Комік Віктор Розовий: справжній патріотизм в любові до країни

Він також вважає президента України Володимира Зеленського патріотом.

У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» український комік, учасник проєкту на телеканалі 1+1 «Ігри приколів» Віктор Розовий розповів про ставлення до КВН, ЛГБТ, СРСР та президента Зеленського.

Як ти ставишся до ЛГБТ-активізму? Чи мають люди право укладати одностатеві шлюби в Україні?

Мають. Та мені взагалі все одно. Мене це не хвилює. Нехай укладають, нехай на паради ходять. Абсолютно все одно.

Ти казав, що ліві зараз захищають нібито ЛГБТ-рухи оці всі. Що ти мав на увазі?

Це як лакмусовий папірець лівого руху. Бо якщо його немає, то це не ліві.

А чому так?

Ну свобода меншин, свобода просто людей.

Що поганого в цьому?

Нічого поганого. В ЛГБТ взагалі нічого поганого.

Ні, я маю на увазі в лівих рухах, які політизують фактично цю тему. Тому що ЛГБТ, воно ж може, в принципі, це ж тема фізіології, наскільки я розумію. Правильно? І вона може існувати у відриві від політики. Як і будь-що.

Твоя, скажімо, гетеросексуальна ідентичність вона ж може існувати у відриві від політики. Тобі ж не обов’язково казати, що «я трахаю свою жінку, тому що я виборець Порошенка».

Мені здається, проблема лівих от зараз, взагалі лівих, якщо взяти оце всесвітнє узагальнення лівих, це проблема в тому, що вони в правовому суспільстві намагаються просто якомога більше щаблів зайняти в правій ієрархії.

Тобто в якомусь капіталістичному суспільстві вони намагаються не змінити капіталістичне суспільство, а просто своїх якихось людей проштовхнути якомога вище по цих щаблях ієрархії. От гендер-гепи, наприклад. От зараз нівелюються гендер-гепи.

Це погано чи добре?

Я думаю, що це не те щоб погано, це не те щоб не потрібно. Принаймні зараз в українських реаліях. Ми взагалі існуємо в такій парадигмі. От я, наприклад, плюс-мінус розбираюся в політиці. Я знаю, хто такі ліві, я знаю, хто такі праві, я знаю, в чому полягає консерватизм, лібералізм, які основні принципи соціалізму. Я навіть можу назвати основних ідеологів анархо-корпоративізму і анархо-синдикалізму.

І йдучи на вибори, з чим я стикаюся? З блоком Петра Порошенка, з блоком Юлії Тимошенко, Радикальна партія Олега Ляшка, Голос і Свобода. Хто, хто це? Слуга народу. Що це? В якій ми взагалі політичній парадигмі живемо? Це такий абсурд. Тобто як партії можуть називатися просто гарним іменем. Я йду, я хочу голосувати за християнсько-демократів, наприклад. Де? Соціал-лібералів дайте мені.

Ну у нас християнсько-демократи — це Порошенко, напевно.

Ну незрозуміло. Як я маю про це здогадатися? Навіть якщо подивитися на Європарламент, там все зрозуміло. Є соціалісти, ліві, соціал-ліберали, консерватори — все зрозуміло. Ми живемо не в політичній парадигмі, ми зараз скоріше живемо в геополітичній такій парадигмі, навіть у геополітичній невизначеності.

Ми живемо на стику, перетині двох світів: Європейського Союзу і рашки. Тобто між сильних геополітичних гравців. І ми ще не визначили, куди ми йдемо. Чи ми європейці, частина європейської спільноти, чи ми все ж таки йдемо до оцих ностальгуючих дідів і бабів, які там хочуть хліб по три копійки. Хто ми? Я читав передвиборчу програму Свободи, тобто Свобода — це не праві, як би нам хотілося.

Ні, це ліва партія фактично. Це так само, як думати, що, я зараз не порівнюю Свободу з націонал-соціалістами, але націонал-соціалісти в Німеччині — це була ліва партія, класична фактично.

Там просто у Свободи є пункт, тобто «я — український націоналіст» можна сказати, і от у Свободи є пункт про забезпечення діяльності профспілок і права на страйки. Тобто Карл Маркс би підійшов, потис би руку Тягнибоку і поцілував би просто в губи. Ми живемо в геополітичній невизначеності. І ця геополітична невизначеність, що присутня в нашій країні, коли типу незрозуміло взагалі, хто у нас ліві, хто у нас праві, що взагалі відбувається в країні, ми усуваємо гендер-гепи.

Ну у нас цих гепів практично немає. Точніше як, у нас не знають про їхнє існування. Тобто у нас є чоловік, жінка і все. У нас ця проблема не артикулюється. І я взагалі, якщо чесно, не бачу цієї проблеми. Просто не дозріли. В середньовіччі або мезозої обговорювати прошивку дванадцятого айфону.

Я про це і кажу. Ліві зовсім не займаються проблемами лівих. Не тим, чим вони мають займатися. Тобто в кінцевому результаті вся сутність лівих має полягати у відмиранні держави. У переході від вертикалі до горизонталі. А у нас ліві займаються тим, щоб у вертикалі просто на вищих щаблях бути. Ну як у нас ліві, у всьому світі зараз ліві цим займаються.

Ну це якщо брати комунізм. Тому що соціалізм відмирання держави не передбачає.

Ну в кінцевому результаті.

Ну якщо його розглядати як сходинку. Знову ж таки, це радянський концепт, який запропонував, до речі, Ленін, що соціалізм — це перехідна сходинка до комунізму.

Але все одно перехід від вертикалі до горизонталі. В будь-якому випадку.

Так, але ліквідації держави — ні. Соціалістична мала бути держава, а комунізм мав бути, як, не знаю, як царство небесне.

Я не хочу порівнювати совок взагалі з соціалізмом, тобто там взагалі нічого соціалістичного не було, абсолютно нічого.

У нас соціалізм мав один вигляд...

Це був тоталітаризм.

Тоталітаризм, абсолютно так. Під соціалістичними гаслами.

Це був той самий російський імперіалізм, просто з невігласами у владі, от і все. От мені просто цікаво, як комуністи це собі пояснюють, коли комунізм мав вести до відмирання держави, а цей Сталін сказав, що прийдемо до комунізму не через послаблення влади, а через її максимальну узурпацію. І всі комуністи такі «ну да».

І зараз навіть комуністи, які живуть, вони все одно міркують рамками сильної держави, сильної руки. Тобто ще одна абсурдність. А ця абсурдність, напевно, пов’язана з тим, що вони навіть якогось умовного Маркса не читали.

А нащо.

Ну так. Є радянський совок.

Головне — це тяглість. Бабуся була жовтенятком.

Так. Напевне, це просто ностальгія за молодістю оцього старшого покоління. Вони були молоді, вони були сильні, вони були красиві, вони кохали, і це якась така ностальгія за тими часами. Все одно, скільки там, 75 геноцидів відбувалося в Радянському Союзі, всі одно, зато хліб по три копійки.

Я думаю, що тут, напевно, Фройд радше працює. Я думаю, що в будь-якому разі і на хліб по три копійки всім начхати в принципі, і на ковбасу по два двадцять. Це Фройд. Хтось хоче смоктати *** як 50 років тому, а хтось хоче, щоб він стояв як ніколи. Можливо, так. Ти ж згоден, що частково це може бути таке?

Не знаю, можливо, це якась озлобленість на нове, юне, стильне, гарне покоління.

А це ж також Фройд.

Можливо.

Наскільки важлива політкоректність? Наскільки важливо підбирати слова?

Неважливо взагалі. Абсолютно неважлива політкоректність. Я проти політкоректності. В будь-якому випадку, будь-яка цензура не має права на існування. Це ж ярлики всі. А ярлики з’являються через брак аргументів. Коли в тебе немає аргументів, то от я тебе назву сексистом. Ти сексист. І ти можеш це все зруйнувати однією фразою. Ні.

Ну це сексист, це не образливо. А якщо ти скажеш на мене, скажімо, «хохол», то я можу і в**ати. От мені це образливо.

Отут так.

Ну добре. Тоді в рамках якогось певного соціуму.

Це ж просто образа. Але мова політкоректності — це коли людей маркують. Ось не можна так говорити, бо це сексизм, ти токсичний, ти абʼюзер.

Давай канселимо тебе.

Що таке?

Ну, cancel culture, культура скасування. Коли людину скасовують скрізь. Типу розривають з нею всі соціальні зв’язки. Як на мене, це називається «б**ть є**чий комсомольський бойкот». От коли ти щось робив неправильно в школі, то тобі там на раді дружини, от я комсомольцем не був, був піонером, от там оголошувався бойкот.

І от це те, що відбувається в рамках цієї cancel culture. У нас, до речі, наші пасіонарії, активісти постійно це використовують, які називають себе правими, хоча насправді ліві.

Та немає в Україні правих. Мені здається, що немає.

А що сказати про Азов, про Білецького?

Це збіг історичних обставин. Це наслідки пострадянського, посттоталітарного суспільства. От при всій повазі, але вони не праві, не праві. Немає в Україні ідеї про імперію. Ну хто підтримує, от, завоювання Кубані, наприклад? Хто це підтримає? Та ніхто. Український націоналізм завжди будувався на ідеї національно-визвольної боротьби.

Тобто ми не русофоби, у нас немає русофобів. У нас є антиімперіалізм, антитоталітаризм. І прагнення до свободи. Що ортогонально суперечить ідеалам рашки, тобто авторитаризму. Постійні ідеї про розширення меж держави, якогось такого мілітаризму, культу особи. Ми просто йдемо в ортогональ цьому і все. Це називають словом русофобство, але це не русофобство.

Ні, ну якби хтось інший пригнічував, ці ж поляки, їх же множили на нуль у Львові.

У якому там вісімнадцятому році? Українська галицька армія. Тим не менш, цвинтар орлят, загиблим воїнам Антанти, поставили ще й пам’ятник загиблим з боку Української галицької армії, і Квасьневський, якщо не помиляюся, і Ющенко підписав пакт про дружбу України з Польщею. Тобто на могилах людей. Знаєш, це як через кілька років на могилах українських військових і сепаратистів хтось підпише теж якийсь пакт про дружбу. Історія має такий собі, оцей плин часу.

Нещодавно я мав тут у гостях пані Фаріон. І вона мене абсолютно фундаментально, науково та фахово переконувала, що слово «жид» — це нормально. Що нормально вживати щодо євреїв слово «жид». І мовляв, це так пишеться, це пишеться в усіх мовах, це навіть у Біблії є. На поляків, мовляв, вони чомусь не ображаються. І Шевченка так, до якого вона апелювала безкінечно. І я до речі ж кажу, я змінив свою думку.

Якщо це Андре Жід, можна?

Я не знаю, я не впевнений, що якщо зараз написати його прізвище, то тебе не забанять у Facebook. Ну там же є відомий мемчик про чувака з прізвищем Гандон, що хтось навіть виграв суд, коли когось назвав гандоном з політиків. Політики подали. А той каже «та це якийсь французький письменник-фантаст Гандон». Ів Гандон там якийсь.

Я серйозно. І виграв суд. Чи мусимо ми називати, казати «роми» на людей, яких називають циганами або звикли називати циганами, або казати «євреї» на людей, яких подекуди називають жидами?

Ану ще раз питання.

Я намагаюся його політкоректно сформулювати, тому що я ведучий. Давай, друга спроба. Є різні назви різних етнічних груп в Україні. Скажімо, є євреї, яких у традиції, умовно кажучи, Галичини, я так розумію, на польський зразок називають «жид».

Ромів, слово «роми» з’явилося не так давно, от навіть циганський театр існував, навіть заслужені артисти циганських театрів були, відповідно це цигани. Чи потрібно нам називати їх оцими словами? У своїй країні чи ми мусимо встановлювати правила, кого і як називати? Чи все ж таки дослухатися: давайте краще будуть роми, а не цигани.

Знаєш, от у випадку з ромами я не знаю, наскільки їх це переймає. От наскільки вони цим занепокоєні, тим, що їх називають не ромами? Ну ти бачив, ну серйозно, оцим переймаються?

Ні, ну у ромської діаспори є важливіші справи, гендер-геп, знову ж таки.

Ось. Чому циганський барон лише один, а не циганська баронеса. Ну немає ж циганських баронес. Феміністки.

До речі, отам бачили оті будинки із золота побудовані — штурмувати нахрін. А чого немає баронес, дійсно.

Дивно.

Приймається відповідь. Скільки у тебе тату?

Я не рахую.

Але ти дуже завалений.

Так. У якийсь момент у мене був такий період життя.

Ні, я радикально вітаю, я сказав би.

Синя хвороба, правильно? Ти намагаєшся відмовитися від цього?

Ні.

А я намагаюся.

Мене не тягне, але якщо я бачу щось красиве, щось, що відбувається в моєму житті. Ну скажімо, в мене є дитина, якщо в мене буде ще дитина, я обов’язково набʼю її дату народження. Я не знаю навіщо. Ну мені просто хочеться. От у мене є дата народження мого сина, я хочу це мати на своєму тілі. Ти казав, що ти не можеш зупинитися.

Так. Просто колись рік, кожен день, з дня в день ходив обмотаний. Щось у мене боліло. Коли б’єш татуювання, в тебе постійно піднімається температура. І якось воно взагалі не айс.

І ти хочеш відмовитися?

Вже відмовився. А основа в чому полягає, що мене постійно татуювальники кличуть: «пішли я тебе вколю, пішли ескіз зробимо». До речі, як правильно: ескіз чи ескіз?

Ескіз.

Я перепрошую за моє невігластво.

Я за Маркузе пробачаю все.

До речі, от зараз читаю «Ерос і цивілізацію». Дев’яту главу дочитую. Про естетичний вимір.

Повертаючись до тату.

Так, трошки відійшли в інший бік. Намагаюся збитися, не рахую. У мене були от тут татуювання, і я їх забив. Вони були добре виконані, але просто колись у мене була така штука, що я просто шукав ескізи в інтернеті і набивав їх собі.

Тобто вони такі були, попсові.

Так, це калька. Просто знайдені в інтернеті.

А що там було? Вовк?

Ні, батискаф чи як він там називається. Оцей для водолазів.

Водолазний костюм.

Саме оцей, шолом. Був на дні океану зображений. Потім ще щось там було в мене зображено. Я позабивав там.

Усі твої тату щось значать чи є просто.

Ні.

Просто в мене всі тату щось значать.

Коли ти рік собі б’єш щось, то ти не маєш часу вкладати в це якийсь сакральний сенс.

Що таке справжній патріотизм?

Ось так ми плавно перейшли. Патріотизм. Справжній патріотизм. В любові. В любові до країни. Банально відповім.

Я не впевнений, що це не найкраща відповідь з тих, що чув. Тому що всі починають таке пафосне. А можна ж буквально перекласти і все. Семантика слів, вона ж для чогось існує.

Любов до країни. Я люблю свою країну. У мене взагалі немає ніякого комплексу меншовартості. Я пишаюся тим, що я українець. От дуже сильно пишаюся. Я не пишаюся тим, що от там держава, влада, що ми можемо всіх захопити, що у нас армія. Я пишаюся своїм народом, я люблю свій народ. Дуже сильно люблю свій народ.

Мені дуже подобаються українці в протестному плані, в плані волевиявлення. Якщо щось не подобається, все: пікети, страйки, право на страйки. Все, майдан, всі на майдан.

А Майдан взагалі — це ж лівий формат, напевно? Чи це якась чиста форма волевиявлення людського? Ближче до анархії.

В будь-якому випадку якісь маніпуляції згодом пішли. Я просто читав книжку з психологічного впливу. Там от як можна зібрати якийсь мітинг, як його розігнати. От у Львові були схожі ситуації. У нас же є такий магазин один, Епіцентр. Ось, і там була мулька, що його тримають регіонали.

Гереги, так.

Ну я там не досліджував це питання.

А зараз дуже великі патріоти, до речі. Вони ж титульний спонсор збірної України з футболу.

От. І був такий тоді прийом, що зібралися люди. І пішли люди, здається, до головного відділення міліції чи до відділення СБУ у Львові. Тоді була ніч, коли всі тоді ще міліцейські райвідділи порозносили. Але тоді в один момент всім сказали «давайте, їдемо в Епіцентр», тому що регіонали тримають. І ця вся маса радикально налаштована пішла.

Хтось пішки пішов, хтось сів на маршрутку, викликав таксі, і все це розсмокталося. От як можна маніпулювати в таких випадках. А щодо Майдану, я вважаю, що це в будь-якому випадку дуже сильно позитивний досвід для України, в якому десь зародилася, ще дужче згуртувалася нація.

Ага. Тобто все одно це радше було в правовому контексті. Тому наш Майдан, я думаю, от чому він Москву так і засмутив і перелякав, тому що він був яскраво виражено націоналістичним.

Український націоналізм — це все ж таки не правий контекст.

Це все одно боротьба проти метрополії, проти імперії, оце все.

Так. Ну це моє, суб’єктивне.

Ні, так я розумію, я з тобою згоден. Чого я спитав: навіть якась чиста форма, не обтяжена конкретною політичною парадигмою, це просто прагнення свободи, навіть не усвідомленої якоїсь.

Скоріш за все. Я от кажу, український націоналізм, його не можна порівнювати, наприклад… Ну от це те саме, що ірландський націоналізм. Тобто це в будь-якому випадку антиімперська традиція, антиімперські погляди. Боротьба з тоталітаризмом і з якоюсь формою авторитаризму і гноблення людиною людини.

Те, що так сталося історично, що дехто в нашій країні знаходиться там під стягами свастики або там кельтських хрестів, це от історичний збіг обставин. При всій повазі. Ну хлопці, ну не праві ви, не праві.

Чи може патріот України не знати української мови?

Ну… має вивчати.

Ти казав, що твоя мама в побуті розмовляє російською.

Вона старається говорити українською.

Як у Львові це можливо?

Я просто з російськомовної родини.

Ти вчився у російськомовній школі.

Так. При цьому у нас було багато вчителів, які завжди були проукраїнськи налаштовані. І от коли я заходжу в школу і там великий напис «гордість бути львів’янином». Навіть попри те, що це як національна меншина, все одно там є оці патріотичні налаштування. Я завжди позиціонував себе українцем, незважаючи на те, якою мовою я спілкуюся. Але все одно з морально-етичних міркувань я перейшов на українську мову.

Тобто, чи правильно я зрозумів, що справжній український патріот все одно мусить вивчати, знати?

Намагатися принаймні. Справжній український патріот ніколи не має, якщо людина намагається з російської перейти на українську, не має її під**бувати. Це дуже важливо. Тому що оце в дев’ятому колі пекла, коли ти під**буєш за слово, скажімо, «алів’єц». Якщо російськомовний хоче перейти на українську мову і ти його починаєш під**бувати за слова, які він неправильно говорить, то ти от сука паршива.

Як ти вважаєш, Зеленський — патріот?

Я думаю, що так.

Охарактеризуй Зеленського, з огляду на власний досвід спілкування з ним, головні риси.

Коли я з ним спілкувався, це була дуже відкрита, позитивна людина. Без пафосу, без якогось надмірного ставлення, як людина дуже хороша. Наскільки його політична посада змінила, я не готовий про це розмірковувати. Але так, він хороша людина.

Чи правильно він зробив, що пішов у президенти? Ти б радше хотів, щоб він займався тим, чим він займався?

Та ну це його право. Ми залишені самі на себе. Не можна вказувати людині: давай, блін, чувак, займайся тим, чим ти займаєшся, давай, ну не треба тобі цього. Ну якщо він так вирішив, це було його право.

Що він робить не так зараз, на твою думку?

Послаблює в деякому плані вишки проросійському сегменту.

Поясни.

Мені особисто не подобається те, що, наприклад, звідкись раптом повилазили оці, думаю, ми всі це помічаємо. І поверталися, наприклад, артисти, які не мали права повертатися в Україну. Нехай би вони там і сиділи. Мені не подобається оце. Ті люди, які виступали в Криму. Та просто мене це дуже сильно тригерить.

Я, коли навчався в університеті, у Львівській політехніці, щороку від політеху їздив в Алушту. У нас там була база відпочинку, і це був просто рай на землі. Це було дуже охрєнно там. Я не можу описати це. І от те, що це забрали, дуже сильно мене тригерить. Тож зараз я не маю змоги в будь-якому віці поїхати туди.

Мене це дуже сильно тригерить, і я просто ненавиджу людей, які є представниками держави, яка це все зробила, і туди їздять і виступають. Тобто все. Цим людям має бути закритий доступ до нашої країни. Яких би вони поглядів не були. Все. Просто йдіть у п**ду.

Слушна пропозиція.

Це моя особиста думка, я не нав’язую це нікому. Тобто для мене це якийсь от тригер, який провокує мене на якусь агресію. Це погано, але воно в мене є, типу. Тобто я до того дуже негативно ставлюся. Я би заборонив і не те що на три роки, чи на скільки зараз забороняють, на чотири. От і все, їдь нахуй.

Навіть у КВН був прецедент, коли команда з Білорусі не поїхала. З морально-етичних міркувань, так само, напевно, тобто вони сказали, що під якимось іншим приводом, що там щось коронавірус, ще щось, але всі все прекрасно розуміють.

«Ліга сміху» — це хороша історія?

Так, дуже.

Чому? Наскільки це КВН? Ти, в якомусь подкасті я бачив, сказав так жартома, що просто спи**дили КВН і зробили у себе.

Та ні. Я б так не сказав. «Ліга Сміху» — це Ніцше. Всі моральні цінності КВН пішли на історичне звалище.

І Масляков помер.

Масляков помер, так. Тобто от така команда, як наша, навіть не дивлячись на мову, от якби така команда, як наша, була російськомовною, вона б не мала ніколи взагалі жодних можливостей. От жодних. Тобто це настільки прогнила система в КВН, що просто ну…

А ми на фестивалі Ліги сміху виступали в чужих кросівках. Тобто ми були настільки бідними, що у нас навіть не було грошей купити собі кросівки, однакові, типу. І ми просто позичили у наших колег з Тернополя. Там команда така, зараз вона називається «Збірна заробітчан».

У них там є такий концепт. Такий певний. Ніби заробітчани повернулися в Україну і тут для них грають. Тоді вони називалися командою «Ляпас». І ми в них позичили кросівки, щоб виступати на фестивалі. Це взагалі нонсенс і абсурд. У світі КВН такого не може бути.

Які зараз стосунки в тебе з «Кварталом 95»? І з їхніми продакшенами. Ви співпрацюєте?

Там дуже складна система: коли ти там гориш творчістю, тобі представники юридичного відділу дають щось підписати, ти це не перевіряєш, типу підписав і все. Ти просто підписав, бо в тебе в голові зараз виступ, щось п’яте, десяте, ти намагаєшся дожати якісь жарти, бо тобі треба виходити на сцену, а тобі там кажуть контракт підписати, і я типу такий: ну блін, гаразд. А потім виявляється, що навіть твій Instagram належить.

Ти дуже важливу тему зачепив, що треба говорити своєю мовою і що, говорячи в Україні російською мовою, ти все одно використовуєш типу не оригінал, а використовуєш нехай не симулякр, але якусь копію, якусь кальку.

І відповідно ти сам звужуєш собі свідомість та інструментарій для усвідомлення, і тобі набагато важче описати те, що ти бачиш, і зробити якісь висновки і дійти якихось нових висновків. Так?

Так.

Це дуже важливо. У мене тут нещодавно була пані Фаріон, і відкрилася вона для мене геть з іншого боку. З такого незвичного. І вона, зокрема, про це говорила.

Про що саме?

Власне про важливість української мови в Україні, як не банально це звучить, але якраз у тому контексті формування свідомості. Не те що ми мусимо говорити українською для того, щоб говорити так, як говорили наші бабусі чи прабабусі.

Ну це також важливо насправді. Важливо в плані того, що ми ніби відстоюємо своє, але в першу чергу це важливо з тієї точки зору, що кожна мова — це планетарне надбання, абсолютно. І Набоков навіть коли отримав всесвітнє визнання, коли написав «Лоліту», англійською. Тому це дуже важливо.