Змова режимів, єдність перед агресією і рух у майбутнє: про що Зеленський говорив у Польщі

2020 рік ознаменувався низкою зарубіжних поїздок президента Зеленського, і кожна з них супроводжувалася скандалами та конфузами.

26 січня український лідер прибув із дводенним візитом до сусідньої Польщі, а наступного дня зустрівся з польським президентом Анджеєм Дудою. Захід був приурочений до ювілейної, 75-ї річниці визволення концентраційного табору Аушвіц-Біркенау поблизу польського міста Освенцим. За роки війни в таборі знищили до 1,5 мільйона людей, переважну більшість з яких (понад мільйон) становили особи єврейської національності. 

Під час свого виступу президент України озвучив низку важливих тез. Насамперед вони стосувалися взаємин із Польщею. Зеленський говорив про «нову сторінку» і «спадання градусу напруження». Серед іншого президент наголосив на світовій єдності перед обличчям можливої агресії, на недопустимості повторення подій, подібних до тих, що відбулися під час Другої світової війни, а також зробив кілька заяв на історичну тематику. Останнє викликало вкрай неоднозначну реакцію як всередині України, так і за її межами, і потенційно може призвести як до падіння підтримки глави держави населенням, так і до ускладнення відносин із низкою світових держав. Що ж такого сказав в Польщі український президент? 

Навіщо Зеленський прилетів до Польщі: зовнішньополітичний контекст

2020 рік почався для глави України не дуже вдало. Спершу скандал із таємним польотом до Оману, який згодом вдалося поспіхом видати за офіційний візит, однак ця поїздка все ж залишила по собі чимало запитань. Потім Ізраїль, де Зеленський потрапив у скандал, відмовившись відвідати міжнародний форум пам'яті жертв Голокосту (заради якого, власне, і затівався цей захід). Офіційна позиція Офісу Президента полягала в тому, що українська делегація на чолі із Зеленським вирішила передати свої місця реальним людям, які пережили Голокост. Це викликало різку критику з боку Ізраїлю (на рівні ЗМІ, зовнішньополітичного відомства та меморіалу «Яд Вашем»). Ізраїль заявив, що здивований і вкрай розчарований вчинком Зеленського, адже жодного браку місць для бажаючих відвідати форум не було. Водночас низка ЗМІ та експертів пов'язали цей демарш із небажанням української сторони бути присутньою на заході, де одним із головних спікерів був російський президент Путін, а ізраїльське керівництво офіційно дякувало Червоній армії за допомогу в боротьбі з нацизмом. 

Слід зазначити, що участь у форумі відмовився брати й польський президент Анджей Дуда. На думку глави Польщі, захід «використовує Росія» з метою «просування свого погляду» на події минулого. Через це польський президент «не бачив сенсу» особисто бути присутнім на форумі, тим більше що Дуду не було включено до списку виступаючих. Таким чином, Зеленський повівся в унісон із главою Польщі, ніби мовчки солідаризуючись із ним. Це рішення польської сторони також недвозначно розкритикували Ізраїль і РФ.

Негатив і скандальний шлейф через демарші України та Польщі виявився серйознішим, ніж, ймовірно, передбачали обидві сторони. Водночас польсько-українські відносини останніми роками перебували не в найкращому стані, передусім через гуманітарну політику обох держав. Привід для візиту назрів давно, і потрібен був лише привід. Ним став День пам'яті жертв Голокосту, який щороку відзначають у всьому світі 27 січня – дату визволення Освенцима. Увечері 26 січня Зеленський прилетів до Польщі, щоб уже наступного дня взяти участь у урочистому заході з нагоди пам'ятної річниці. До речі, цією зустріччю обидві сторони вирішували й іміджеві завдання: спільний виступ двох президентів у день визволення Аушвіца як данина поваги загиблим у геноциді євреям мав би перекрити негативний шлейф, спричинений відмовою бути присутнім на форумі в Ізраїлі тижнем раніше. 

Що президент України говорив у Варшаві

Спершу Зеленський зустрівся у Варшаві з людьми, які пройшли жахіття табірного життя і змогли вижити. Він звернувся до них із теплими словами, сказавши, що вони були «променями Сонця, що перемогли темряву». 

Наступного дня президент України зустрівся зі своїм польським колегою Анджеєм Дудою. Вони провели спільний брифінг, де зробили низку неоднозначно сприйнятих заяв. 

Посил Зеленського до польського лідера полягав у необхідності «перегорнути сторінку» минулих взаємин, знайти те, що об'єднує український і польський народи, і разом рухатися в майбутнє. На думку президента України, спільна історія наших країн «сповнена трагічних моментів», однак слід іти далі. Зокрема, Зеленський заявив про «зниження градусу емоцій» у відносинах із західним сусідом і сказав, що необхідно «будувати об'єднавчі позиції». 

Не дивно, що в цьому контексті ініціативи сторін – переважно гуманітарного характеру. Так, Зеленський анонсував розблокування робіт для польських фахівців на території України (як правило, поляки в нашій країні працюють на місцях поховань). У відповідь польська сторона пообіцяла розпочати процес відновлення могили солдатів УПА на горі Монастир. Також Дуда несподівано заявив, що Польща «пам'ятає і поважає подвиг українських солдатів» під час польсько-радянського конфлікту в 20-х роках ХХ століття, запропонувавши вшанувати як захисників Польщі, так і вояків-петлюрівців, що воювали проти Радянської Росії. Зеленський погодився і одразу ж анонсував на 2020 рік низку спільних польсько-українських заходів. Одним із них має стати відповідний візит Дуди до Києва, куди президент України запросив свого польського колегу прямо під час виступу. 

Не обійшлося і без традиційного для Зеленського прохання вкладати в Україну. Він наголосив на тому, що Польща – четвертий у світі торговельний партнер України, що відкриває можливість для безлічі спільних проектів. Президент розповів про проведені в Україні реформи та покращення бізнес-клімату, висловивши сподівання, що польські інвестори «оцінять це відповідно». Також Зеленський протокольно подякував Польщі за підтримку територіальної цілісності нашої країни та закликав до загальної єдності перед обличчям агресії. 

Однак головне обурення в Україні та за кордоном викликало не це, цілком продуктивне, спілкування двох президентів. Міркуючи про Голокост і про визволення табору Аушвіц, ні Дуда, ні Зеленський (чий дід був кавалером ордена Червоної Зірки) не згадали про радянську армію, яка, власне, і визволила Освенцим та перебувалих у ньому полонених. Натомість було сказано про війська Українського фронту (який, утім, входив до складу Червоної Армії, про що також ніхто не згадав). 

Багато користувачів соцмереж, а також низка експертів і політиків обурилися такою постановкою питання з боку українського президента. МЗС РФ назвало ці слова «помилковими та образливими». З промови Зеленського виходить, що визволяли Освенцим виключно українці. Але Український фронт називався так не тому, що складався лише з українців, а тому, що вів наступ через територію України. До 1943 року він називався Воронезьким. У цьому об'єднанні було чимало українців, однак його комплектували і всі інші уродженці СРСР. Що ж стосується безпосередньо Освенцима, то його визволенням справді командували українці, полтавці Василь Петренко та Анатолій Шапіро. Однак під їхнім командуванням, окрім українців, воювали і гинули представники інших національностей: росіяни, білоруси, татари, чеченці та інші. З цієї точки зору робити акцент лише на українцях і не згадувати всіх інших було щонайменше некоректно. 

Ще одним вкрай резонансним стало висловлювання, з якого випливало, що Радянський Союз винен у розв'язанні нацистською Німеччиною Голокосту. 

«Польща і польський народ першими відчули на собі змову тоталітарних режимів. Це призвело до початку Другої світової війни та дозволило нацистам запустити смертоносний маховик Голокосту», — сказав президент. Це викликало обурення знову ж таки в РФ, а також усередині українського суспільства. Окрім користувачів соцмереж, представників експертного середовища та низки політичних діячів, на цю репліку дуже негативно відреагував голова Українського єврейського комітету Едуард Долинський. Він заявив, що СРСР ніколи не був ініціатором знищення єврейського народу. 

«Я категорично не згоден з такою оцінкою. Це форма заперечення Голокосту… Радянський Союз і Німеччина не домовлялися про знищення євреїв», — підсумував Долинський.

Що показав візит до Польщі та чого чекати надалі

Сам по собі візит до Польщі – однозначно позитивний момент. Відносини між нашими країнами, що досягли піку у 2014–2015 роках, починаючи з 2016–2017-го планомірно рухалися до похолодання. У цьому контексті можна говорити про певну розрядку та зниження рівня агресивної риторики, що виявляється в обопільних гуманітарних ініціативах, розмовах про можливі інвестиції та обіцянці Дуди прибути до Києва з відповідним візитом уже цього року. Водночас спільний брифінг двох президентів знову показав наявність проблем у відносинах як між Україною та Польщею, так і з ключовими світовими гравцями. 

Володимир Зеленський продовжує політику «внутрішньої багатовекторності», центризму, намагаючись догодити «і вашим, і нашим». Українське суспільство сьогодні розколоте на кілька антагоністичних одна одній груп, що підтверджується будь-якою соціологією. Зеленський намагається бути президентом всієї України, тож з одного боку ходить до могили діда-червоноармійця і говорить про «світло» у відносинах із Росією, а з іншого – міркує про «змову режимів» і не згадує СРСР під час церемонії, присвяченої визволенню Освенцима. Водночас у цій ситуації можна помітити явний крен у бік риторики, якою користувався його попередник на посаді президента. Те, що слова Зеленського підтримали такі люди, як Вятрович чи Арьєв, – зайве тому підтвердження. Можна припустити, що подібними різноплановими діями український лідер намагається об'єднати країну, ставши певним суспільним арбітром. Водночас інколи такі заяви звучать просто нелогічно: наприклад, слова про те, що СРСР сприяв Голокосту, але при цьому СРСР визволяв Європу від нацизму, або пропозиція відзначати Варшавську битву, за результатами якої значна частина Західної України була захоплена Польщею.

Ці висловлювання, не беручи до уваги передбачувано негативну реакцію з боку Росії, можуть спровокувати кризу, зокрема й із Ізраїлем (який регулярно звинувачує Україну в героїзації нацизму), і навіть зі США, де дуже сильне ізраїльське лобі та низка владних еліт «зав'язані» на Ізраїль. Аналогічні наслідки можуть чекати й на Польщу. Відносини Варшави та Москви різко похолодніли після 2014 року, у США 2018 року було підписано «закон 477», що дозволяє єврейським організаціям вимагати 300 мільярдів доларів репарацій з Польщі за майно, втрачене під час геноциду, а Ізраїль прямо звинувачує поляків у сприянні Голокосту. Попри локальне потепління, глобальні проблеми в українсько-польських відносинах (гуманітарна та історична політика обох країн) також залишаються невирішеними. Навіть половини вищеперелічених умов достатньо для виникнення системної політичної кризи у відносинах «усіх проти всіх». 

Для Зеленського поїздка до Польщі стала спробою прикрити зовнішньополітичною активністю внутрішні проблеми. Це розколотість суспільства та неприйняття його значною частиною гуманітарної політики, що проводиться. Простіше кажучи, проблему комунікації, викликану гуманітарною політикою, президент намагається розв'язати за допомогою дипломатичних зусиль, нічого по суті не змінюючи всередині країни. Місцями в нього виходить, однак ймовірність позитивного результату цих дій невелика. 

Президенту важливо розуміти: ті, хто його не підтримував, навряд чи почнуть це робити. Але ті, хто віддав за нього свої голоси (на Південному Сході та в Центрі Зеленський отримав до 80–90% підтримки), уже розчаровуються в ньому, і ця тенденція триватиме за умови продовження тієї політики, проти якої 73% українців проголосували під час президентських виборів. Єдність суспільства і держави можна вибудувати лише на базі нового «суспільного договору», який стане компромісним для всіх регіонів України. Політика ж «двох стільців», як показує практика, може бути доброю тактично, але неминуче провальна стратегічно.