Починаючи вже з цього року Росія планує постачати газ до Європи через новий газопровід «Північний потік-2», прокладений на дні Балтійського моря.
Теоретично запуск такого газопроводу може призвести до того, що Росія відмовиться від транспортування газу через українську газотранспортну систему, що може вдарити по Україні одразу з кількох боків — по енергонезалежності та втраті важеля впливу в конфлікті України з РФ. Саме тому його нерідко називають «політичною зброєю» проти України.
Розповідаємо, що відомо про «Північний потік-2» на поточний момент: як усе починалося, до чого може призвести запуск і які шанси на зниження ризиків.
Те, що РФ хоче виключити Україну зі свого ланцюга постачання газу для країн Європи, отримавши більше важелів впливу як на першу, так і на другу, для багатьох уже давно не секрет.
Українська газотранспортна система (ГТС) розрахована на транспортування 150 млрд кубометрів газу. Раніше Україна була єдиним транзитером газу з Росії до Європи, перекачуючи до 80 млрд кубів у кращі роки. Проте картина почала змінюватися вже з початку попереднього десятиліття.
Так, у 2011 році був запущений перший «Північний потік», який прокладено неподалік від місця, де зараз будують другий, а в січні 2020 року був запущений ще один газопровід в обхід України — «Турецький потік», потужністю 30 млрд кубів, що постачає газ до Туреччини та низки південних країн ЄС.
Таке розмаїття обхідних «потоків» уже призвело до того, що через українську ГТС почало проходити рекордно низька кількість газу, а Росія перестала резервувати додаткові потужності для транзиту.
Так, контракт на транспортування газу з Росії, підписаний у 2020 році, вже передбачав лише 65 млрд кубометрів газу на рік. Насправді ж через ГТС пройшло лише 55 млрд кубометрів. За тим самим контрактом обсяг транзиту у 2021–2024 роках очікується на рівні 40 млрд кубічних метрів.
Українська влада вже не раз наголошувала, що будівництво «Північного потоку-2» не є раціональним, адже наявні між Росією та Євросоюзом мережі завантажені газом не більше ніж на половину.
Запуск «Північного потоку-2» загрожує Україні насамперед тим, що Росія зможе транспортувати весь газ до Європи в обхід України. Це призведе до того, що значно зростуть тарифи на газ для населення.
Відсутність транзиту через ГТС також погано позначиться і на розподілі газу всередині України — постійне перекачування газу з Росії забезпечує тиск у розподільних мережах на сході України — саме тому може стати гостро необхідним перекачування газу в реверсі — з Європи в Україну за значно вищими цінами.
Також існує ймовірність провокацій з боку РФ, а відсутність важелів впливу на Росію зможе спонукати її перейти до ескалації конфлікту з Україною.
Проти нового газопроводу виступають не лише Україна, а й деякі країни Євросоюзу та США. Так, проти проєкту відкрито виступають уряди країн Балтії, Польщі, Чехії, Румунії та Молдови, стверджуючи про неприпустимість розширення геополітичного впливу Росії.
Громадські екологічні організації заявляють про шкоду газопроводу природі Балтійського моря, а політичні суперечки у самій Німеччині щодо необхідності проєкту не вщухають навіть тоді, коли його побудовано вже на 99%.
Так, у Німеччині найбільшим противником газопроводу є партія Зелених, яка активно виступає із заявами про необхідність припинити будівництво проєкту.
Санкційна політика США також завадила Росії виконати свій first план — там очікували, що проєкт буде добудовано у 2020 році.
Однак уже цього року адміністрація президента США Джо Байдена змінила курс у цьому питанні. Байден пояснив припинення продовження санкцій проти проєкту тим, що його нібито неможливо вже зупинити через те, що його добудовано на 99%.
Натомість Байден пішов на угоду з Німеччиною. На переговорах з канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель вони домовилися, що «у разі, якщо Росія використовуватиме газопровід проти України, будуть вжиті відповідні заходи».
Однак спільнота та український уряд висловили сумнів щодо цієї «угоди», адже не було погоджено взагалі жодних передумов і визначення «використання проти України», та й сама домовленість мала радше усний характер.
Президент України Володимир Зеленський в останньому інтерв'ю також зазначив, що «не дуже довіряє» цим домовленостям — під час зустрічі з Байденом він ще раз попросить американського лідера втрутитися в ситуацію зі санкціями проти газопроводу.
«Газпром» заявляє, що вже цього року трубою пройде 5,6 млрд кубів газу (що ще можна поставити під сумнів з огляду на зазвичай прикрашені Росією прогнози), а компанія Nord Stream AG 2 вказала, що газопровід готовий уже на 99%.
Україна ж розглядає кілька варіантів розвитку подій на випадок потенційного запуску газопроводу — або вищезгаданий реверс газу з Європи, або постійна закачка до газосховищ. Так, Росія зобов'язана використовувати українську ГТС до 2024 року — контракт у будь-якому разі складено на умовах «качай, або плати».
Що буде після закінчення строку дії контракту — достеменно невідомо. Німеччина закликає Росію продовжити контракт з Україною і після 2024 року — вона зобов'язалася домагатися від Росії продовження транзиту газу через Україну на 10 років. Також за це виступає Державний секретар США Ентоні Блінкен.
Очільник американської дипломатії стверджує, що необхідно поступово дійти до того, щоб Україна й надалі протягом багатьох років отримувала виплати за транзит газу.
У свою чергу міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба повідомив, що прийнятними умовами для визнання газопроводу Україною стане відхід російських військ з окупованих територій.