«Майдан», «Донбас» і «Додому»: 10 головних українських фільмів «десятих» років

Суб'єктивний рейтинг найкращих вітчизняних кінокартин за останнє десятиліття.

В останні роки українське кіно переживає помітне піднесення. Держкіно забезпечує державну підтримку кінематографа, через що сам факт виходу українського кіно на великий екран більше не сприймається як перемога. Якісних робіт з'являється дедалі більше, тому на початку 2020 року розповідаємо про найцікавіші та найважливіші українські картини, які вийшли за останні десять років.   

«Плем'я» (2014) 

Режисер: Мирослав Слабошпицький 

Стрічка Мирослава Слабошпицького розповідає про жорстоку історію кохання в інтернаті для дітей із порушеннями слуху. Вони ж і виконали головні ролі у картині, будучи непрофесійними акторами. 

«Плем'я» було одним із претендентів на представлення від України на номінацію премії «Оскар» у 2015 році, однак поступилося фільму «Поводир». Деякі критики вважають, що якби український комітет висунув на премію «Плем'я», то Україна отримала б свій перший «Оскар» в історії. Зокрема, в цьому переконаний і сам режисер Мирослав Слабошпицький. 

Фільм також отримав безліч світових і європейських нагород. Зокрема, на Каннському кінофестивалі «Плем'я» здобуло три нагороди «Тижня критики» з чотирьох можливих. Завдяки цьому фільм став єдиним, який за 53-річну історію «Тижня критики» отримав таку кількість нагород. На Міланському міжнародному кінофестивалі стрічку визнали найкращим художнім твором 2014 року. Також фільм отримав приз «Сазерленд Трофі» Лондонського кінофестивалю BFI London Film Festival як переможець у номінації оригінального та сильного режисерського дебюту First Feature Competition. 

На сайті Rotten Tomatoes стрічка має рейтинг 88% за підсумками 109 рецензій критиків із середнім балом 7,6. На Metacritic фільм отримав 78 балів зі 100 на основі 27 рецензій, що вважається «загальним схваленням». 

«Радикальний фільм, який нікого не залишить байдужим або не вразить і назавжди залишиться у вашій пам'яті», — пишуть у рецензії іспанського медіа El Mundo. «У фільмі немає музики і слів, але деякі моменти настільки сильні й інтуїтивні, що я досі ловлю себе на тому, що закриваю вуха», — йдеться в тексті автора The New Republic. «Фільм показує, що вам не потрібен діалог для спілкування», — стверджують у The Sun.   

«Майдан» (2014) 

Режисер: Сергій Лозниця 

У картині Лозниці показано хроніку подій Євромайдану. Починається все мирними акціями кінця 2013-го року і закінчується кривавим протистоянням між протестувальниками та міліцією. 

Стрічка отримала Гран-прі Міжнародного фестивалю фільмів про права людини в Нюрнберзі. Також фільм отримав позитивні відгуки та овації залу під час прем'єри на Каннському кінофестивалі.  

«Це напрочуд зворушливо, моторошно і часом дивно красиво», — йдеться в рецензії британської Times. «Лозниця пропонує те, що в наш час є рідкісним і цінним: близьке висвітлення історії в процесі створення, на якій не було наклеєно стрічок «останніх новин» або мережевих логотипів», — пишуть в іншому британському медіа The Observer.

А The Hollywood Reporter стверджує, що «фільм повертається до героїчних, журналістських коренів документального кіно, але при цьому почувається напрочуд сучасним і формально зухвалим».

«Українські шерифи» (2015) 

Режисер: Роман Бондарчук 

Сюжет будується навколо робочих буднів двох мешканців села Стара Збур'ївка (Херсонська область) — 50-річного Віктора Кривобородька та 44-річного Володимира Рудковського. У їхньому селі практично повністю відсутні правоохоронні органи, тому вони вирішили взяти на себе обов'язки стражів порядку.

Картина отримала Спеціальний приз журі за найкращий повнометражний документальний фільм Амстердамського міжнародного документального кінофестивалю. Україна також висунула фільм на премію «Оскар» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою», але він не потрапив до шорт-листа премії. 

«Хоча назва фільму викликає в пам'яті Дикий Захід, насправді сільська хроніка Романа Бондарчука більше нагадує «м'який схід», — пише The Hollywood Reporter.      

«Жива ватра» (2015) 

Режисер: Остап Костюк 

Це історія про життя на карпатській полонині, яку режисер досліджував чотири роки і в якій він актуалізує конфлікт між традиційним і новим. Головні теми картини — природа гір, людська доля, кохання, родина, місце під сонцем. Все це відбувається в голові маленького хлопчика, який, можливо, стане пастухом. 

В українських Карпатах живуть троє чоловіків різних поколінь: 82-річний Іван, який самотньо проводить старість, нещодавно поховав дружину і сам готується до похорону. Тим часом 10-річний Ваня починає життя з чистого аркуша в школі-інтернаті в райцентрі, 39-річний Василь керує тваринницьким господарством і вирощує молодняк овець. Коли прийде весна, всі троє піднімуться в гори слідом за пастуським покликанням, яке дедалі важче продовжувати в сучасному світі. 

Фільм отримав Спеціальну нагороду журі Канадського міжнародного фестивалю документального кіно Hot Docs. А також нагороду за операторську роботу на Salem Film Fest. 

«Гніздо горлиці» (2016)

Режисер: Тарас Ткаченко 

Історія про жінку, яка працює в Італії, повертається додому і стоїть перед важким життєвим вибором.  Йдеться про Дарину, яка живе в італійській родині. Їй було б нестерпно, якби не син старої синьйори, Алессандро. Їй доводиться повернутися додому в Україну до чоловіка й доньки, а також зробити складний вибір — залишитися з родиною або піти до коханої людини. 

Фільм переміг у шести номінаціях української премії «Золота дзиґа». Зокрема, як найкращий фільм і найкращий режисер. Також стрічку визнали найкращим українським повнометражним фільмом на ОМКФ у 2016 році та отримала приз екуменічного журі Міжнародного кінофестивалю Мангайм-Гайдельберг. 

«Рівень чорного» (2017) 

Режисер: Валентин Васянович 

Фільм показує рутину 50-річного весільного фотографа Кості. З його життя йде все, що він любив і до чого був прив'язаний. Він аналізує свій пройдений шлях і минуле, у якому був молодим і щасливим і, водночас, фотографує щастя інших людей. 

Фільм називають документальним, адже в ньому замість акторів грає камера. Це альбом людини, яка поступово втрачає сенс свого існування. Режисер передає найтонші емоції героїв без слів. До того ж тут практично повністю відсутні слова й діалоги. Навіть коли герої розмовляють, глядач все одно чує сторонні звуки, які заглушають їхні голоси.

Стрічка отримала приз ФІПРЕССІ на ОМКФ, а також нагороду найкращому режисеру-постановнику премії «Золота дзиґа». 

«Кіборги» (2017) 

Режисер: Ахтем Сеітаблаєв

Фільм про бої в Донецькому аеропорту під час російської агресії у вересні 2014 року. Картина отримала три премії «Золота дзиґа» за найкращий фільм, найкращого актора і найкращого сценариста. 

Стрічка розповідає історію одного дводенного бойового чергування у вересні 2014 року. Група українських військових вперше приїжджає до пошкодженої бойовими діями будівлі старого терміналу Донецького аеропорту. 

Доброволець із позивним «Мажор», музикант і син впливових батьків, таємно втік на війну. Він намагається зрозуміти свою роль у цій війні, саму війну і те, що буде після неї. Разом із ним ще шестеро військових, прототипами яких є реальні українські військові.

«Донбас» (2018) 

Режисер: Сергій Лозниця 

Фільм складається з 13 епізодів, що переходять один в одного. За основу сценарію Лозниця взяв документальні матеріали з аматорських роликів на YouTube, які були зняті на окупованих частинах Донецької та Луганської областей.

Рішенням журі другого паралельного конкурсу Каннського фестивалю — «Особливий погляд» автору Сергію Лозниці присуджено приз за найкращу режисерську роботу — за «пронизливий погляд на війну на його батьківщині, в Україні». 

«Історія іноді збиває з пантелику і часто гнітить, але вона пронизана похмурим абсурдом», — пишуть у Times. «Блискучий формаліст Лозниця любить повертати свою камеру на натовп у русі, перетворюючи кожну послідовність на колективне звинувачення», — відзначає автор Los Angeles Times. «Донбас — помилкове, але яскраве досягнення», — пишуть у The Guardian. 

«Вулкан» (2018)     

Режисер: Роман Бондарчук 

Історія перекладача з ОБСЄ Лукаса, який випадково опиняється в Бериславі (Херсонська область). Там він стикається з абсолютно новим всесвітом, у якому життя здається повністю відірваним від будь-якого звичного укладу.

Фільм отримав Гран-прі «Золотий абрикос» міжнародного кінофестивалю в Єревані. Також його показували в основних програмах відразу кількох світових фестивалів. Наприклад, у Карлових Варах, Мюнхені, Ванкувері. 

«Вражаюча драма з бажаними нотами абсурдистської комедії та кривуватого гумору», — пише Variety. «Поєднання дорожнього фільму в стилі Кафки і сучасного вестерна, багатого на розкішні візуальні ефекти та ліричну дивність», — відзначають у The Hollywood Reporter.   

«Додому» (2019)

Режисер: Нариман Алієв 

У фільмі розповідається історія кримського татарина Мустафи, який хоче забрати з Києва для поховання в Криму померлого старшого сина Назіма і повернути додому молодшого Аліма. 

Картина стала претендентом від України на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою.  Фільм також отримав Гран-прі за найкращий фільм на Бухарестському міжнародному кінофестивалі. 

«Хороша робота за обмеженого бюджету, Алієв добре працює з обмеженими ресурсами», — відзначають у The Hollywood Reporter. «Перша робота Наримана Алієва демонструє врівноваженість і зрілість, які перевищують його вік», — пишуть у Screen International.