Євгенія Кулеба: Наша мета – донести до киян їхні права та залучити їх до ухвалення рішень

Перша в списку «Слуги народу» до Київради розповіла, чому вирішила піти в політику і чого збирається навчати киян найближчі 5 років.

З 2014 року Євгенія Кулеба – юристка, керівниця ГО «Місто-сад» і дружина міністра закордонних справ Дмитра Кулеби – займається розвитком Києва та міст на сході України, а у вересні 2020-го вона несподівано очолила команду «Слуги народу» на виборах до Київської міської ради.

В інтерв'ю для ТК Media Євгенія Кулеба розповіла, що думає про закон про столицю, як впливала на формування партійного списку і опинилася в ньому в останній момент, чим заробляє і як планує змінити життя киян як політикиня.

– Я, як, мабуть, і більшість, вперше почув про вас після оголошення списку «Слуги народу». У вас є організація «Місто-сад», ви працювали в «Мистецькому Арсеналі», але коли вас оголосили кандидаткою на виборах до Київради, то абсолютна більшість ЗМІ подала як «дружину міністра Дмитра Кулеби» – вас це не зачіпає?

– Це було абсолютно очікувано, і мене це не зачіпає. Я розумію логіку таких заголовків, але при цьому знаю, що достатньо успішно працюю в громадському секторі, і люди, які працюють разом зі мною, знають про досягнення організації, тому я спокійно до цього ставлюся.

– Скільки років уже існує ваша організація «Місто-сад» і як вона виникла?

– Організація «Місто-сад» виникла з волонтерського проєкту, який називається «Сквер Небесної сотні». У центрі Києва стояло смітнище, закрите будівельним парканом. І під час Революції Гідності цей паркан, як дуже багато парканів навколо Майдану, почали розбирати на барикади. Це все відбувалося 18–19 лютого 2014 року, в один з найтрагічніших днів революції. 

І в цей момент спочатку місцеві жителі, потім активні кияни зрозуміли масштаб цього смітнища і ухвалили рішення повернути цю землю місту, а на цьому місці створити сад – сучасний, динамічний публічний простір. А всю цю роботу – і юридичну, і фізичну – присвятити Небесній сотні. І це був початок «Міста-сад».

– Кому належала ця земля?

– Коли ми підняли документи, стало зрозуміло, що землю з порушенням законодавства передали під забудову. Все це відбувалося за часів Черновецького. Її передали колишньому зятю Черновецького – пану Супруненку (Олександр Супруненко – ред.). 

Після глибокого юридичного аналізу стали зрозумілі конкретні порушення, які були допущені під час передачі цієї землі.

Там цікава історія: вони не просто передали землю у приватну власність під забудову, вони дали в оренду сквер – частину Михайлівської площі. Забудовник хотів побудувати на тому місці, де зараз «Сквер Небесної сотні», готель або офісний центр, але з виходом на Михайлівську площу.

– І вам вдалося відкотити це назад?

– Ми були в судах дуже довго. У нас були суди у 2014 році – і останнє судове рішення було ухвалено у 2018-му. Тепер є рішення Верховного Суду України, ми пройшли всі інстанції, і зараз землю повернули у власність держави. 

На жаль, за два наступні роки нам так і не вдалося переконати представників нинішньої міської влади, що треба надати простору статус скверу.

Тому офіційний статус скверу для нас дуже важливий. Із цим питанням працює не лише команда «Місто-сад». «Сквер Небесної сотні» завжди був волонтерським проєктом «Міста-сад», але до його роботи долучаються колеги з інших організацій.

– У вас є всі шанси виправити цей статус у Київраді.

– Хочеться підняти на інший рівень увагу до важливості «легень міста».

Організація «Місто-сад» виникла, бо нам потрібно було стати стороною в судовому процесі. Щоб це зробити, потрібно стати юридичною особою. З 2014 року ми судилися, скрізь програвали в судах, а потім Верховний Суд ухвалив вердикт, що рішення попередніх судів були ухвалені з помилками. І ми почали спочатку, з першої інстанції. І вже під час другого розгляду «Місто-сад» стало стороною судового процесу.

– Коли ви говорите «ми», «Місто-сад» – це скільки людей?

– Для всіх, хто працює в «Місто-сад» над проєктом «Сквер Небесної сотні», це завжди волонтерська робота, я нікого не змушую допомагати в цьому проєкті. На інші проєкти ми знаходимо фінансування. В основному беруть участь до 10 активних людей. Але у нас величезна підтримка громадськості. Про це говорить хоча б те, що петиція про те, щоб повернути землю у власність міста, за 3 дні набрала 10 тисяч голосів.

Але під різні завдання ми запрошуємо різних фахівців. Наприклад, зараз активно працюємо зі стратегом брендів. Тобто під конкретні публічні простори на сході України ми розробляємо бренд-стратегію. Наші основні партнери – USAID та європейські донори.

– Як буде жити організація після виборів, коли ви, вже очевидно, будете депутаткою Київради і будете зайняті в іншій діяльності?

– В останні років два я беру участь у роботі «Місто-сад» на стратегічному рівні. Ми обговорюємо ідеї проєктів, і мене залучають уже на завдання вищого рівня, ніж операційні. Наприклад, я проводжу співбесіди, запрошую в команду людей, займаюся управлінням і перспективними питаннями. Не можу сказати, що мені не вистачатиме часу на виконання інших робочих завдань. 

Також мене запрошують як лекторку інші громадські організації: нещодавно в Херсоні я читала лекцію на тему залучення містян до ухвалення рішень у межах міста. «Місто-сад» працюватиме далі. Це команда фахівців у своїй сфері.

– «Сквер Небесної сотні» – це візитівка вашої організації. Якими ще проєктами ви пишаєтеся за 6 років діяльності?

– У Слов'янську ми працювали з місцевою громадськістю над перезапуском і реконструкцією центрального парку «Шовковичний». Це предмет моєї особливої гордості.

Ми близько 2 років працювали у Слов'янську. Після того як ми перестали там працювати, там сформувався кістяк відповідальних містян, які продовжують розвивати міський проєкт. Там проводять концерти, танці, лекції – парк живе своїм повноцінним життям. Плюс усі ці організації активно розвивають місто в усіх напрямках: займаються культурою, освітою.

Ми загалом спеціалізуємося на роботі в Донецькій і Луганській областях, тому що краще розуміємо, як працювати з цією аудиторією. І наш головний «коник» у тому, що ми не даємо «рибу» – ми даємо «вудку». Ми приділяємо багато уваги навчанню містян і різними інструментами показуємо, як бути активнішими, свідомими громадянами.

– Чим ця аудиторія відрізняється від решти української?

– Специфіка полягає в тому, що люди дуже хочуть змін. Це люди, які відчули на собі війну, які цінують те, що в них є. Особливо в Слов'янську. Він пережив окупацію: там не було води, там у якийсь момент люди в фонтані набирали воду. Там люди дуже цінують увагу. Для них київська команда, яка приїжджає, щоб працювати з ними, – це особлива цінність. Це люди, які вбирають інформацію, дуже натхненні. Тому ми там займаємося освітніми проєктами. 

Також у нас є в Покровську невеликий публічний простір «Точка». Це невеликий публічний простір, але в мікрорайоні, в якому немає розвиненої інфраструктури, тобто людям нікуди особливо вийти. Там ми створили таку точку притягання мікрорайону. 

Також у нас був важливий проєкт у місті Добропілля. Ми створили сквер «21». Там був запит просто неймовірний.

Ми створили дуже цікаву дерев'яну конструкцію, як агору (у давніх греків агора – ринкова площа, місце зосередження громадського життя, навколо неї розташовувалися храми й адміністративні будівлі – ред.). Ми створили простір, активізували громадськість настільки, що вони потім практично на регулярній основі проводили там заходи: концерти, покази кіно, свята народної творчості. 

Агору спалили через пів року вандали. Було відкрито кримінальну справу, результатів розслідування немає.

– Це проєкти в регіонах, а чи є якісь ще прикладні приклади в Києві? Ви – киянка, народилися і живете тут.

– Я вважаю, що «Сквер Небесної сотні» – надзвичайно значущий не лише для столиці, а й для всієї України проєкт. Його прикладом надихався і той самий рух «Самосад». І ми зосереджувалися на його розвитку як публічного, динамічного простору – там були і нескінченна кількість концертів, і кінопокази. З 2014 по 2016 рік там було активне громадське простір: там відбувалися лекції, конференції. 

Я вважаю, що це дуже важливий внесок не лише в розвиток мого Шевченківського району, а й міста.

Також із важливих речей, до яких я маю стосунок, у 2016 році я брала участь у комісії, яка обирала головного архітектора Києва. Я була представницею громадськості.

– Як ви прийшли до рішення йти в політику? Вам надійшла пропозиція чи ви проявили ініціативу?

– В останній рік я думала про можливість зайнятися політикою на місцевому рівні. І зі мною на початку липня зустрічалися депутати Верховної Ради – Анна Бондар і Дмитро Гурін. Ми з ними теж працювали в одному секторі раніше. Ми розмовляли, але це були непредметні розмови. Вони питали, чи було б мені цікаво займатися політикою на місцевому рівні – я відповідала, що так, бо так і є, мене ніхто не вмовляв. По-перше, я б хотіла, по-друге, у мене є сили. І все, ці переговори закінчилися. 

Я розумію, що вибори – це дуже активний час для партій. І думаю, що в який момент я просто випала з фокусу, і це сталося не навмисно. І вже незадовго до висунення кандидатів до мене звернулися Олександр Корнієнко та Ірина Верещук – це двоє людей, з якими я розмовляла до того, як розмовляти з президентом.

– Список кандидатів від СН до Київради: яка була ваша участь, чи погоджували його з вами?

– Звісно, ми погоджували список. У мене є дуже конкретний внесок. Все відбувалося у форматі обговорення: вносилися пропозиції, які потім обговорювалися. 

Я побачила у списку принаймні двох людей, з якими я працювала в громадському секторі. І абсолютно точно ці люди мали більший потенціал і більше можливостей реалізувати свої ідеї на вищих позиціях у списку. І я внесла пропозицію підняти цих людей вище за списком – це Віталій Селік і Ксенія Семенова. У них дуже добра репутація і напрацьовані проєкти.

– Ви кажете, що список кандидатів до Київради формувався в процесі обговорення. Хто брав участь у цьому процесі? Хто ухвалював рішення?

– Я обговорювала питання списку з Корнієнком і Верещук.

– Чи був у цьому процесі присутній Микола Тищенко?

– Микола Тищенко – голова Київської міської організації партії «Слуга народу». Звісно, він брав участь у формуванні списку. Але я про список говорила з Олександром Корнієнком і Іриною Верещук. Я говорила про існуючий список і моє ставлення. Це був лише формат обговорення.

– Ви – перший номер у списку СН. Чи знайомі ви з людьми, які йдуть за вами на лідируючих позиціях?

– Так, звісно, знайома з усіма. Але я не була знайома з ними всіма до моменту висунення. Не можу сказати, що знала всіх цих людей. Я знала, що така Олена Говорова (радниця Єрмака, №3 у списку – ред.), бо вона відома особистість, але я не була з нею знайома особисто. Звісно, ми познайомилися.

– У чому була логіка, що у початковому списку СН на 13-му місці опинився Тищенко?

– Я з таких питань завжди перенаправляю до юристів партії, але, наскільки мені відомо, сталося непорозуміння. Під час презентації на сцені були присутні люди. І Микола, як я знаю, теж був на сцені. У списку, який я знаю, його немає.

– Ви публічно підтримуєте ідею розділення голови Київради і КМДА. Київські мажоритарники є співавторами закону про столицю. Жителі Києва доволі неоднозначно сприймають цю пропозицію. Збоку це виглядає так, що мером можуть обрати кого завгодно, але головою КМДА правляча партія призначить того, кого вважатиме потрібним.

– Раджу почитати закон і не спиратися на те, що «говорять». Завжди потрібно читати першоджерело. Відповідно до закону пропонується повернути самоврядування до міста Києва. І в цьому контексті розділити посади мера і голови КМДА. При цьому у мера з'являється більше повноважень.

Голова КМДА займатиметься координацією роботи органів державного управління, які стосуються міста Києва, державними програмами. Його функція більше пов'язана з координацією роботи органів державної влади, наприклад, з виконанням законів. А питаннями стратегічними, господарськими займатиметься мер. 

Раджу просто прочитати закон – і ви зрозумієте, що це настільки логічно. Не може мер, який думає, як розв'язати проблему з пробками в Києві, водночас думати, як йому поїхати на якусь комісію в Мінкульті, наприклад.

– Збоку це виглядає так – «ми обрізаємо половину повноважень, але кажемо, що повноважень стає більше. Призначаємо голову КМДА з іншої політичної сили». Вони взаємопов'язані одне з одним і можуть гальмувати одне одного.

– За кого голосують кияни? За мера міста. Тож нехай мер займається управлінням містом, а не спілкуванням з органами державної влади.

Ви могли б поставити мені інші запитання щодо закону про столицю. Ви знаєте, що відповідно до закону про столицю повертаються райради? Місту повертається самоврядування. Згідно з цим законом місто стає прозорим, буде ще більше даних у відкритому доступі.

Дуже важливо читати закон цілісно. Народним депутатам пропонується проголосувати закон не в частині, яку всі активно обговорюють у суспільстві, а в цілому, і там є й інші частини.

– Депутати Київради – це громадська функція, вони не отримують зарплату. Водночас протягом наступних 4–5 років ваше колосальне навантаження не залишатиме вам можливості займатися іншою роботою. Як ви будете жити і на що? Питання в тому, що в процесі виконання функцій депутата Київради може виникати багато спокус.

– Житиму на те, на що й жила раніше. Це доходи, які я отримую від діяльності, пов'язаної з громадською організацією «Місто-сад» і лекторською діяльністю.

– Якщо це не комерційна таємниця, скільки коштує ваша лекція?

– По-різному. Нещодавно мені заплатили 6 тис. грн з поїздкою далеко, іноді це 1,5 тис. грн, іноді я читаю безплатно.

– Невеликі гроші. Як часто ви читаєте лекції?

– Не дуже часто. Основа мого доходу – це діяльність, пов'язана з «Місто-сад».

– У вас є команда експертів, які допомагають напрацьовувати певні рішення? Скільки в ній людей?

– Так, звісно. Ми працюємо з кандидатами в депутати Київради і з експертами. Є пул експертів, які нам допомагають напрацьовувати рішення. Кількість я не рахувала. 

Є експерт з транспорту, з освіти, є юрист. Є експерт, який досить давно розробляє свої пропозиції щодо розвитку спорту і популяризації здорового способу життя в межах Києва. 

Якщо ми говоримо про захист навколишнього середовища, то я активно консультуюся з провідною організацією в цій сфері в Києві. І дуже пишаюся тим, що лідерка цієї організації хотіла б стати моєю помічницею на громадських засадах.

– П'ять основних цілей, які ви ставите перед собою в Київраді?

– Перша ціль – це залучення киян до ухвалення рішень, які стосуються Києва. Цей принцип «нічого для нас без нас» активно впроваджуватиметься в межах нашої роботи.

Друге. Для мене дуже важливо поставити в порядок денний роботи Київради одну з найпрогресивніших і головних тенденцій розвитку всіх міст – це адаптація до глобальної зміни клімату.

Тут ми говоримо про те, яким чином зараз міста розширюють свої «легені», тобто працюють зі створенням додаткових публічних просторів, яким чином міста працюють з темою озеленення, щоб стримувати підвищення температури і щоб міста ставали здоровішими. Це така комплексна тема.

Потім ми працюватимемо з темою управління відходами в місті Києві. Це теж дуже глобальне питання – і теж у нас є шляхи його вирішення. Ми стимулюватимемо киян сортувати відходи і водночас розвивати можливості для їх переробки. Теж глобальна, велика тема, але є дуже зрозумілі кроки, за якими ми будемо йти.

Потім тема, яка хвилює киян, і в нас є дуже добра експертиза в команді, – це пробки, але вона торкається попередньої, про яку я говорила, теми здорового міста. Ми знаємо, як із цим працювати, як боротися з пробками в Києві.

Загалом мета нашої команди – поставити в центр міста людину. Тому що все, що в місті створюється, має робити його щасливішим, успішнішим і давати можливості для реалізації. 

Ми будемо працювати з темою пробок, але вона дуже велика і пов'язана з темою повітря. Тому що, за результатами досліджень у 2019 році, 89% забруднень київського повітря – це саме забруднення від автотранспорту.

І моя улюблена тема – вона знову ж таки пов'язана з попередніми, але ми будемо на ній сильно фокусуватися, – ми будемо займатися освітою киян. У нас теж є стратегія, Ксенія Семенова на цьому спеціалізується, у нас є план, як ми будемо з цією темою працювати. 

Ми дуже сподіваємося запустити низку проєктів, у межах яких будемо навчати дітей, зокрема в школах, як бути відповідальними містянами і, наприклад, як сортувати сміття. Тому що є світова практика, коли спочатку навчили дітей, а вони потім навчили батьків.

Тому що відходи – це ресурс, цінність, і хочеться зробити вулиці Києва чистішими. Щоб було чисте повітря, чиста вода.

Я не хочу обіцяти чогось, що є недосяжним. Я знаю, як цього досягти. Є не так багато людей, які готові, як я, наприклад, возити свої відходи на станцію сортування. Ми хочемо рухатися в тому напрямку, щоб створювати більше можливостей людям керувати своїми відходами.

Це шлях – і ми готові по ньому йти.

Володимир Коваль