(Не)смертельний удар по Лукашенку. ЄС запровадив секторальні санкції проти Білорусі. Вперше. Що тепер буде і до чого тут Україна?

Експерт Ілля Куса — детально про санкції ЄС проти Білорусі.

24 червня Європейський Союз ухвалив рішення запровадити новий пакет санкцій проти Білорусі. Цього разу країни ЄС уперше запровадили секторальні обмеження, а не, як зазвичай, персональні. Це означає, що до «чорних списків» потрапили цілі сектори білоруської економіки. Таке рішення Брюссель ухвалює вперше з початку політичної кризи в Мінську у серпні 2020 року. 

Нові санкції принесли з собою нові коментарі, запитання, спостереження, вигуки і крики, що посипалися звідусіль. Білоруська політична опозиція, що зраділа, захоплено святкує, рахуючи дні до «краху режиму» Олександра Лукашенка. Проурядові сили байдуже знизують плечима, заявляючи, що їм усе одно, а санкції — це зовнішня змова. А сторонні спостерігачі переглядають санкційні списки і намагаються зрозуміти, що відбувається і як це позначиться на інших країнах. 

Які санкції запровадили проти Білорусі? 

Формальна причина запровадження нових санкцій звучить так: «збільшення кількості грубих порушень прав людини в Білорусі та насильницьке придушення громадянського суспільства, демократичної опозиції та журналістів, а також примусова посадка літака Ryanair у Мінську 23 травня 2021 року і наступне за цим затримання журналіста Романа Протасевича та Софії Сапєги». 

В очі впадає, що травневому інциденту з літаком Ryanair у цьому рішенні відводиться ніби другорядна роль. Ніби додатково до проблеми систематичних порушень прав людини. Це дивно, враховуючи, що саме історія з посадкою літака в Мінську стала головною причиною різкого загострення протистояння між ЄС і Білоруссю за останні 2 місяці. Можна припустити, що якби не було цього інциденту, то, можливо, і секторальних санкцій ЄС не запроваджував би. А якби й ухвалював таке рішення, то вони могли б бути м'якшими. 

Самі санкції охоплюють чотири сектори білоруської економіки: фінансовий, енергетичний, військово-промисловий і хімічний. У кожному з них зачеплено сферу, що має важливу вагу в структурі білоруської зовнішньої торгівлі та національної економіки. Розбираю список. 

У фінансовому секторі ЄС запровадив обмеження проти банків. Зокрема, офіційний Брюссель обмежив доступ на свій ринок капіталу та співпрацю своїх банків розвитку з Білоруссю. Заборонили видачу кредитів і позик на строк довший за 90 днів. Заборонили страхування і перестрахування білоруських державних органів, заморожено частину технічної допомоги Білорусі, на яку виділяв гроші Європейський інвестиційний банк. Запроваджено обмеження на співпрацю багатосторонніх банків розвитку, членом яких є Республіка Білорусь. 

В енергетиці санкції зачепили експорт нафтопродуктів. Зокрема, офіційний Брюссель обмежив торгівлю нафтою, по суті заборонив укладати нові контракти на купівлю, імпорт чи постачання нафтопродуктів з Білорусі, а також надавати цьому сектору технічну, брокерську, фінансову підтримку. Щоправда, там зазначено, що перелік конкретних категорій продуктів, які потраплять до «чорного списку», буде сформульовано пізніше. 

Військова сфера постраждала лише частково, там зачепили телекомунікаційні технології, обладнання та ПЗ, які можуть бути використані у військових цілях. Також заборонили передачу, постачання чи продаж технологій і ПЗ для стеження за людьми в інтернеті, перехоплення трафіку та прослуховування телефонів. Коротко кажучи, усі ті «іграшки», які силовики використовують для тиску на опозиційні ЗМІ та акаунти в соцмережах. Але найцікавіше — це заборона торгівлі товарами подвійного призначення. Інакше кажучи, ЄС вирішив тиснути не просто на білоруські підприємства, що торгують військовою продукцією, а й на посередників, через яких багато років здійснювалася торгівля. 

Нарешті, у хімічній промисловості санкціями вдарили по калійних добривах. Країни Євросоюзу запроваджують заборону на імпорт і купівлю у Білорусі карбонату калію (його ще називають «поташ»). Він потрібен для виготовлення таких продуктів, як рідке мило, фарби, сільськогосподарські добрива, проявники для фотоплівки, добавка до будівельного розчину, окремі види скла тощо. 

Навіщо ЄС взагалі ввів ці санкції? 

Зразу треба сказати, що цей пакет секторальних санкцій анонсували ще в травні після інциденту з літаком Ryanair. І ось, через місяць, анонс перетворився на реальне рішення. Тож після того, що сталося в небі над Білоруссю, країни ЄС не могли не запровадити нові санкції. Інакше вони виглядали б слабкими, байдужими та непослідовними у своїй зовнішній політиці із захисту демократії, прав людини і всіх навколодемократичних структур.

Крім того, політичний момент було обрано не випадково. Санкції ввели після приїзду до Європи президента США Джо Байдена та його переговорів з Володимиром Путіним і союзниками по НАТО. Ситуація в Білорусі була однією з тем переговорів як на саміті країн НАТО і в форматі «США-ЄС», так і під час розмови Байдена з Путіним. Ми не знаємо точно, про що лідери могли домовитися щодо Білорусі. Однак якщо поглянути на підсумкові заяви лідерів Заходу, то там видно, що вони ухвалили рішення діяти злагоджено і посилювати тиск на Мінськ, а не навпаки. Щоправда, у цій наступальній комбінації США явно хочуть бути провідними, а не веденими, що, очевидно, не дуже подобається Франції та Німеччині.

Нарешті, останні міжнародні події створили зручний політичний фон для такого рішення ЄС. Саміт Байдена–Путіна продемонстрував бажання США стабілізувати російський напрямок, щоб їм було легше перенаправити свої ресурси на стримування Китаю. Мова не про те, щоб здружитися з Путіним. Це радше про те, щоб упорядкувати з ним їхнє протистояння, створити якісь правила, зробити конфлікт передбачуваним і зрозумілим. Для цього Байдену потрібна тимчасова заморозка конфліктних точок між Заходом і РФ, там, де обидві сторони можуть прийти хоч до якоїсь угоди. Білорусь — одна з тем, де це можливо. Європейські союзники США це розуміють і хочуть того самого. Мабуть, навіть більше, ніж Штати, оскільки Росія для Європи — важливий бізнес і торговельний партнер. 

Для стабілізації відносин з Росією Європі необхідно вивести конфліктні ситуації з нею з глухого кута, змусити рухатися кудись, щоб зрештою вийти на компромісні домовленості. А для цього не можна топтатися на місці: треба або підвищувати ставки, або відступати. У Брюсселі, не без заохочення з боку Білого дому, вирішили м'яко, але рухатися вперед, тиснути на Білорусь і Росію, змушуючи сісти за стіл переговорів і якнайшвидше закрити питання з Лукашенком. 

Тож виходить, що білоруська економіка накривається? 

Зовсім ні. Як це часто буває, в рішенні ЄС щодо нових санкцій є свої «підводні камені», які дозволяють подивитися на цю ситуацію під іншим кутом і проаналізувати її глибше. Спробую пояснити на прикладах. 

Санкції проти білоруської «нафтянки», безумовно, найболючіші, але лише в перспективі. Частка експорту нафти та нафтопродуктів становить близько 17,6% білоруської економіки, а це понад $1 млрд, які Мінськ заробляв на експорті нафти на європейський ринок. Але запровадження санкцій проти цього сектору не означає, що тепер Білорусь негайно втратить ці гроші або перестане прокачувати нафту до Європи. 

Справа в тому, що ці санкції ЄС не поширюються на чинні контракти, які вже укладено між Білоруссю та європейцями. У заяві Ради ЄС так і написали в статті 2f, пункті 5: «Обмеження в пунктах 1 і 2 не повинні стосуватися виконання контрактів, укладених до 25 червня 2021 року, або додаткових контрактів, необхідних для виконання домовленостей». Більше того, якщо подивитися на формулювання в заяві, то видно, що ЄС, хоча й заборонив імпорт нафтопродуктів безпосередньо з Білорусі, однак нічого не говорить про непряму купівлю білоруських нафтопродуктів. Інакше кажучи, возити з Білорусі не можна, але, судячи з рішення, можна з третіх країн, через посередників, так би мовити, наприклад через Британію, Росію, Нідерланди чи Україну, як це робилося багато років до цього. 

Щодо банків теж є свої нюанси. Євросоюз обмежив співпрацю з білоруськими держструктурами Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), але лише щодо видачі Мінську нових кредитів або грантів. Старі залишаються чинними. Фінансова допомога приватним компаніям під обмеження не потрапляє. Крім того, обмеження для ЄБРР і МБРР не стосуються всіх сфер співпраці з білоруськими держструктурами. Останні все ще можуть претендувати на європейські гроші, якщо покажуть, що вони їм потрібні для проєктів гуманітарного спрямування, захисту навколишнього середовища, ядерної безпеки або для підтримання ліквідності. 

Схожа картина і з санкціями щодо калійних добрив. Вони також не стосуються чинних контрактів, ні 6-місячних, ні 12-місячних, ні 18-місячних. Це означає, що постачання добрив з Білорусі до ЄС триватимуть щонайменше до початку 2022 року. До речі, щодо добрив ЄС вчинив так само, як і з нафтопродуктами: пряму купівлю заборонив, а непряму — ні. Це відкриває можливості для реекспорту продукції через ту саму Росію і під російським контролем. Вигравати від цього лише Москва, особливо якщо зможе переформатувати білоруські підприємства під себе. Та й заборона ЄС стосується лише карбонату калію, але не інших добрив, деякі з яких займають велику частку в експорті Білорусі до Європи. Наприклад, під санкції потрапив хлористий калій із вмістом K2O менше 40% і більше 62%, тоді як основна продукція білоруських підприємств «Беларуськалій» — це калій із вмістом K2O від 40% до 60%. 

Як бачите, санкції ЄС мають відтермінований ефект і обмежені в дії. Формулювання підібрано так, щоб залишити простір для маневру і місце для політичних торгів та домовленостей. Безумовно, вони створять певні труднощі для окремих білоруських держпідприємств і деяких бізнесменів з найближчого оточення Лукашенка. Але в нинішньому вигляді вони не стануть смертельним ударом ні для них, ні для білоруської економіки, ні для силового апарату, ні для самого Олександра Лукашенка.

То який тоді сенс санкцій? 

Секторальні санкції — це недвозначний політичний сигнал від Євросоюзу білоруському керівництву. ЄС пішов на підвищення ставок і конфронтацію з оточенням Олександра Лукашенка. Особливості санкційного режиму, які я описував вище, показують, що реально обмеження почнуть діяти лише з 2022 року. 

Таким чином, ЄС надсилає Білорусі чіткий меседж: у вас є пів року, щоб піти на політичні поступки, послабити тиск на опозицію і залучити прозахідних білоруських активістів до процесу транзиту влади, який Лукашенко запустив наприкінці минулого року. Інакше кажучи, санкції для ЄС виступають у ролі «батога», яким вони б'ють по білоруській владі, показуючи, що подальший санкційний тиск призведе до падіння рівня життя і зростання соціальної напруги. А це завжди закінчується погано. 

Крім того, секторальні санкції — це ще й сигнал для Росії, яка не поспішає рятувати Лукашенка. Для Москви найголовніше — не порятунок нинішніх еліт, а їхня трансформація. По великому рахунку Росія, як і ЄС, зацікавлена в транзиті політичної влади в Мінську. Але транзит має бути таким, який враховував би інтереси Кремля і дозволив би лояльним до нього політичним силам зайти в систему. Тож для РФ санкції ЄС проти Білорусі в тактичному плані не несуть жодних загроз, а навпаки: створюють сприятливий ґрунт для тиску на Лукашенка, політичних торгів з його оточенням і поступового затягування країни в залежність від своїх постачань. 

Крім того, санкції в таких формулюваннях, як ці, вбивають одразу двох зайців: і виражають жорсткішу позицію ЄС щодо Білорусі, на якій наполягали східноєвропейські «яструби» Польща та Литва, і водночас не «спалюють мостів» і не руйнують усіх зв'язків із білоруськими структурами, зберігаючи можливість діалогу. 

Чи має Україна приєднуватися до санкцій? 

Навколо цього питання починається поле відкритих дискусій. На нього можна відповісти по-різному. Єдиної «правильної» відповіді не існує, для кожної людини «правильною» буде та відповідь, яка відповідає її ідеалам, переконанням, упередженням і світогляду. Чи має Україна робити те саме, що й ЄС? Залежить від того, як ви сприймаєте ситуацію навколо Білорусі. 

Як мені це бачиться, у України є два основні варіанти дій: 

1. Ми запроваджуємо такі самі санкції та солідаризуємося з ЄС.
2. Ми не приєднуємося до санкцій і нічого не робимо.
   

Вибір одного з варіантів залежить від того, що для України (і людини, яка захоче поміркувати і зробити вибір) важливіше: цінності та солідарність з ЄС чи збереження комерційного інтересу та стабільності окремих галузей своєї економіки? Це класична дилема «цінності проти інтересів», коли постає питання, чи можна пожертвувати конкретними економічними, фінансовими, бізнесовими та іншими інтересами заради певної вищої мети, що відповідає ідеальному уявленню про нашу міжнародну позицію. 

У цьому випадку я прихильник другого варіанту. Я не вважаю, що Україні варто поспішати приєднуватися до секторальних санкцій ЄС і повторювати за Брюсселем або Вашингтоном. Ми можемо мати солідарну політичну позицію із Заходом. Ми можемо і маємо засуджувати інцидент із примусовою посадкою літака Ryanair, адже він стосується безпеки повітряного простору. Ми можемо критикувати Лукашенка за порушення прав людини. Але в нас інші відносини з офіційним Мінськом, інша географія, інша історія та інші інтереси щодо Білорусі, щоб копіювати чужі дії та рішення.

Половина бензину А-95 в Україні — це поставки з Білорусі. Разом Росія і Білорусь контролюють по 36% українського ринку нафтопродуктів. 42% усього дизеля та бензину в Україну імпортується саме з Білорусі. Калійні добрива займають 10% нашого ринку, що теж досить багато. Білорусь загалом — шоста країна-імпортер в Україну, а це $3 млрд. Диверсифікація імпортної продукції могла б позбавити нас від цієї залежності, але альтернативні постачання дорожчі, і про них треба домовлятися, це займе деякий час. 

Якщо Україна запровадить такі самі секторальні санкції, як і ЄС, це може вдарити по нас самих: по людях, які працюють у цих галузях, по «Великому будівництву», яке оголосив Володимир Зеленський у 2019 році, і по окремих бізнесменах, які служать посередниками для постачання білоруських товарів через Україну. Ці потоки ми просто можемо віддати тій самій Росії, яка зараз намагатиметься використати санкційний тиск на Мінськ, щоб посилювати свій вплив на Білорусь і прив'язувати її до своєї економіки. Виходить, ми програємо не лише економічно і фінансово, а й геополітично, дозволяючи РФ як своєму конкуренту сісти на потоки, які ЄС зараз обрізає санкціями. 

Україна не повинна повторювати шлях західних держав щодо Білорусі. Ми маємо мати власну зовнішню політику. А вона, на мою думку, полягає не в ролі «ланцюгового пса», «статиста», «помічника» ЄС, а радше в ролі посередника між Заходом і Білоруссю, посередника, альтернативного Росії, з яким готові розмовляти як у Брюсселі, так і в Мінську. Але для цього не можна спалювати мости в комунікації з білоруською владою, якими б поганими ми її не вважали. Адже зрештою політична криза в Білорусі складається не на нашу користь, а сьогодні будь-який сценарій її розвитку зіграє на руку РФ, а зовсім не Україні. Відповідно державні інтереси України диктують нам обережну, зважену і холодну політику на цьому напрямку.