Як продаються дипломи в українських університетах

Редакція TK Media переклала статтю Юлії Мендель для видання Politico, написану у 2016 році, через яку на журналістку подав до суду Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Я не давала хабарів у своїй країні до того моменту, поки не настав час захищати докторську дисертацію. Я поклала 200 доларів на шосту сторінку свого рукопису, перш ніж передати його своєму куратору. Його колеги по кафедрі розповіли про подібну практику, коли я скаржилася, що мій професор відмовлявся звертати увагу на мою дисертацію понад три тижні. Дедлайн наближався.

Я спостерігала, як мій шанований професор сучасної української літератури гортав сторінки. Моє обличчя почервоніло від сорому, але я ніколи не забуду, що він сказав, коли знайшов те, що шукав: «Тепер все зрозуміло. Ти зробила гарну роботу».

Мій досвід захисту дисертації в найкращому університеті України, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, визнаному у всьому світі навчальному закладі, був принизливим, але зовсім не унікальним. Попри те, що вартість навчання у вищих навчальних закладах України дуже демократична — в середньому менше 1000 доларів на рік, приховані витрати високі.

Знайома студентка з Маріуполя, міста на сході України, ніколи не сумнівалася в необхідності хабарів. Її досвід привчив її до думки, що корупція — єдина можливість випуститися з університету. За ті чотири роки, що вона провела, пишучи докторську дисертацію, на хабарі було витрачено неймовірну суму грошей. Вона заплатила своєму куратору 1000 доларів на знак вдячності за наставництво. Така сама сума дісталася іншому професору, який редагував її роботу, хоча це й було частиною його обов'язків.

Так є з майже кожним українським студентом: Вікторія, студентка факультету журналістики, знала, що не складе іспит на перший курс, не заплативши своєму професору 300 доларів. Катя, яка навчається на медика, економила на їжі, щоб мати змогу платити по 50 доларів за кожну оцінку протягом семестру. А кілька студентів з Харкова дізналися, що можуть просто заплатити за свої дипломи і взагалі дружно пропускати іспити.

Роберт Орттунг, експерт з пострадянських систем корупції в університеті Джорджа Вашингтона, провів два місяці, подорожуючи Україною з групою дослідників і питаючи звичайних людей, де вони найчастіше стикалися з корупцією. Освіта посіла у їхньому списку третє місце після системи охорони здоров'я та поліції.

«Основна причина того, що освіта настільки схильна до корупції, полягає в тому, що професори й викладачі часто отримують скромну зарплату і потребують більшого доходу, - пише Орттунг в електронному листі. — Щоб вижити, вони мають добувати гроші там, де можуть, а це, по великому рахунку, рівнозначно хабарам».

І президент України (Петро Порошенко – ред.), і прем'єр-міністр (Арсеній Яценюк – ред.) вважають реформу освіти історією успіху. Журнал Times Higher Education називає міністра освіти Сергія Квіта «можливо, найуспішнішим міністром в Україні» за те, що менш ніж за два роки було виконано більше половини його програми реформ.

Минулого літа парламент ухвалив новий закон про вищу освіту, щоб надати університетам більше автономії, включно з контролем над їхніми фінансами. Ідея полягала в тому, щоб заохочувати приватні інвестиції, фандрейзинг і навіть створення системи пожертвувань, а також знищити радянську модель управління університетами згори донизу.

«Нам потрібна нова пострадянська модель лідерства, в якій командна робота відіграє велику роль в університетах, а на різних рівнях управління до ухвалення рішень залучається більше людей», — сказав Квіт в нещодавньому інтерв'ю. Міністр знає, про що говорить, але чи спроможний він змінити систему — це інше питання.

Я намагалася потрапити до своєї альма-матер у грудні минулого року без студентського квитка, і завдяки деяким олдскульним прийомам і милій розмові мені вдалося прослизнути повз охоронців і пройтися знайомими університетськими залами. У стилі північнокорейських партійних чиновників на стінах у рамках висять портрети професорів університету, більшість з яких знайомі мені з захисту дисертації чотири роки тому.

Майже кожен співробітник університету є родичем або другом. Одного разу керівник мого інституту погодився найняти жінку, яка нещодавно народила дитину і не хотіла працювати, але все ж хотіла отримувати зарплату. Це була дружня послуга.

Важко уявити, що комусь вдасться змінити систему, доки не будуть замінені правлячі педагоги-хрещені батьки. Вони триматимуться на своїх посадах до тих пір, поки хабарі — основне джерело їхніх доходів — не припиняться.

Державний освітній апарат здебільшого фінансується з державного бюджету і є надто роздутим, щоб процвітати законними методами. В Україні 664 вищих навчальних закладів — це на 260 університетів більше, ніж у Німеччині, хоча населення України вдвічі менше. І це не враховуючи 139 університетів, які міністерство освіти закрило минулого року через проблеми з ліцензіями.

Новий закон про реформу освіти вимагає, щоб усі університети та коледжі публікували свої фінансові звіти в Інтернеті, але, за даними незалежного безпартійного аналітичного центру CEDOS, це зробили лише десятка з них.

«Оскільки люди готові платити за ці послуги, всім було б краще, якби систему можна було зробити більш формальною і прозорою, щоб замість хабарів люди платили податки, а держава могла фінансувати послуги, — каже Орттунг. — Звісно, небагато хто хоче платити податки, адже вони не довіряють державі в наданні хороших послуг».

Однак, згідно з Національною радою реформ, скорочення хабарництва у сфері вищої освіти насправді не є пріоритетом уряду. Міністерство освіти проводило лекції з громадянської відповідальності і вимагало, щоб професори створили спеціальні антикорупційні відділи для наведення порядку у своїх департаментах. Результати говорять самі за себе: на цей момент міністерство освіти почуло ім'я лише одного корумпованого наукового співробітника. За отримання хабара у 100 доларів було звинувачено старшого викладача. Покарання — дворічний іспитовий термін.

Коли випускники захищають свої дисертації на філологічному факультеті Університету імені Шевченка, вони, як група, зобов'язані покривати витрати наукової ради — 26 професорів, які приїжджають з усієї України, щоб затвердити університетські ступені в Києві. Студенти мають покрити їхні витрати на квитки, таксі, добові, проживання в готелі в центрі міста, а також випускні обіди та вечері з алкоголем найвищої якості та ексклюзивним обслуговуванням в університетській їдальні.

Попри її побоювання, захист моєї колеги з Маріуполя був блискучим. З 26 професорів послухати її прийшов лише один. Її захист проходив перед ним і дівчиною зі звукозаписувальним магнітофоном. Вже смеркало, але світло в залі, як завжди, залишалося вимкненим — щоб заощадити гроші на рахунках за електроенергію.

Юлія Мендель

Politico Europe

Січень 2016