Справа «вагнерівців». Чому версія про державну зраду може бути як правдою, так і неправдою

Документи, фейли Єрмака і відсутність розслідування проти позиції Росії та загрози міжнародного конфлікту.

Справа «вагнерівців» стала найпотужнішим ударом по репутації Володимира Зеленського — для частини населення він або, принаймні, його оточення фактично стали зрадниками України. Як так? І чому вся ця історія може бути як правдою, так і вигадкою.

Що сталося

Напередодні президентських виборів у Білорусі, 29 липня, були затримані 33 члени російської приватної військової компанії «Вагнер». Приватної — лише формально, адже всі знають про вплив Кремля. Тоді президент Білорусі Олександр Лукашенко сприйняв це як загрозу втручання у вибори з боку Росії.

З проханням про видачу «вагнерівців» до Білорусі одразу звернулася Україна, адже члени цієї групи брали участь у бойових діях на Донбасі на боці бойовиків, але очікування української влади не справдилися: напередодні президентських виборів Лукашенко повернув бойовиків Росії, помирившись з Володимиром Путіним — у світлі народних протестів у білоруських містах йому знадобилася підтримка від кремлівської влади.

Але справжні пристрасті розгорілися в Україні після заяви 17 серпня медійного агента НАБУ Євгена Шевченка, що «вагнерівці» опинилися в Білорусі зовсім не для загрози режиму Лукашенка, а це була ретельно спланована операція СБУ з виманювання військових злочинців з Росії з подальшим притягненням їх до відповідальності в Україні.

Українська контррозвідка нібито провела інтерв'ю з кожним із вагнерівців, задокументувавши їхні визнання у військових злочинах в Україні, якими вони хвалилися, бажаючи отримати нове завдання для роботи в Сирії та Венесуелі. Їх зібрали в Білорусі та купили квитки на рейс з Мінська до Стамбула. І коли літак пролітав би над територією України, агенту СБУ на цьому ж рейсі мало «стати погано», що змусило б екіпаж здійснити екстрену посадку в Києві. Планувалося, що в літак під виглядом медбратів мала увійти «Альфа» і затримати всіх вагнерівців.

Заступник голови СБУ Руслан Баранецький доповів про операцію президенту України Володимиру Зеленському в присутності Андрія Єрмака. Керівник ОП вимагав скасування операції через те, що через чотири дні планувався обмін полоненими з Росією. Однак скасувати операцію було неможливо, адже вагнерівці вже були на шляху до Мінська, через що було домовлено затримати її на ті самі чотири дні. 

Далі, за словами Шевченка, стався витік інформації до російської ФСБ, яка повідомила білоруський КДБ. «Вагнерівців» затримали в Білорусі та через кілька днів повернули Росії. Андрія Єрмака згодом прямо назвали «агентом російських спецслужб».

18 серпня головний редактор Censor.net Юрій Бутусов написав допис, у якому підтвердив усі заяви Шевченка, але додав інші деталі: 3 серпня Зеленський провів нараду, на якій начальник ГУР МО Василь Бурба назвав причиною провалу операції зраду і вимагав перевірки всіх людей, які знали про операцію. 5 серпня Бурбу звільнили.

18 серпня журналістка Яніна Соколова опублікувала відео розмов кількох «вагнерівців» з агентом СБУ, який вербував їх для нового завдання, детально розпитуючи про досвід на Донбасі. 

Цей удар врешті став найважчим для Володимира Зеленського за 15 місяців президентства. Якщо раніше його звинувачували переважно в некомпетентності та піддатливості російському тиску, покриванні корупції найближчого оточення, то в цей момент для багатьох він асоціювався з прямою зрадою.

Чому це може бути правдою

Документи «вагнерівців»

Упродовж усієї цієї скандальної історії через журналістку Яніну Соколову (на тому самому відео)  публікувалися копії паспортів, фотографії нагород та інших документів кількох «вагнерівців» серед затриманих, і поки що ніхто не зміг обґрунтовано поставити під сумнів, що вони справжні.

Ці непрямі докази дають підстави припускати, що операція із затримання вагнерівців справді проводилася і з якоїсь причини була зірвана. Якщо, звісно, це не «витоки» з Росії, на що після допису Бутусова натякав той самий звільнений Бурба.

Українська влада не бажає проводити розслідування

Правдива інформація про «витік» до ФСБ чи ні — це має розслідуватися. Але врешті президентська команда, складається враження, вирішила замовчати все, що можна було замовчати, і навіть намагалася мінімізувати поширення цієї інформації через дружні медіа.

Минуло вже практично три тижні, але досі немає відкритих справ жодним із правоохоронних органів і навіть не створено тимчасової слідчої комісії у Верховній Раді. Якщо це наклеп, то що заважає провести розслідування і довести непричетність української влади до витоку інформації?

Єрмак і його провали

Главі Офісу президента Андрію Єрмаку наразі немає рівних у країні в двох категоріях: впливі на владу та провалах. Величезні повноваження, які в Конституції ніяк не прописані, йдуть пліч-о-пліч з медійною нікчемністю: його підозрювали в державній зраді ще задовго до скандалу з «вагнерівцями», а відверте покривання корупції (наприклад, свого брата Дениса), численні призначення абсолютно огидних персонажів до влади після свого підвищення на посаді — усе це поступово стирає з Володимира Зеленського репутацію людини, яка прийшла боротися з корупцією, а не очолювати її.

Про те, що Єрмак, м'яко кажучи, дуже зручна для Росії фігура, ходили чутки ще від часів призначення його помічником Зеленського. Далі все лише наростало, а апогеєм стало призначення одіозного Вітольда Фокіна до переговорної ТКГ (тристороння контактна група) саме в розпал скандалу з «вагнерівцями». Через кілька днів Фокін дав скандальне інтерв'ю про необхідність зробити амністію для бойовиків тощо, викликавши хвилю обурення. Причому дуже передбачувану: лояльна до Росії позиція Фокіна була відома ще до призначення.

Після слів Фокіна керівник ТКГ Леонід Кравчук переклав стрілки щодо призначення прем'єр-міністра часів його ж президентства на Зеленського, але в те, що саме сам Зеленський додумався витягнути з рукава давно забутого всіма Фокіна — дуже сумнівно. Звісно, під підозри знову потрапив Єрмак, без якого Зеленського тепер майже нереально побачити ніде.

Зважаючи на весь бекграунд Єрмака і всю нікчемність його виправдань через патетичні порожні дописи у Facebook, дуже непереконливі виступи в медіа, підозріло відсутній інтерес до нього з боку правоохоронних органів і провали у протистоянні з Росією на дипломатичному фронті, підозри щодо його можливого витоку інформації виникають не просто так.

Чому це може бути неправдою

Росія підтримує версію про те, що «вагнерівців» у Білорусі збирала СБУ

Президент РФ Путін наприкінці серпня в інтерв'ю практично підтвердив версію тих, хто звинувачує українську владу в державній зраді, заявивши, що «вагнерівців» у Білорусі збирали українська та американська спецслужби.

Якщо це так, то посилюється підозра щодо Єрмака як людини, що грає на боці Росії, але чи вигідно самій Росії підвищувати ризики для «своєї людини»?

І класична дилема: чи можна вірити Росії хоч у чомусь?

Чи реально провести затримання в літаку турецької авіакомпанії?

Документи, які оприлюднив депутат від «Європейської солідарності» Володимир Арʼєв, показують, що «вагнерівці» мали летіти літаком турецької авіакомпанії Turkish Airlines.

«Вагнерівці» збиралися в Білорусі, тому що літакам з Росії заборонено літати над територією України. Рейс Мінськ — Стамбул «туркішем» якраз мав летіти над Україною. І водночас Стамбул — величезний повітряний хаб, звідки навіть в епоху коронавірусу зручно доставляти людей в будь-яку точку світу.

Літаки справді здійснюють аварійні посадки, якщо пасажирам стає погано (випадок у Росії з Навальним — один з останніх яскравих прикладів), і напевно агент СБУ міг розрахувати правильний час свого приступу, щоб екіпаж посадив літак саме в Києві. 

Але чи можна було групі «Альфа» вторгнутися в літак компанії іншої (і офіційно дружньої) держави та затримати там три десятки пасажирів? Це викликає сумніви, адже такі дії можуть спровокувати міжнародний скандал.

***

У будь-якому разі команда Зеленського пішла поганою доріжкою. Якщо весь цей скандал інспірований недоброзичливцями, то табуювання теми в ЗМІ та підозріле безділля правоохоронних органів з цього питання лише посилюють підозру. Так само як і те саме призначення Вітольда Фокіна членом ТКГ.