«Хлопець, який виконував прохання». Історія «Ірландця» Френка Ширана, найманого вбивці, про якого зняв фільм Мартін Скорсезе

Без спойлерів! Точніше, які можуть бути спойлери, якщо фільм заснований на реальних подіях?

27 листопада на стримінговому сервісі Netflix відбулася прем'єра фільму «Ірландець», нової картини режисера Мартина Скорсезе. Фільм триває три з половиною години і розповідає про життя мафії та профспілок, тісно пов'язане в Америці 60-х і 70-х років. Значна частина подій фільму відбувається в Детройті — сьогодні місті-синоніму «депресивності», але тоді — одному з найшвидше розвинених міст США. Головні ролі у картині зіграли Роберт Де Ніро, Аль Пачино та Джо Пеші. 

Фільм заснований на реальних подіях, а сценарій базується на книзі письменника Чарльза Брандта «Я чув, ти фарбуєш будинки», опублікованій у 2004 році. Чарльз Брандт брав інтерв'ю у Френка Ширана протягом 5 років, в одному з яких, незадовго до смерті, «Ірландець» зізнався йому у вбивстві Джиммі Хоффи — легендарного американського лідера профспілки, таємниче зниклого наприкінці липня 1975 року. Родина Джиммі Хоффи благала Ширана розповісти, що сталося з Хоффою протягом десятиліть, обіцяючи зберегти відповідь у таємниці, але відповідь Ширана завжди була одна: порада звернутися до його адвоката. Френк Ширан зробив «передсмертне зізнання» після того, як священник відпустив йому гріхи і дав дозвіл на поховання на католицькому цвинтарі.

У нового фільму Скорсезе чимало відмінних рис. По-перше, фільм режисера повністю профінансував онлайн-кінотеатр Netflix, вклавши у виробництво 175 мільйонів доларів — голлівудські кіностудії відмовилися вкладати гроші в новий задум Скорсезе, сумніваючись у тому, що інвестиції окупляться. По-друге, оскільки сценарій охоплював різні періоди часу, фільм знімали з використанням комп'ютерних технологій, придатних для омолодження героїв на екрані. Наскільки вдалося омолодити 76-річного Де Ніро — судіть самі. По-третє, і нехтувати цим не варто, фільм виходить на тлі широкої культурної дискусії, розгорнутої за ініціативи самого Скорсезе: «що можна вважати сьогодні хорошим фільмом?». В одному з інтерв'ю режисер назвав картини Marvel «настільки далекими від кіно, як Земля від Альфа-Центавра», після чого Голлівуд розділився надвоє. Згодом Скорсезе опублікував авторську колонку в The New York Times, в якій аргументував свою позицію: він написав, що в подібних фільмах, створюваних для швидкого споживання, відсутня «естетика кіномистецтва». І по-четверте, вперше за довгий час Мартін Скорсезе зняв фільм без Леонардо Ді Капріо. 

«Ірландець — це епітафія режисеру, жанру, стилю, акторам і персонажам «мафіозного» кіно 90-х. Це останнє, що можна було зняти на цю тему, з цими хлопцями, про ті дні», — вважає продюсер Володимир Петров. 

Попри тривалість, режисер радить дивитися фільм за один присід. «Суть цього фільму — у накопиченні деталей. Наприкінці виникає кумулятивний ефект, який ви зможете відчути, лише якщо подивитеся фільм від початку до кінця за один присід», — пояснює Мартін Скорсезе.

Редакція TK Media подивилася фільм «Ірландець», прочитала книгу «Я чув, ти фарбуєш стіну», і переказує історію життя Френка Ширана та вбивства профспілкового лідера Джиммі Хоффи, навколо яких побудований твір. 

Від водія вантажівки до одного з найнебезпечніших злочинців США. Хто такий Френк Ширан? 

У 1980-х Рудольф Джуліані, сьогодні відомий українському читачеві як «особистий адвокат Дональда Трампа», а на той момент федеральний прокурор штату Нью-Йорк, називав Френка Ширана одним із двох найнебезпечніших злочинців США, які не були італійцями, у списку з 50 осіб. Життєвий шлях Френка Ширана почався у 1920 році в родині ірландських католиків. Батько Ширана був ірландцем, а мати — шведкою. Френк виховувався в родині суворих звичаїв. Батько Френка професійно займався боксом, і його захоплення стало частиною виховання сина: за кожну провину батько кидав Френку боксерські рукавиці і виходив з ним на спарринг. Втім, назвати це спаррінгом було важко: за встановленими правилами Френк не мав права відповідати батькові, зате батько міг відриватися повністю, як казав Ширан, б'ючи і хуком, і апперкотом як покарання за провини.

«Виховання» закінчилося у 17-річному віці, коли Ширан почав розуміти, що має чималу силу. Того дня його викликав директор школи, щоб відчитати за провину, і щойно Френк зайшов до кабінету, той відвісив йому потиличника. У відповідь Ширан одним ударом зламав директорові щелепу. Після того як Френк прийшов додому, розгніваний батько знову кинув йому боксерські рукавиці. Френк заявив, що з нього досить — більше він не надівав рукавиці батька.

Перепробувавши різні підробітки, у віці 21 року, в 1941 році, Френк відправився добровольцем на війну, де пробув аж до демобілізації в 1945 році. На війні Френк Ширан провів 411 «бойових днів» при нормі в 80 і вирізнявся особливою холоднокровністю стосовно ворога. Генерал Паттон називав дивізію, у якій воював Френк Ширан, «дивізією убивць», через кількість проведених каральних операцій. Чарльз Брандт, автор книги «Я чув, ти фарбуєш будинки», стверджує, що спогади про війну з Френка було витягнути важче, ніж визнання у вбивстві Джиммі Хоффи. 

«Тоді я навчився не зближатися з усіма підряд. Тільки потоваришуєш, а людина гине. Який-небудь 19-річний хлопчисько прибуває з поповненням, і, дивишся, його вже немає. Це дуже діє на психіку. Ми з Діґсі дружили, і ось він загинув. І що тепер? Завести ще одного друга, щоб тут же його втратити?», — згадував Ширан у розмовах з Чарльзом Брандтом.

Після повернення з війни Френк пробує багато робіт, але ніде не затримується. Паралельно його мучить посттравматичний синдром і спогади про скоєні справи в Європі. Мати Френка докладає зусиль і підключає зв'язки, щоб Ширана взяли працювати в поліцію. Але в долі на нього інші плани: Ширан не стає копом.

Тоді ж Френк одружується з ірландкою Мері Леді, вони знайомляться на боксерському поєдинку Френка з кенгуру (один з підробітків Ширана). У шлюбі у них народжуються троє дочок. У другому шлюбі у Френка народилася дочка Конні. Загалом у Ширана було четверо дочок від двох шлюбів. 

Незабаром Ширан влаштовується на роботу водієм фури, що доставляла м'ясо в ресторани. Френк працює в компанії понад 10 років і має додатковий заробіток. По-перше, він підкрадає продукцію у своєї компанії і продає її тим самим клієнтам за нижчою ціною. По-друге, він працює колектором і допомагає повертати проблемні борги лихварям, наприклад «Худій Бритві» — власнику одного із закладів, куди Ширан збуває продукцію. Та ось одного разу Ширан перегинає палицю і збуває наліво всю продукцію. Після прибуття на склад і зняття пломби з фургона виявляється порожнє авто. Ширану висувають звинувачення у крадіжці, але доказів проти нього немає. Слідство хоче, щоб він видав спільників, але той відмовляється, водночас попереджаючи свідків, щоб ніхто не давав проти нього свідчень. Зрештою суд закриває справу через відсутність доказів. «Худа Бритва» веде Ширана відсвяткувати в ресторан, де знайомить з Расселом Буффаліно. Виявляється, вони вже зустрічалися раніше: Рассел Буффаліно, італієць похилого віку, колись допоміг Ширану полагодити вантажівку, коли та заглухла на дорозі, і пішов, не представившись.

Рассел Буффаліно — глава родини Буффаліно, один із найвпливовіших босів мафії, до думки якого прислуховуються всі мафіозні боси США. Вплив Рассела Буффаліно був настільки великим, що, за однією з версій, що розглядалася в Сенаті, ЦРУ могло користуватися послугами Буффаліно під час підготовки замаху на Фіделя Кастро. 

Попри провал справи в суді, стосунки в компанії зіпсовані, і керівництво просить Ширана написати заяву про звільнення (офіційних причин для звільнення не було). Ширан згоден, якщо йому заплатять 25 000 доларів. Френк продовжує працювати на компанію, але керівництво найняло приватного детектива, щоб стежити за ним. Зрештою на крадіжці ловлять одного зі спільників Ширана. Він погоджується звільнитися, якщо справу колеги не передадуть до суду.

Згодом Рассел Буффаліно знаходить Ширана і каже, що той вчинив правильно, не давши упекти хлопця за ґрати. Із часом Рассел зближується з Френком, вони навіть починають дружити родинами. Серед спільного в них — спогади про Сицилію: Рассел народився в Катанії, а Ширан там воював. Крім того, за час війни Френк вивчив італійську. 

Френк починає проводити час із Расселом і виконувати для нього різні доручення. Під дорученнями зазвичай малося на увазі «відправити когось до Австралії». Ширан не брав з Рассела грошей, але знав, що якщо він допомагає родині Буффаліно, то в разі потреби йому також допоможуть. Так і траплялося: Рассел Буффаліно неодноразово заступався за Френка перед «старшими товаришами», коли той був на волосині. Одного разу Ширан прийняв замовлення на підпал пральні, частку в якій мав близький друг Рассела — Бруно Анджело. Втім, Ширан про це не знав. Френка помічають біля пральні і запрошують на аудієнцію до Анджело і Рассела. Зрозумівши, у що він вляпався, у Ширана не лишилося іншого виходу, окрім як убити «Шептуна» — прізвисько замовника підпалу, який ввів Ширана в оману. 

Загалом на рахунку Ширана було близько 30 убивств. Згодом Рассел Буффаліно знайомить Френка з Джиммі Хоффою — лідером профспілки далекобійників. Першими словами Джиммі, за словами Ширана, були: «Я чув, ти фарбуєш стіни?» (я чув, ти вбиваєш людей). Ширан відповів: «Я і столярною справою можу» (збити труну, позбутися тіла). Джиммі Хоффа дуже зблизився з Шираном, навіть зробивши його головою одного з осередків профспілки. На той момент Хоффа не знав, що одним із доручень Ширана стане він сам.

Рассел Буффаліно помер у глибокій старості в 1994 році в будинку для людей похилого віку у віці 90 років. Як казав Френк Ширан, з усіх босів мафії, з якими йому доводилося спілкуватися, Рассел Буффаліно найбільше був схожий на образ, створений Марлоном Брандо у «Хрещеному батькові».

Френк Ширан помер у 2003 році в одному з будинків для людей похилого віку у Філадельфії від раку. 

Джиммі Хоффа. Лідер профспілки, кумир мільйонів, партнер мафії 

Джиммі Хоффа — один із найсуперечливіших персонажів американської політики 20 століття. Він є легендарним лідером профспілок і борцем за права робітників, водночас Хоффа запам'ятався в історії звинуваченнями у зв'язках з мафією та корупції. З 1955 по 1965 рік рівень популярності Джиммі Хоффи мало чим поступався Елвісу Преслі, а з 1965 по 1975 рік він цілком міг змагатися навіть із «Бітлз».

Свою кар'єру Хоффа почав зі вступу до детройтського відділення профспілки водіїв-далекобійників, згодом перетворивши цю організацію на один із найбільших рухів в Америці. Він значно розширив географію профспілки, збільшуючи кількість осередків у штатах, а своїми переговорними здібностями домагався кращих умов для працівників, які були членами профспілки, чим лише збільшував кількість членів. 

Однак кількість звинувачень у корупції зростає, більше того — починають поповзти чутки,ніби під прикриттям профспілки далекобійників мафія займається організацією наркотрафіку; у 1957 році Сенат створює комітет для розслідування діяльності профспілок. Його очолює Роберт Кеннеді, молодший брат майбутнього президента Джона Кеннеді. Протистояння між Джиммі Хоффою та Боббі Кеннеді триватиме понад 10 років, але цього разу Хоффі пощастить уникнути в'язниці.

За ґрати піде президент профспілки Дейв Бейк. Дейв Бейк понад 140 разів скаже під присягою, що відмовляється давати свідчення, користуючись п'ятою поправкою, однак суд визнає його винним у рекеті та розтраті профспілкових коштів. Це стає можливістю для Хоффи посісти його посаду.

У 1960 році Джон Кеннеді стає президентом США. Невдовзі він призначає Генеральним прокурором свого брата Роберта. Роберт Кеннеді має намір відігратися і робить своєю метою Джиммі Хоффу. Генпрокурор створює спеціальний відділ, що розслідує діяльність профспілки і особисто Хоффи. 

У листопаді 1963 року Лі Гарві Освальд убиває Джона Кеннеді. Джиммі Хоффа не приховує радості. Поки вся Америка в жалобі приспускає прапори, Джиммі Хоффа велить підняти прапор. Більше того, Хоффа навіть звільняє робітника, який наважився його спустити.

Втім, кримінальні справи проти Хоффи набувають логічного завершення. У 1964 році суд виніс обвинувальний вирок, призначивши Хоффі покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Свій строк він почав відбувати лише в 1967 році, коли програв апеляцію, і відсидів не повністю: Хоффу помилував Річард Ніксон. Утім, з однією умовою: заборона на обіймання будь-яких посад у профспілці протягом строку, встановленого вироком суду.

Після помилування Хоффи профспілка почала підтримувати Річарда Ніксона. Хоффа не був задоволений забороною і намагався її оскаржити, подавши до суду на Білий дім, але програв. Крім того, як стверджують журналісти, Хоффа зіткнувся з іншою перешкодою: йому більше не були раді в профспілці. Керівництво профспілки і представники злочинного світу були задоволені існуючим порядком речей. Вони не хотіли нових потрясінь. І вони точно не хотіли бачити в керівництві профспілки Джиммі Хоффу.

Хоффа повертається до Детройта, туди, де все для нього починалося, щоб розпочати участь у житті профспілки заново. 

Таємниче зникнення. Хто вбив Джиммі Хоффу? 

30 липня 1975 року він зникає за загадкових обставин. Востаннє його бачать на парковці одного із закладів у передмісті Детройта Блумфілд-Тауншип. Хоффа телефонує дружині і каже, що його кинули. За словами дружини, він нервує. Більше вона його не бачила. Автомобіль Хоффи знайшли незачиненим на парковці. У 1982 році Хоффу офіційно визнали мертвим. 

Один з очевидців заявив, що бачив Хоффу на задньому сидінні бордового «Меркурі», який покидав парковку, а з ним ще одного пасажира. Власник авто заявив, що позичив машину того дня Чакі О’Брайену, який вважав Хоффу своїм прийомним сином. Останній не заперечував, що був того дня за кермом «Меркурі», але Хоффу, стверджує він, не бачив. Собака, що нюхала одяг Хоффи, заявила, що відчуває його запах на задньому сидінні та в багажнику. На спинці сидіння виявили волосину. Однак О’Брайен твердив, що не має жодного стосунку до зникнення Хоффи. ДНК-аналіз, зроблений у 2001 році, підтвердив, що волосина дійсно належала Джиммі Хоффі.

У вбивстві Джиммі Хоффи Френк Ширан зізнався Чарльзу Брандту, письменнику, що писав про нього книгу, незадовго до своєї смерті. Джиммі Хоффа вважав Френка Ширана членом своєї родини і беззастережно довіряв йому в той період, коли не довіряв нікому. Син Джиммі Хоффи, Джеймс, коментуючи версію про автомобіль Чакі О’Брайена, сказав, що батько сів би туди лише з Френком Шираном. За словами Ширана, він відвіз Хоффу до одного з будинків на околиці Детройта і вбив двома пострілами в потилицю. Втім, правоохоронці не вірять у цю версію. Справа про зникнення Джиммі Хоффи досі залишається нерозкритою.

Френк Ширан помер у 2003 році в одному з будинків для людей похилого віку у Філадельфії від раку. Його зізнання було зафіксоване на відео.

Де дивитися фільм «Ірландець»?

Подивитися фільм можна на сайті онлайн-кінотеатру Netflix. Фільм доступний російською мовою.