Репер Вова зі Львова: я би заборонив музику російською мовою

Український виконавець заявив, що почувається в Україні не вдома.

У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» український виконавець у стилі реп Вова зі Львова (VOVAZILVOVA) розповів про музику російською та українською мовами, повернення з США, українську національну ідею та ставлення до президента Володимира Зеленського.

У чому полягає українська національна ідея? 

Знаєш, я готувався до твого інтерв’ю, ми домовлялися про нього раніше, але мені не вдалося. Я з того часу не одне інтерв’ю в тебе подивився, і якось у мене пролітали в голові думки щодо того, як воно буде виглядати, якісь візуалізації питання-відповідь.

До чого я почав це говорити. Я хотів сказати, що всі свої сьогоднішні відповіді вони будуть по великому рахунку в двох категоріях. Одна категорія — це українці і благо для українців в поточній ситуації, в наш час, з існуючою війною з Росією. А інша категорія — це люди, людство і більше благо для людства. На мою думку, національна ідея.

Бачите, кілька питань було, чи вона є, якщо вона є, то яка вона. Мені здається, що однієї немає, бо якби вона була, напевно, все виглядало б по-іншому. Напевно, вони різні для різних людей. Знаєш, як кажуть, що правда для кожного своя чи істина в кожного своя. Мені здається, що було б класно, якби українською ідеєю була духовна еволюція, еволюція свідомості.

Коли ти знаєш, що в кожній людині є енергія, яку хтось називає душею, хтось називає Кі, хтось називає Ци, є ще різні назви — дух. Я вірю, що з цієї енергії створено все навколо, і я вірю, що це та сама енергія, якою по великому рахунку є Бог. І тому для мене, я обираю вірити в те, що ми всі одне ціле.

Виходячи з того, коли ти робиш щось погане комусь, ти робиш це собі, коли ти робиш добре комусь, ти робиш добре собі, коли ти робиш погано собі, ти робиш погано комусь, коли ти робиш добре собі, ти робиш добре комусь. Я думаю, що було б класно, якби національна думка полягала в тому, щоб ставати кращим, ніж ми є, роблячи те, що ми робимо.

Тому що це поняття може здаватися дуже абстрактним, ставати кращими, ніж ми є, є таке. За все хороше проти всього поганого. Але мені здається, що це просто означає робити ту справу, яку ти робиш настільки добре, наскільки можеш її робити. І робити так, щоб ця справа нікому не несла жодної шкоди, і це було на благо, щоб це було на користь. Мені здається так.

Ти жив в Америці, скільки років ти загалом там прожив?

Шість.

Шість років. Ти щойно виїжджав. Ти був в Америці? 

Так.

Ти збираєшся емігрувати? Остаточно, я маю на увазі. Чи ти вже отримав громадянство?

Ні, не отримав. Зараз ми живемо з дружиною в двох країнах. Почали так жити з 2019 року. 

Чому ти повернувся? 

Дружина дуже сумувала за Україною і хотіла проводити час тут. Мене Лос-Анджелес трошки розслабив, і я трошки заснув. Мій племінник у Львові, 12-річний на той момент, два роки тому, 10-річний, слухає російський реп, коли там грає у щось на комп’ютері. І у звітах за рік по найпопулярніших піснях в українському YouTube і далі виключно російськомовна музика. Це от ті причини, основні.

Ти хочеш з цим щось зробити?

Так. Я зрозумів у 2019 році, що якщо я на той момент досі не зробив те, що планував зробити в Америці, а в Україні досі існують оці проблеми, коли навіть мій племінник у Львові слухає російський реп, то я можу або нічого з цим не робити, або скаржитися з приводу цього, або робити реп українською мовою. І я подумав, що треба робити реп українською мовою. 

А чим ти займався в Лос-Анджелесі?

Якщо гарно це описувати, то я втілював у життя одну зі своїх найбільших мрій — жити в Америці. Коли я в шостому класі почав слухати реп і грати в баскетбол, по ICTV показували NBA Action, такий тижневий півгодинний дайджест, NBA Jam так само і одну гру раз на тиждень. Ну і все, мене повернуло, я почав грати в баскетбол, почав слухати реп, і відтоді хотілося мені в Америку, типу як, знаєш, на землю обітовану.

Ну з того, що я бачив в Америці багато разів, там не зустрічав безкоштовного житла, послуг, сервісу. Я маю на увазі, що гроші треба мати. 

Я реп слухав і грав у баскетбол, був у шостому класі, про безкоштовне житло я не думав, у мене таких понять у голові не було. 

Ти кажеш, що втілював свою мрію дитинства, а я зараз питаю. Що ти робив для того, щоб можна було втілити свою мрію? 

Ми організували з дружиною невеликий бізнес, і це нас годувало. Це не є щось таке, чим мені хотілося б, ну не те щоб ділитися, це якісь більше побутові, буденні штуки.

А вони не заважали насолоджуватися життям і втілювати мрію?

Насолоджуватися життям і втілювати мрію не заважало. Мені здається, що людина сама собі або заважає, або не заважає. Це ж типу можна все пояснювати тим, що, знову ж таки, повертаючись до того, що це відбувалося або зі мною, що ставить мене в позицію жертви.

Що я можу зробити з якимись зовнішніми обставинами, ну відбувається зі мною і все, капець. Або це відбувається для мене, для мого росту, для мого розвитку, для того, щоб я ставав кращим, ніж був. Якісь речі мені вдалося використати на свою користь, якісь не вдавалося. 

Повертаючись до моєї улюбленої фрази: а де зараз Америка?

В Америці. Ці два місяці, поки мене не було, ми з дружиною вирішили нарешті відсвяткувати, вирішили організувати собі медовий місяць, і ми проїхали Америкою на машині, зробили коло. Прилетіли в Нью-Йорк, орендували машину і поїхали в Лос-Анджелес південними штатами, заїжджаючи в різні міста і місця, де ми ніколи не були.

А після Лос-Анджелеса ми піднялися на гору і поїхали назад у Нью-Йорк північними штатами. Америка дійсно дуже різна, Америка дійсно дуже відрізняється штат від штату. Ну але вона і досі там. Частково. Частково вона, звичайно, в наших головах, у спогадах, уявленнях, які в більшості людей сформувалися на фільмах, кліпах, якихось шоу. На цьому культурному продукті і культурній експансії, яку штати так успішно втілювали десятиліттями.

Ну а те, що відбувається зараз там? Відбувалося, точніше. Рух BLM. Скажімо так, такі відверті ліві наративи, які укорінюються в суспільстві. Тобто Америка завжди була країною, ну для нас, країною звірячого капіталізму.

Заробив? Заробив. Молодець. Зараз все це якимось чином починає набувати таких гібридних форм і тяжіти до ось цього покруча якоїсь квазісоціалістичної. Щось відбувається таке? Ти відчуваєш оцей лабільний стан? Гендер?

Ти знаєш, в основі того, що відбувається, на мій погляд, є багато класних речей. Я за гендерну рівність, але коли роблять туалети або роздягальні для людей, дітей, які ще не визначилися зі своєю статтю чи вважають себе іншої статі, або коли хлопці, які вважають себе дівчиною, я правда не знаю, чи такі випадки є, чи це тільки ті моменти, якими республіканці і консерватори лякають інших людей…

Коли пацана, який відчуває себе не пацаном, беруть в команду з плавання або в якийсь інший вид спорту, і він має фізіологічні переваги над дівчатами, я вважаю, що це неправильно. Але як мало би бути, я не знаю.

Я вважаю, що рух темношкірого населення Америки за рівні права — це правильно, але коли певні індивіди, групи користуються цим і починають мародерствувати і влаштовувати погроми, то я вважаю, що це неправильно. Але що з цим робити, я також не знаю.

Тому процеси, які відбуваються в Америці, з одного боку відображають процеси, що відбуваються у всьому світі, а з іншого боку формують, або надихають, або впливають. Мені взагалі те, що відбувається з темношкірим населенням в Америці, чомусь дуже резонує, перегукується з тим, що в нас відбувається з україномовним населенням.

Кріпацтво було, якщо я зараз не почну говорити якусь дурню, типу для всіх, напевно, для україномовних і для російськомовних на цих територіях. Але я часто почуваюся в Україні не вдома. Через російську мову. І я впевнений, що темношкірі часто почуваються у себе вдома в Америці, як не вдома, через ставлення до них у багатьох, чи не у багатьох, не хочеться узагальнювати, через ставлення, яке й досі присутнє. 

Цікава думка. Дискомфорт, що ти у своїй країні вигнанець чи як?

Десь так. До 16 років, я це не розповідав раніше, до 16 років розмовляв у Львові двома мовами: російською і українською. Так склалося, що в мами була родина російськомовна, а тато — з україномовної. Вся мамина родина розмовляла російською мовою, частина була з Дніпра, дідусь, мамин тато, був з Мордовії. Словом, вони говорили російською. І я з ними всіма говорив російською.

В мене була бабуся, тітка, у мене було два старших брати, Сергій і Саня, двоюрідні. А в тата вся родина була україномовна, вони були з міста Сокаль Львівської області. Я з мамою говорив російською, а з татом — українською. У школі, у публічних місцях я говорив українською, а компанія в мене до кінця школи була російськомовна. 

У Львові російськомовна компанія?

Так. Ні, сорі. Друзі були так само, як і я, двомовні, вони були україномовні і російськомовні, але коли ми збиралися, в нашій компанії було троє дівчат з російської, блін, як правильно, не з російської школи, ну типу українська школа, де все навчання відбувалося російською мовою, 84 школа у Львові.

У нашій компанії було троє цих дівчат, ну і ти знаєш, якщо хочеш сподобатися дівчатам чи з якихось інших міркувань, зараз дуже складно це зрозуміти, але в компанії ми розмовляли російською мовою. Ми ніколи в житті не мали з цим жодних проблем.

Окрім підзатильників від мого тата і тата ще одного мого друга, у якого в сім’ї була така ж ситуація: мама — з російськомовної родини, тато — з україномовної, і він говорить з татом українською, з мамою російською. І ми тільки від наших батьків отримували типу: якою мовою говорите? Китайською говоріть, якщо не хочете українською, але російською не говоріть. Але це все. Це на побутовому рівні, так, типу з приколом.

Коли я приїхав до Києва вступати в Університет культури і побачив, скільки тут говорять російською мовою, я так офігів, що перейшов на українську мову з бабусею, яка стала бабцею, двоюрідні старші брати, на яких я завжди дивився як на старших братів, з якими все життя говорив російською, і мені було незрозуміло, як з ними говорити українською. Я просто перейшов з усіма на українську мову.

І ти знаєш, багато друзів і досі російськомовні. Але і якось після Америки і після початку війни, після того, як забрали Крим, як це популярно зараз згадувати, гештальти, закриті, не закриті. Таке враження, що це якийсь незакритий гештальт. Я вже і з психотерапевтом говорив щодо того. І психотерапевта хотів міняти, бо психотерапевт також російськомовний.

І сам з собою намагався домовитися: що, Вова, питання мови, як і багато питань, відносять до розряду тих питань, які людина значить поки що на такому рівні розвитку. Значить вона не розуміє якихось причинно-наслідкових зв’язків. Про те, що війна на сході відбувається. У тому числі і тому, що тут так багато людей говорять російською мовою. Вона не є дурною через це, вона не є поганою, вона не є дурепою.

Точніше, можливо, вона і дурна. Вона не розуміє якихось речей, як діти. Як діти, які роблять якусь фігню не тому, що вони хочуть, ну тобто інколи вони хочуть зробити якусь капость, перевірити тебе або посунути кордони, щоб зрозуміти, наскільки далеко вони можуть зайти, але переважно вони роблять це від нерозуміння. Відчув, що образив, напевно, багатьох людей, прошу вибачення у всіх, але якось так.

Я уявив собі оту російськомовну школу на Сихові, і мені настільки взагалі несумісні зі Львовом речі. Я уявляю: Львів, тим більше Сихів, і тут «тургенєвські жінки».

Ти розумієш, я приїхав у Київ, це якраз збіглося в часі. Я якраз у 2000 закінчив школу у Львові і поїхав учитися в Київ. І десь тоді вбили Білозіра, композитора у Львові, і в Києві мене питали, чи десь казали, типу, у вас у Львові там б’ють за російську мову. От я ніколи в житті такого не бачив. І сам особисто не мав з цим проблем. Ну але, напевно, люди живуть у різних реальностях. 

У нас є так звані нацменшини. Це росіяни, вірмени, роми, угорці і багато інших. Чи потрібно нам залишати оці шпарини в квотах, чи залишити українську та англійську і все?

Що це означає? Заборонити музику російською мовою? Так. Я би заборонив. Я би заборонив музику російською мовою. Ну типу, як її заборониш, її врешті-решт ніяк не заборониш. Найбільшу соціальну мережу не заборонили, люди сидять з VPN, або просто можуть мати додаток у мобільному телефоні, і вона відкривається.

Ну тобто як можна заборонити музику. Але якби можна було, я б заборонив. Я знаю, що по-хорошому має відбуватися по-іншому, типу конкурентоспроможний ринок, всі ці речі. Але українська музика вічність перебувала в програшній позиції щодо російськомовної музики, російської і до української російськомовної. Я не бачу нічого поганого в тому, щоб зараз трошки вирівняти шальки терезів. 

Поставлю питання рядком з твого треку: «Чому при владі досі комуняки»?

Це, напевно, якесь дивне поєднання м’якотілості і добросердечності чи що. Якось не пройшли без сліду роки імперської Росії, за Радянського союзу, коли ставилося на перше місце загальне, а не особисте.

До речі, у мене сьогодні була ситуація, мені цікаво, чи спливе нагода розповісти про неї, чи ні. Купую овочі на такому невеликому стихійному ринку, кілька наметів стоять. Коротше, тітка мене двічі обважує. Я пішов додому і переважив, у мене вдома є суперкрутий кухонний комбайн, у нього всередині є електронні ваги, я все зважую одразу, коли готую.

Я взяв абрикоси і поки тягнувся за кульком, дивлюся, один уже стоїть збоку, а його не було. Забрав свій абрикос, але запам’ятав, що було 348 грамів, коли вона перший раз зважила. Кріп потім вона мені кладе. Кажу, покажіть мені великий пучок кропу, а покажіть, скільки буде 50 грамів. Вона кладе, я бачу, мені здається, що 75, а перед тим вона сказала, що 200 гривень за кілограм, вона знімає, каже 20 гривень.

Я кажу, що 100 грамів там було? Вона каже так. От мені не захотілося їй сказати, а поставте ще, зараз я гляну. А я був майже впевнений, що побачив 75. Я кажу, ну гаразд, я ще беру в неї броколі. Вибирає три броколини, ставить, встигаю побачити, що там 33, вона знімає, каже 35. Я кажу, та 33 же було щойно, ану поставте ще раз.

Вона ставить, там 33,30. Вона каже 33,30. І от я їй нічого не сказав, заплатив, прийшов додому, переважив кріп. Кропу виявилося 75 грамів, а не 100. Абрикоси виявилися 310, а не 348. Я потім зважив ще одну, вона так важить десь 340 грамів. Ну і з броколі, я її типу зловив. Я знаю, що я більше до неї не прийду купувати щось, але вона про це не знає, вона не знає, що я не прийду до неї через те, що вона нечесна зі своїм клієнтом.

Я думаю, можливо, по-хорошому мені варто було про це їй сказати. Я міг зробити це в різних формах, я міг кіпішнути, я вже собі уявляв різні варіанти, знаєш як, після бійки кулаками не махають, але після бійки в мене несуться в голові різні варіанти, як могло розрулитися.

Я собі уявляв, що я стою і кіпішу: «Не купуйте в тієї, вона всіх обважує!». Або теж саме, але спокійно: ця тітка обважує, дивіться уважно на ваги. Або я собі уявляв, що підходжу до неї і кажу: знаєте, я дещо вам скажу, а ви тільки не кричіть, і я також не буду кричати, але я хочу вам сказати, я знаю, що ви мене обрахували кілька разів, я більше до вас не прийду.

Я скажу всім своїм знайомим у цьому районі. Я потурбуюся, щоб до вас ніхто не прийшов. Але я всього цього не зробив. Мені здається, є в нас, в українців, така фігня. Це ж треба виходити за зону комфорту, це треба мати якусь конфліктну побутову ситуацію, краще її не мати. І от у цьому якась така наша, і коли я кажу наша, я говорю наша, я не кажу ваша, я говорю наша, і вона в мені також є, і ця історія щойно проілюструвала. Якісь ми терпіли трошки. Мені це дуже прикро.

Ситуація з Росією. Це типу така помножена на десять, для мене це Стокгольмський синдром. Що нас гнобили так довго, так натхненно, а люди і далі не розуміють, що можна просто почати говорити мовою своєї країни, і в довгостроковій перспективі це призведе до ситуації, коли війна в такому вигляді, в якому вона зараз є, буде просто неможливою.

«Кожен навколо мене то лох, навіть той лох, який заливає всім, що не лох». Це натяк на Зеленського? 

Так. 

Як ти ставишся до Зеленського? Ви знайомі, до речі? 

Ні.

А як ти ставишся до нього?

Я вважаю, що з його боку було неправильно балотуватися в президенти в такий час. 

Але все гірше чи краще, ніж ти думав тоді?

Я хотів, щоб була ситуація, коли тоді, у 2019-му, мені не подобалося, що він балотується, але я хотів, щоб я був неправий. Я з тих людей, які, якби виявилися неправими, першими попросили б вибачення, у будь-якому форматі: публічно, в пісні, римовано. Але мені здається, що я не помилився.

Я не можу сказати, що він найбільше зло. Найбільше зло — звичайно, президент сусідньої країни. І є якісь речі, які змінюються на краще. Бачив, що начебто цього року, знову ж таки, не знаю, чи це якісь вкиди та піар, чи просто недолугий піар, я бачу якусь інформацію, якісь новини, що ми прямо маємо жорстко перейти на безпаперовий формат, прямо кінець бюрократії, типу все в додатку «Дія», жодних довідок.

Це було буквально минулого тижня, і це був, напевно, перший раз, коли я подумав: красавчик. А потім я бачу допис якогось свого товариша у Львові, він був на якійсь прес-конференції щодо цього додатка «Дія», типу вони рекламували, піарили, як можна класно в самому додатку «Дія» оновити своє водійське посвідчення.

Для того, щоб оновити своє водійське посвідчення в додатку «Дія», треба піти взяти одну довідку, другу, відсканувати і скан-копії ввести в цей додаток. Я не просто так у цій пісні, яку ти цитуєш, маю слова, що «нужбо молитись за його совість, нам на себе і неньку не пох». Раз він уже є президентом країни, громадянином якої він і досі є, значить від нього залежить ряд речей, багато всього.

Ти кажеш, потрібно молитися, відповідно ми мусимо прагнути, аби він був кращим. Я чому питаю, тому що доволі багато людей хочуть, щоб він був ще гіршим, ніж є. Тому що в такому разі вони виявляться правими. От для тебе особисто, краще помилитися?

Однозначно. На шальках терезів: я правий, але цій країні гірше, або я неправий, але цій країні краще. Звісно, я оберу, що я неправий.

«Один мій президент — клоун, інший президент — бик. Кожен з них хотів мій голос, а отримав мій патик». А за кого ти голосував?

Якщо чесно, інший мій президент бик — йшлося про Трампа. Але я ніде цього ніяк не зробив так, щоб це було зрозуміло. Тому всі подумали на іншого. Не голосував ні за кого. Я каюся з одного боку. Ми були в Лос-Анджелесі, а найближча виборча дільниця — 400 чи 500 миль від нас, у Сан-Франциско.

Я думаю, що якби був кандидат, в якого я б вірив, як я, наприклад, вірив у Ющенка в 2004, я б не обламався, я б не обламався, я би зібрав банду, ми би собі паралельно організували ще якийсь рух, ми би поїхали прямо задвіжувати, я би підбив людей, ми би поїхали і проголосували б бандою і задвіжували б.

Але це була якась патова ситуація. Я вважаю, що Порошенко був меншим злом в тій ситуації. Але разом з тим я вважаю, що всі зміни на краще. Навіть якщо йдеться про те, що краще стане не швидко, а десь у довгостроковій перспективі. Я хотів би в це вірити, а вірячи в те, що, по вірі вашій і буде вам, то я обираю вірити в це і продовжую вірити в це.