох країнах, включно з Україною.

Новий серіал «Гра в кальмара» став першим південнокорейським художнім твором, який очолив міжнародний топ стримінгового сервісу Netflix.

Пояснюємо феномен популярності «Гри в кальмара» і те, як на перший погляд фантастичний сюжет тісно переплітається з реальною боргового кризою в Південній Кореї.

Про що серіал

За сюжетом серіалу «Гра в кальмара» групу з 456 людей у вкрай важкому фінансовому становищі, які заборгували величезні суми, запрошують взяти участь у захоплюючому квесті, обіцяючи переможцю багатомільйонний грошовий приз. 

Потрощені життєвими обставинами, ці люди погоджуються і потрапляють на закриту територію — тут починається найстрашніше. 

Кожна, здавалося б, безневинна й дитяча гра перетворюється на змагання на виживання в прямому сенсі — кожен раунд таких ігор, починаючи з самого першого, закінчується масовими розстрілами найменш вдалих гравців. 

Примітно, що смертельну гру можна завершити, якщо більшість підтримає цю ідею, однак найвідчайдушніші через життєві нестатки добровільно продовжують криваву битву в погоні за виграшем.

Творці «Гри в кальмара» показують у гіперболізованому вигляді, як люди в погоні за достатком втрачають порядність і віру в себе справжнього.

Чому серіал відображає реальність Кореї

«Гра в кальмара» буквально влучила у хворе місце Південної Кореї — злидні, величезна заборгованість населення, яке живе в межах замкненої економіки, залежної від зовнішніх надходжень коштів. Це просто викликає шалену конкуренцію робочої сили.

Закредитованість домогосподарств Південної Кореї наразі дорівнює близько 105% ВВП. Такого рівня немає ніде більше в Азії. І це лише статистика за офіційними кредитами, яка не враховує тіньові позики.

Заборгованість населення йде рука об руку з різко зростаючим розривом у доходах, який посилюється зростанням безробіття серед молоді та зростанням цін на нерухомість у великих містах, недоступну для більшості звичайних робітників.

Як показує «Гра в кальмара», раптовий надлишок витрат, невдала інвестиція або просто невезіння можуть змусити людей звернутися до кредиторів із високим рівнем ризику та відсотків лише для того, щоб зводити кінці з кінцями протягом найближчих кількох днів.

Лі Ин Чхол
виконавчий директор аналітичного центру Real Good Economic

Загальна сума боргу звичайних південнокорейців перевищує ВВП на 5%. В індивідуальному плані це означає, що навіть якщо ви відкладаєте кожну копійку, зароблену протягом цілого року, ви все одно не зможете погасити свій борг. А кількість людей із боргами зростає експоненційно.

У відповідь Комісія з фінансових послуг і Служба фінансового нагляду країни нещодавно ухвалили рішення не допускати затягування боргів більшою кількістю південнокорейців, запровадивши для банків обмеження на кількість позик.

The Guardian наводить як приклад відчайдушне становище колишнього програміста Чоя Юн Су — він один із великої та постійно зростаючої кількості звичайних південнокорейців, які задихаються від боргів у країні, де взяти позику так само просто, як купити чашку кави.

«Мені здається, що інші люди вважають мене невдахою, тому я виходжу (з крихітної кімнати хостелу, в якій живуть 30 людей) лише вночі, щоб покурити і спостерігати за безпритульними котами», — каже Чой.

Усе, що зміг знайти Чой в умовах жорсткої конкуренції — підробіток кур'єром на неповний робочий день в іншій частині країни.

Як і багато з 456 вигаданих учасників Squid Game, яких запрошують пограти в корейські дитячі ігри та ризикнути життям заради багатомільйонного призу, Чой занурився в борги з лякаючою швидкістю.

Усього два роки тому він працював ІТ-інженером у фірмі в Пангіо — це як Силіконова долина Південної Кореї. Роки надурочних змін і недосипання підірвали його здоров'я. 

Після довгих обговорень і року, витраченого на планування та заощадження, він і його дружина вирішили відкрити паб у своєму рідному місті Інчхон.

Вони пошкодували про це рішення, попри свої скромні амбіції. «Ми не сподівалися стати мільйонерами», — каже він. «Ми були б задоволені заробітком таким самим, як раніше на роботі. Усе, чого я справді хотів, це більше спати… навіть додаткову годину на день».

Після обнадійливого старту їхній бізнес став жертвою пандемії коронавірусу. Після того, як барам і ресторанам наказали зачинятися вже о дев'ятій вечора, щоб запобігти поширенню вірусу, кількість відвідувачів значно скоротилася, а потім і зовсім зійшла нанівець.

«Іноді у нас не було жодного клієнта», — каже Чой. «Ми вдвох грали голосну музику, щоб підбадьорити себе, хоча знали, що це призведе до вищих рахунків за електроенергію. Але ми не могли її вимкнути».

Після несплати орендної плати протягом чотирьох місяців подружжя зрозуміло, що випробовує терпіння власника житла, і звернулося по допомогу. Отримати банківський кредит виявилося напрочуд легко, але вони були шоковані, дізнавшись, що щоденна відсоткова ставка становить 4%.

Протягом кількох місяців вони взяли позики в усіх п'яти великих південнокорейських банках, використовуючи свій будинок як заставу. Неминуче їм доводилося позичати більше, щоб погасити наявні позики, приєднуючись до довгих черг проблемних власників бізнесу, які прагнуть отримати готівку від комерційних кредиторів під відсотки понад 17%.

У відчайдушній спробі вирватися з їхньої спіралі вниз дружина Чоя знайшла роботу в ресторані в іншій частині країни, а пара попросила його батьків доглядати за їхніми двома маленькими дітьми.

Чой каже, що багато чув про серіал «Гра в кальмара», але не може його подивитися.

«За перегляд потрібно платити, і я не знаю нікого, хто дозволив би мені використовувати свій обліковий запис Netflix», — каже він. «До того ж, навіщо мені дивитися на купу людей з величезними боргами? Я можу просто подивитися в дзеркало».