Президент Туреччини відвідав з візитом Україну. Про що домовились Зеленський і Ердоган?

Ілія Куса — про основні результати візиту.

3 січня в Україну з офіційним візитом прибув президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган. Він зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським і членами уряду. Це вже друга зустріч Ердогана і Зеленського за останні пів року. Востаннє президент України їздив до Туреччини ще влітку 2019 року. Двостороння програма була динамічною і насиченою. Сторони обговорили цілий комплекс питань, що становлять взаємний інтерес як для України, так і для Туреччини. 

Без зайвих слів, одразу перейду до основних тез сторін і головних висновків візиту Ердогана. Розкладу їх за напрямами. 

1. Транспорт та інфраструктура

На спільній пресконференції Зеленського та Ердогана пролунали дуже правильні та позитивні меседжі про співпрацю в галузі транспортних і пасажирських перевезень, а також у ширшому контексті – формування транс-регіональних логістичних коридорів. 

Вперше за багато років Туреччина й Україна обговорювали питання активізації ролі двох країн у транспортно-інфраструктурних коридорах, що поєднують Центральну Азію і Кавказ через Туреччину та Чорне море з Східною Європою і Балканами. Це дуже добрі сигнали і дуже перспективний напрям не лише для зближення Туреччини та України, а й для підвищення двосторонньої позитивної взаємозалежності, а також для геополітичного «прориву» України, виходячи з нашого вигідного географічного розташування. 

Також сторони активно згадували різні проєкти у сфері дорожньої інфраструктури, будівництва магістралей і портів. Однак конкретики я там не почув. На жаль, питання співпраці з турками щодо доріг і портів вже багато років буксують. Основна причина – невигідні умови та негативний інвестиційно-правовий клімат в Україні. 

2. Торгівля та економіка

У своєму виступі президент України Володимир Зеленський поставив перед урядом доволі амбітну, і загалом правильну, мету – збільшити товарообіг з Туреччиною до $ 10 млрд. за наступні 5-7 років. Це логічна і конкретна мета, яка цілком досяжна з урахуванням можливостей і ресурсів України. 

Однак варто зауважити, що таке збільшення товарообігу не повинно відбуватися лише за рахунок імпорту турецьких товарів. Досягати $ 10 млрд. у взаємній торгівлі варто, пам'ятаючи про важливість збереження позитивного сальдо торговельного балансу. Іншими словами, якщо Туреччина завалить український ринок своєю продукцією, а Україна експортні позиції не посилить, але всі досягнуть бажаної цифри в $ 10 млрд., то говорити про успіх буде надзвичайно важко. 

Одна з найбільш очікуваних подій під час зустрічі Зеленського та Ердогана – підписання угоди про Зону вільної торгівлі – не відбулася. На мій погляд, це скоріше позитив, ніж негатив. Україні в її нинішній ситуації зі слабкою, залежною від цін на сировину на світових ринках, економікою, ЗВТ можуть стати вироком. Українські національні виробники часто слабкі і не можуть конкурувати з сильнішими європейськими чи американськими. Туреччина не виняток. Вага обох країн в економіці не порівнянна. Турецькі виробники легко витіснять українських у разі підписання угоди про ЗВТ, особливо якщо умови договору будуть узгоджені на користь Туреччини (вихід на ринок овочів, жодних квот українському сільському господарству, доступ до ринку товарів широкого вжитку). Прагматизм має бути для України пріоритетом, а не сам факт отримання ЗВТ з Туреччиною як ознака «прогресу» у відносинах. 

На жаль, жодних зрушень у сфері інвестиційної політики з Туреччиною не передбачається. Це не дивно, оскільки м'яч зараз на українському полі. Без м'якого інвестиційного клімату, приємного сервісу й обслуговування бізнесу та без сильної правової системи іноземний капітал, у тому числі турецький, сюди не прийде. 

3. Політика

Невдалим і справді не найприємнішим моментом була фраза Зеленського про загибель турецьких військовослужбовців у провінції Ідлиб на півночі Сирії того ж дня. Президент України двічі висловив співчуття президенту Туреччини у зв'язку зі смертю солдатів і заявив, що «Україна, яка шостий рік перебуває у стані гібридної війни, як ніхто розуміє біль такої втрати». Проблема цієї заяви полягає у вкрай токсичному й невдалому контексті. Справа в тому, що семеро турецьких солдатів, які загинули в Ідлибі (Зеленський так і не сказав, що це була Сирія, а не просто якийсь «Ідлиб»), перебували на території Сирії незаконно, як окупаційні війська, підтримуючи місцеві антиурядові угруповання. Відповідно, проводити паралелі між ситуацією в Сирії та Україною з таким підтекстом не варто було, адже це те саме, що висловлювати співчуття з приводу загибелі російських військовослужбовців на Донбасі. Це неприйнятно з урахуванням позиції України. 

Ще один неприємний, на мою думку, момент у політичній сфері був пов'язаний із так званою «справою Гюлена». Фетулла Гюлен – опозиційний турецький проповідник, лідер і засновник міжнародної мережі «Хізмет», яка багато років становила кістяк турецького тіньового істеблішменту й бюрократії. Саме Гюлена турецька влада та Ердоган назвали головним організатором невдалої спроби військового перевороту в Туреччині у 2016 році. Відтоді переслідування цієї організації посилилися. Її визнали терористичною, а понад 60 тисяч людей кинули за ґрати за зв'язки з рухом Гюлена. Так от, після завершення пресконференції президент України дав доручення голові СБУ зайнятися питанням діяльності освітньо-культурних установ Гюлена на території України. Це небезпечна витівка, оскільки Україна таким чином втягується в протистояння Ердогана та його політичних опонентів, які, нагадаю, мають широкі лобістські та політичні зв'язки в Європі та США. Це може нам колись добре аукнутися. 

Президент Туреччини знову заявив, що підтримує позицію України щодо Криму, засуджує анексію Криму Росією і ніколи її не визнає. Гарні, повторювані слова, які на практиці поки що нічого не означають. Так, офіційна Анкара не визнала анексію, та й не може цього зробити, оскільки а) це явне порушення міжнародного права, і собі дорожче таке визнавати; і б) у Туреччини є свої проблеми з окупованими територіями на півночі Сирії. Ердоган веде прагматичну політику щодо України та Росії. Публічно Туреччина засуджує дії РФ проти України, але на ділі вовсю з нею торгує, не приєднується до антиросійських санкцій і здійснює купу спільних інфраструктурних та енергетичних проєктів. 

Крім того, Ердоган продовжить бути переговорником і медіатором для України в переговорах з Росією щодо звільнення українських в'язнів, особливо кримських татар. Це добрий сигнал, що має підстави. Раніше Ердоган уже допомагав Україні повернути з російського ув'язнення двох видатних діячів кримськотатарського Меджлісу. Як канал комунікації з Москвою з цих питань, а також щодо гуманітарної ситуації в Криму, Анкара може бути корисною. 

4. Військово-технічна співпраця

Одна з найперспективніших сфер співпраці з Туреччиною, на жаль, не розкрилася повністю під час візиту Ердогана. Україна має певні напрацювання з Туреччиною у сфері виробництва безпілотників і закупівлі різного обладнання. Власне, в рамках візиту сторони підписали першу подібну угоду про виділення Туреччиною $ 36 млн. фінансової допомоги на потреби української армії. 

Втім, умови договору одразу дають зрозуміти, що він надзвичайно обмежений і більше піде на користь турецьких підрядників. Вся ця сума, виділена турецьким урядом, піде на закупівлю Україною турецького ж військового обладнання та інших речей. Для України стратегічна мета у сфері ВПК – вихід на спільне з Туреччиною виробництво, бажано з локалізацією на території України. Але це ідеальний варіант, який цілком здійсненний за певних зусиль і бажання. 

5. Туризм і культура

Туреччина – один із, мабуть, найкращих партнерів України у розвитку туристичної галузі. Турки мають величезний досвід управління в цій сфері. Однак поки що я не побачив жодного прориву на цьому напрямі під час візиту. Сторони обмежилися загальними фразами про важливість культурного обміну і розвитку туризму, а Зеленський згадав, що українці люблять їздити до Туреччини відпочивати. 

6. Кримські татари і Крим

Я не почув нічого конкретного і нового щодо кримськотатарського напряму. Туреччина продовжує посилювати свій вплив на кримськотатарську спільноту в Україні, тоді як наш уряд втрачає з ними зв'язок. Не було обговорень питань, пов'язаних з гармонізацією турецької гуманітарно-фінансової допомоги кримським татарам з аналогічними зусиллями України. Поки що кримськотатарський напрям розвивається Туреччиною без активної участі України, і це не найкраща ситуація з урахуванням наших стратегічних інтересів щодо Криму. 

7. Безпека Чорного моря

Зеленський і Ердоган анонсували підписання міжурядової угоди про співпрацю у сфері забезпечення безпеки Чорного моря. Сигнал позитивний і логічний. Україна і Туреччина – дві найбільші чорноморські держави, зацікавлені в стабільності торговельних маршрутів і логістичних вузлів. Конкретики за договором поки що немає, ми не знаємо його умов і його, так би мовити, «нутрощів». Але це добрий початок для українсько-турецького чорноморського зближення у світлі агресивної експансії Росії в районі Криму та Азовського моря. Втім, Україні треба пам'ятати, що без розвитку власного сильного флоту про подальшу поглиблену співпрацю з Туреччиною в Чорному морі говорити не доводиться.