«Постійний тимчасовець»: поточне становище і подальші перспективи Арсена Авакова

Голова МВС незабаром відзначить шосту річницю перебування на цій посаді.

Письменник Альберт Джей Нок колись сказав: «Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове». Справді, історія знає чимало прикладів, коли «тимчасові уряди» та їхні «тимчасові заходи» затримувалися на роки, а то й на десятиліття. У певному сенсі до таких випадків можна віднести і Україну: «тимчасово затягнувши паси» у 2014-му, наша країна досі перебуває в системній кризі всієї державної моделі, а більшість населення не зовсім розуміє, куди ж ми рухаємося.

Часи Майдану давно минули, і «майданівська когорта» в держуправлінні, дискредитувавши себе корупцією та провалом реформ, практично зникла з політичного поля, поступившись місцем «новим обличчям». Однак у вищих ешелонах української політики є людина, яка незмінно, з першого дня завершення протестів у центрі Києва та демонтажу режиму Януковича, залишається у своєму міністерському кріслі.

За майже 6 років, що минули з моменту повалення «регіональної» влади, ця людина, займаючи одну з ключових посад у державі, подолала низку криз, звинувачень і атак проти себе. Проте їй вдалося не лише вистояти, а й відчутно наростити вплив, налагодивши комунікацію з низкою важливих гравців як всередині України, так і за її межами, а також підпорядкувавши собі формальний і, як вважають багато експертів, частину неформального силового блоку країни. Йдеться про посаду голови МВС, яку з 22 лютого 2014 року безперервно обіймає Арсен Аваков.

З приходом до влади Зеленського та його команди, які йшли з гаслами «нових облич» і тотального оновлення всієї політичної еліти на всіх рівнях, наполегливо муссувалися чутки, що Авакова «попросять». По суті, єдиний «майданівський» міністр, та ще й керуючий настільки непростим відомством, справді накопичив навколо себе чимало негативу за ці роки. Проте вже майже пів року, як сформовано новий Кабмін, – а Аваков досі там.

Деякий час тому в ЗМІ та експертному середовищі заговорили про те, що він може стати кандидатом на посаду прем'єра після практично неминучої відставки Гончарука. В останні ж дні знову активізувалися розмови, що керівник МВС може незабаром змінитися. Яке ж місце посідає Аваков у сьогоднішній структурі української влади і які його подальші політичні перспективи?

З біженця – у міністри: як Аваков очолив МВС і чим займався на цій посаді

Становище Арсена Авакова не завжди було міцним. У 2011 році йому довелося залишити Україну у зв'язку з кримінальним переслідуванням – як казав сам майбутній міністр, «з політичних мотивів». Лише наприкінці 2012-го, вже після парламентських виборів, він повернувся, ставши народним депутатом 7 скликання. Аваков активно підтримував Майдан, займаючись інфраструктурою протесту: забезпечував постачання продовольства, стежив за барикадами і був одним із кураторів наметового табору. Після відсторонення 21 лютого 2014 року колишнього міністра МВС Віталія Захарченка від посади вже наступного дня Аваков сів у його крісло, ставши в.о. Через 5 днів, 27 лютого, він офіційно очолив МВС. Відповідне рішення було ухвалено «Радою Майдану» і згодом підтримано урядом.

На своїй посаді вже в перші місяці міністр провів низку великих кадрових перестановок, звільнив з тодішньої ще міліції до 20 тисяч особового складу у зв'язку з політикою люстрації, а також був одним з основних рушіїв реформи поліції. Аваков забезпечив спокійний перебіг виборів президента у 2014 році, відродив Національну гвардію, а також став одним із ключових гравців партії «Народний фронт» (формально він числився членом «військової ради», оскільки за законом не міг вступити до партії).

До 2017 року, «пережив» уряд Яценюка і зберігшись в уряді Гройсмана, Аваков зосередив у своїх руках максимальну кількість силових відомств української держави. Національна поліція, Державна прикордонна служба, Державна служба з надзвичайних ситуацій, Національна гвардія, а також Державна міграційна служба – усі ці структури перебувають у прямому підпорядкуванні міністра МВС. Фактично він був чи не головним альтернативним центром влади за режиму Порошенка, через що, за словами радника і давнього партнера Авакова Антона Геращенка, майже весь час президент і міністр МВС перебували в стані конфлікту.

Порошенко також був зацікавлений у концентрації влади, однак глава Міністерства внутрішніх справ не бажав ділитися нею з уже колишнім гарантом. Аваков, крім контролю над силовим блоком, мав колосальний вплив на другу в парламенті партію «Народний фронт», а також, за думкою багатьох ЗМІ та експертів як всередині України, так і за кордоном, мав стійку комунікацію з деякими праворадикальними вуличними угрупованнями та рухами. Насамперед ідеться про партію «Національний корпус» та її молодіжне крило «Національні дружини», чий військовізований підрозділ – полк «Азов» – входить до складу Національної гвардії і підпорядковується Авакову.

Нинішнє становище глави МВС

У 2019 році Аваков активізував свою політичну діяльність. Йому вдалося налагодити контакт з представниками американського політичного істеблішменту (частиною демократів і особисто колишньою послою США в Україні Марі Йованович), внаслідок чого до весни 2019 Аваков посів роль «арбітра» і «гаранта» чесних і прозорих виборів. Зокрема саме його безкомпромісна позиція щодо дотримання порядку і законності під час волевиявлення громадян (яка, втім, була продиктована насамперед особистими інтересами, але аж ніяк не альтруїзмом) стала запобіжником проти масштабних фальсифікацій («сітки») і дозволила перемогти Володимиру Зеленському.

Проте після приходу до влади чинного президента позиції Авакова здавалися не найкращими. Він був одним із головних «стовпів» постмайданного режиму, і значна частина населення асоціювала його саме з попередньою владою. Міністр був єдиною людиною, якій вдалося зберегти свою посаду в уряді, починаючи з лютого 2014.

Водночас за Аваковим тягнувся шлейф різного роду неприємних історій, пов'язаних як з корупційною складовою (від таких, що стали притчею во язицях «рюкзаків Авакова», до звинувачень з боку грантових активістів у створенні тіньового бізнесу), так і з його безпосередньо професійними якостями (регулярні «факапи» нової поліції). Усі вищеперелічені претензії до міністра, здавалося, підводили риску під його тодішнім 5,5-річним керуванням Міністерством внутрішніх справ. Однак після формування уряду Гончарука Аваков… знову зберіг свою посаду.

За інформацією Telegram-каналів, близьких до Офісу президента, а також публікаціями деяких ЗМІ, це рішення далося команді Зеленського нелегко. Авакова (знову) залишили «тимчасово» і під «особисту відповідальність» президента Зеленського. Найімовірніше, було 3 основні причини, через які неоднозначний міністр не покинув свою посаду.

1. Страх Зеленського і команди перед вулицею. Саме Аваков був і досі залишається єдиним гарантом хоча б умовного порядку на вулицях. Він контролює як силовий блок, так і частину радикальних угруповань. Доки президент і його команда зберігають «збройний нейтралітет» з міністром, у глави держави є негласні гарантії, що натовп озброєних націоналістів не прийде повалити його вже по-справжньому.
2. Значний масив компромату, який є в Авакова. Високопосадовці, раніше які працювали в МВС, у розмовах не для запису зізнавалися журналістам, що «у Арсена є папка на кожного». Авакова можна назвати «українським лордом Варісом», чиї «пташки» у вигляді підлеглих за роки перебування міністра на посаді зібрали чимало компрометувальних матеріалів на всіх мало-мальськи значущих гравців у владі. Враховуючи той факт, що по-справжньому новим обличчям на той момент був, по суті, лише сам Зеленський, його оточення явно було зацікавлене в тому, щоб переконати президента відкласти відставку міністра МВС. 
   
3. Фактор Коломойського. Скандального мільярдера Ігоря Коломойського та главу Міністерства внутрішніх справ багато років пов'язують як політичні, так і бізнес-інтереси. Журналісти не раз фіксували, як кортеж олігарха приїжджає до будівлі МВС і стоїть там щонайменше по кілька годин. Сам Коломойський у властивій йому манері заявляв, що Аваков – його «старий друг», до якого він часто приїжджає «поговорити за життя». Логічно припустити, що бізнесмен, який має певний вплив на президента, міг у потрібний момент порадити не чіпати Авакова.  
   

Таким чином, навіть попри вуличні протести, міністр знову залишився на посаді. За цей час він, за даними журналістів, зміг вибудувати міцну комунікацію з помічником Зеленського Сергієм Шефіром, що додало йому авторитету на Банковій. Також він відзначився в резонансній «справі Шеремета», яка сколихнула суспільство і в яку вдалося залучити навіть президента. Депутати, близькі до міністра (зокрема Денис Монастирський), в інтерв'ю кажуть, що «його час ще не минув», а справа про вбивство білоруського журналіста перебуває на особистому контролі глави МВС, що можна трактувати так, що поки Аваков не збирається нікуди йти.

Водночас стосунки із західними партнерами, судячи з усього, погіршилися, про що свідчить низка «антиавакових» публікацій і розслідувань у грантових медіа, афілійованих з демократичною елітою США. Так чи інакше, на кінець січня 2020 Аваков залишається у своєму кріслі, будучи одним із найвпливовіших «важковаговиків» в українській політиці. Цілком імовірно, що вже менш ніж через місяць він відзначить шосту річницю перебування на посаді глави МВС.

Амбіції є: подальші варіанти і перспективи для Авакова

Те, що владних амбіцій чинному міністру внутрішніх справ не бракує, – очевидний факт, який легко підтверджується постійним нарощуванням впливу Авакова всередині України. Крім уже згаданого налагодження комунікації з президентом через Шефіра, про це свідчить і «група Авакова» – журналістське позначення низки депутатів, які пройшли до парламенту і близькі до міністра (той самий Денис Монастирський, який є головою профільного правоохоронного комітету, або колишній радник Авакова Ілля Кива). Є своя квота у Авакова і в ДБР. Міністр також знайшов вихід на керівників САП: антикорупційна прокуратура не раз помічалася в передачі резонансних справ під юрисдикцію МВС, де вони згодом благополучно «зливалися».

Під контролем Авакова залишаються силові структури і деякі радикальні угруповання. Усе це разом дає можливість «розгойдувати» ситуацію на вулицях у разі потреби. Хрестоматійний приклад – протести щодо ринку землі за участю «Нацкорпусу» та його лідера Андрія Більцького. Після розгону демонстрантів поліцією в соцмережах з'явилося чимало мемів на тему «сам зібрав – сам розігнав». Експертне співтовариство ж поставилося до цих подій більш серйозно, вбачивши в цій ситуації сигнал міністра МВС Офісу президента і особисто Зеленському.

У команді президента напевно усвідомлюють рівень впливу і потенційну небезпеку Авакова. Недарма ж одним із перших законопроєктів, поданих Зеленським, була спроба перепідпорядкувати Нацгвардію особисто собі. Однак проєкт закону не те що не було винесено на голосування, а навіть не розглядався профільним комітетом під керівництвом того самого депутата Монастирського. Попри все це, у Зеленського розуміють, що Аваков поки необхідний (передусім як запобіжник від масових протестів) і з ним доводиться рахуватися.

У контексті всього сказаного логічно припустити, що «на спокій» міністр явно не збирається. Він зосередив у своїх руках чимало влади і продовжує нарощувати вплив і авторитет. Найімовірніше, ще якийсь час він однозначно пробуде міністром внутрішніх справ (від кількох місяців до року), однак і після цього або залишиться в уряді «сірим кардиналом», зберігаючи владу навіть на нижчій посаді, або «піде на підвищення» в прем'єр-міністри. Враховуючи досвід, зв'язки, а також здатність до інтриг і багатоходових комбінацій, це може створити в Україні фактичне двовладдя, причому абсолютно не на користь Зеленського.

На цьому етапі Аваков залишається впевненим гравцем української політики. Однак значною мірою він став таким на тлі тотальної некомпетентності та недосвідченості «нових облич» і «молодої генерації», що знову свідчить про серйозний кадровий дефіцит як найгострішу проблему українського держапарату. Враховуючи «матерість», хватку і далекоглядність міністра, а також прогнозований у найближчому майбутньому запит на «сильну руку» і «міцних управлінців», можна з упевненістю припустити, що Аваков знайде місце в прийдешніх політичних реаліях.

Микита Трачук, TK Media